 |
|
Тема 9. Законність, контроль і нагляд в сфері державного управління
Поняття режиму законності
й дисципліни в державному управлінні
Законність і дисципліна — основні умови існування будь
якої демократичної держави, її обов’язкові риси. Вони
невід’ємні одна від одної. Законність можлива тільки за суво
рого дотримання дисципліни всіма фізичними та юридични
ми особами, а дисципліна, в свою чергу, обумовлюється межа
ми закону.
В юридичній науці під законністю розуміють «неухильне
виконання законів і відповідних їм інших нормативних актів
органами держави, посадовими особами, громадянами та гро
мадськими організаціями» 1 . Це означає, що законність обов’яз
кова для всіх інституцій держави й суспільства (органів зако
нодавчої, виконавчої, судової влади, інших державних і недер
жавних утворень, громадян). Вона також є обов’язковою
умовою, що забезпечує безперешкодну реалізацію прав грома
дян, громадських утворень на самовираження та вільний роз
виток.
Ззовні законність виражено в законодавстві, під яким прий
нято розуміти систему правових актів, у яких норми права зна
ходять своє зовнішнє відображення.
Будучи умовою вільного розвитку всіх і кожного, законність
не повинна ототожнюватися з вседозволеністю. Саме за
конність, відображена в правових актах, є тією гранню, яка об
межує свободу кожного заради свободи всіх.
1 Юридический энциклопедический словарь. — М., 1984. — С. 101.238 ГЛАВА 18
Законність — багатогранне поняття, яке визначається по
різному. Її можна розглядати як принцип діяльності держави,
сутність якого полягає в обов’язку державних органів, інших
фізичних і юридичних осіб діяти відповідно до вимог законів.
Якщо розглядати принцип законності щодо його практично
го застосування, то законність означає, що всяке рішення дер
жавних і недержавних органів, уповноважених на те осіб не по
винно суперечити чинному законодавству; має бути прийняте в
межах компетенції органу або посадової особи, що його прий
має, з додержанням необхідної процедури; мусить сприяти ство
ренню, закріпленню або розвитку корисних для суспільства
відносин.
Законність можна розглядати і як метод державного управ*
ління, тобто як сукупність прийомів, способів, за допомогою
яких держава забезпечує належну поведінку своїх суб’єктів.
Законність — це також режим системи відносин громадян,
громадських та інших недержавних утворень, органів місцево
го самоврядування з органами, що представляють різні гілки
державної влади. Такий режим має сприяти забезпеченню прав
і законних інтересів особи, її всебічному розвитку, формуван
ню й розвитку громадянського суспільства, ефективній діяль
ності державного механізму.
Для того щоб забезпечити режим законності, держава має
створити основу для цього. Основою (або гарантіями) закон
ності в державному управлінні слід визнати наявність: 1) пев
них економічних умов; 2) розвинутої політичної системи; 3)
механізму соціального захисту населення; 4) науково обґрун
тованої системи норм права, що відповідає вимогам часу й до
ступна для розуміння всіма суб’єктами державного управлін
ня; 5) механізму примусу, який чітко працює в межах закону.
Важливою умовою законності й дисципліни в державному
управлінні слід визнати також високу правову культуру гро
мадян і апарату виконавчої влади, яка, в свою чергу, є наслідком
загального рівня освіти та культури суспільства. Між собою
законність і дисципліна співвідносяться як загальне й особли
ве. Законність також можна розглядати як статику (сукупність
норм, законодавчих актів), дисципліну — як динаміку закон
ності (певні дії з виконання вимог норм і законодавчих актів).
Таким чином, законність і дисципліна — це обов’язкові риси
правової держави, сукупність форм і методів державногоЗАКОННІСТЬ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 239
управління, які знаходять своє відображення в чинному законо*
давстві й за допомогою яких держава регулює взаємовідносини
в суспільстві, досягається стан законослухняної поведінки
об’єктів управління.
Прокурорський нагляд за законністю
й дисципліною в державному управлінні
Конституція України покладає на прокуратуру: 1) підтри
мання державного обвинувачення в суді; 2) представництво
інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначе
них законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які
1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 6. — Ст. 56. (Наз
ва Кодексу в редакції Закону України від 21 червня 2001 р. // Відомості Вер
ховної Ради України. — 2001. — № 36. — Ст. 188.).
2 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 27—28. — Ст. 180.264 ГЛАВА 19
проводять оперативнорозшукову діяльність, дізнання, досу
дове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні
судових рішень у кримінальних справах, а також при застосу
ванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних із об
меженням особистої свободи громадян (ст. 121).
Закон України «Про прокуратуру» надає прокуратурі та
кож право здійснювати нагляд за додержанням і правильним
застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністер
ствами, державними комітетами, відомствами, іншими органа
ми державного й господарського управління та контролю, уря
дом АРК, місцевими радами та їх виконавчими й розпорядчи
ми органами, військовими частинами, політичними партіями,
громадськими організаціями, незалежно від форм власності,
підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та
громадянами.
Під час здійснення нагляду прокурори не можуть втручати
ся в діяльність піднаглядних їм органів, не наділені безпосе
реднім правом застосовувати заходи примусового впливу, ска
совувати протизаконні акти управління та змінювати їх. Вони
також не можуть притягати винних до правової відповідальності.
Здійснюючи нагляд, прокурори застосовують певні методи
й форми.
До методів діяльності прокурорів слід віднести їх право:
зажадати подання їм документів і відомостей; безперешкодно
входити в приміщення; здійснювати на місцях перевірку за
конів; вимагати від відповідних органів і посадових осіб про
ведення перевірок і ревізій підпорядкованих об’єктів; вимага
ти від посадових осіб і громадян письмових чи усних пояснень
з приводу порушень закону.
Підставою для цих дій з боку прокурорів є інформація про
порушення законності, яку прокурори можуть одержувати
будьякими законними способами: із засобів масової інфор
мації (телебачення, радіо, преса), звернень громадян, громадсь
ких об’єднань, оперативним шляхом тощо.
У разі підтвердження інформації прокурор реагує на пору
шення законності й дисципліни шляхом видання актів проку
рорського реагування. Закон України «Про прокуратуру» на
зиває чотири форми прокурорського реагування: протест, пись
мовий припис, подання й постанова.КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ 265
Протест на акт, що суперечить закону, приносить проку
рор, його заступник до органу, який його видав, або до органу
вищого рангу. В такому ж порядку приносять протест на неза
конні рішення чи дії посадової особи (ст. 21).
У протесті прокурор ставить питання про скасування акта
або приведення його відповідно до закону, а також припинення
незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.
Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта й
підлягає обов’язковому розгляду відповідним органом або по
садовою особою в десятиденний строк після його надходжен
ня. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомля
ють прокурора.
У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду
прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта
незаконним. Подача такої заяви, так само як і протест, зупи
няє дію правового акта.
Письмовий припис про усунення порушень закону вносить
прокурор, його заступник органу чи посадовій особі, які допус
тили порушення, або вищому в порядку підпорядкованості
органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення
(ст. 22).
Припис вносять у випадках, коли порушення закону оче
видне й може завдати суттєвої шкоди інтересам держави,
підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо
воно не буде негайно усунуте. Припис підлягає негайному ви
конанню, про що повідомляють прокурора.
Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищому
прокурору, який зобов’язаний розглянути скаргу протягом де
сяти днів. Рішення вищого за посадою прокурора є остаточним.
Подання з вимогами усунути порушення закону, причини
цих порушень і умови, що їм сприяють, вносить прокурор, його
заступник у державний орган, громадську організацію або по
садовій особі, яких наділено повноваженням усунути порушен
ня закону, й підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у
місячний строк має бути вжито відповідних заходів щодо усу
нення порушень закону, причин і умов, що їм сприяють, і про
наслідки повідомлено прокурору (ст. 23).
Залежно від характеру порушення закону, прокурор (його
заступник) виносить вмотивовану постанову про дисциплінар266 ГЛАВА 19
не провадження, провадження про адміністративне правопо
рушення або порушення кримінальної справи щодо винних осіб
(ст. 24).
Постанова про порушення дисциплінарного провадження
або провадження про адміністративне правопорушення підля
гає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним
органом у десятиденний строк після її надходження. Про ре
зультати розгляду повідомляють прокурора.
Невиконання посадовими особами законних вимог проку
рора (його заступника) тягне за собою застосування адмініст
ративної відповідальності.
Надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який
може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевос*
тях під час виникнення надзвичайних ситуацій техногенного або
природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що
зумовили чи можуть зумовити людські та матеріальні втра*
ти, створюють загрозу життю й здоров’ю громадян, або під
час спроби захоплення державної влади чи зміни конституцій*
ного ладу України шляхом насильства й передбачає надання
відповідним органам влади, військовому командуванню та орга*
нам місцевого самоврядування відповідно до Закону України
«Про правовий режим надзвичайного стану» повноважень, не*
обхідних для відвернення загрози й забезпечення безпеки та здо*
ров’я громадян, нормального функціонування національної еко*
номіки, органів державної влади й органів місцевого самовряду*
вання, захисту конституційного ладу, а також допускає
тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження в здійсненні кон*
ституційних прав і свобод людини й громадянина та прав і за*
конних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих
обмежень.
Надзвичайний стан вводять лише за наявності реальної за
грози безпеці громадян або конституційному ладу, усунення
якої іншими способами неможливе.
У Законі України «Про правовий режим надзвичайного ста
ну» виділено два види такого стану: 1) виникнення особливо
тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного
характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих по
жеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій
тощо), що створюють загрозу життю й здоров’ю багатьох верств
населення; 2) викликаний протиправними діями людей:
здійснення масових терористичних актів, що супроводжують
ся загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих
об’єктів життєзабезпечення; виникнення міжнаціональних і
міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення ок
ремих особливо важливих об’єктів чи місцевостей, що загро
жує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів
державної влади та органів місцевого самоврядування; виник
нення масових заворушень, що супроводжуються насильством
над громадянами, обмежують їх права й свободи; спроби за
хоплення державної влади чи зміни конституційного ладу Ук
раїни шляхом насильства; масовий перехід державного кордо
ну з територій суміжних держав; необхідність відновлення кон
ституційного правопорядку та діяльності органів державної
влади.
Воєнний стан — особливий правовий режим, що вводиться в
Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи
загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її
територіальній цілісності та передбачає надання відповідним
органам державної влади, військовому командуванню й органам
місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвер*
нення загрози та забезпечення національної безпеки, а також
тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження конституційних
прав і свобод людини й громадянина та прав і законних інте*
ресів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
В Указі Президента України про введення воєнного стану
зазначають: 1) обґрунтування необхідності введення воєнного
стану; 2) межі території, на якій його вводять, час введення та
строк, на який його вводять; 3) завдання військового команду
вання, органів державної влади та органів місцевого самовря
дування щодо запровадження й здійснення заходів правового
режиму воєнного стану; 4) вичерпний перелік конституційних
прав і свобод людини й громадянина, які тимчасово обмежу
ються в зв’язку з введенням воєнного стану, а також перелік
тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб
із зазначенням строку дії цих обмежень.
В умовах воєнного стану Президент України, Верховна Рада
України, органи державної влади, військове командування,
Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК, органи місцевого са
моврядування, підприємства, установи й організації здійсню
ють повноваження, надані їм Конституцією та законами Ук
раїни, і забезпечують виконання відповідних заходів.
Президент України як Верховний Головнокомандувач
Збройних Сил України в умовах воєнного стану здійснює ке
рівництво стратегічним плануванням Збройних Сил України
та інших військових формувань, запровадженням і здійснен
ням заходів такого правового режиму через Генеральний штаб
Збройних Сил України. В період воєнного стану не можуть280 ГЛАВА 20
бути припинені повноваження Верховної Ради України, Упов
новаженого Верховної Ради України з прав людини, Верхов
ної Ради АРК, центральних і місцевих органів виконавчої вла
ди та органів місцевого самоврядування, а також судів, органів
прокуратури України, органів дізнання й слідства. Верховна
Рада України працює в сесійному режимі.
У місцевостях, де ведуться бойові дії, запровадження та
здійснення заходів правового режиму воєнного стану покла
дають безпосередньо на військове командування. Всі органи
державної влади, АРК та органи місцевого самоврядування,
підприємства, установи, організації, об’єднання громадян, а
також самі громадяни зобов’язані сприяти військовому коман
дуванню в запровадженні та здійсненні заходів правового ре
жиму воєнного стану на відповідній території.
Крім заходів, що застосовують під час надзвичайного ста
ну, при воєнному стані вживають таких заходів: запроваджен
ня трудової повинності для працездатного населення, не залу
ченого до роботи в оборонній сфері та сфері її життєзабезпе
чення й не заброньованого за підприємствами, установами й
організаціями на період мобілізації та воєнного часу, з метою
залучення до виконання робіт, які мають оборонний характер,
тощо; використання потужності й трудових ресурсів
підприємств, установ і організацій усіх форм власності для
потреб оборони та ін. Значно жорсткішими стають санкції, що
накладають на порушників такого режиму. Порушення вимог
або невиконання заходів надзвичайних режимів тягнуть за со
бою відповідальність, установлену законом.
4. Управління освітою
Організаційно.правові засади
й система освіти
Конституція України в ст. 53 закріплює право громадян Ук
раїни на освіту. Підставою для реалізації цього права є систе
ма освіти, яка забезпечує загальноосвітню та професійну підго
товку громадян України, а також професійну підготовку іно
земних громадян за міжнародними угодами чи контрактами.
У сфері освіти розв’язують два основних завдання: освіта й
виховання. Для громадян України повна загальна середня ос
віта є обов’язковою.
Основним нормативним актом, який регулює освітянську
діяльність у державі, є Закон України «Про освіту» від 23 бе
резня 1996 р. 1 , яким забезпечено доступність і безоплатність
дошкільної, повної загальної середньої, професійнотехнічної,
вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах;
розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної,
професійнотехнічної, вищої і післядипломної освіти, різних
форм навчання; врегульовано питання надання державних сти
пендій та пільг учням і студентам; соціального захисту вихо
ванців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних
ординаторів, аспірантів, докторантів та інших осіб незалежно від
форм їх навчання і типів закладів, де вони навчаються; сприян
ня здобуттю освіти в домашніх умовах тощо. Громадяни мають
право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і кому
нальних навчальних закладах на конкурсній основі, а громадя
нам, які належать до національних меншин, відповідно до зако
1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 21. — Ст. 84.410 ГЛАВА 34
ну держава гарантує право на навчання рідною мовою чи на ви
вчення рідної мови в державних і комунальних навчальних за
кладах або через національні культурні товариства.
Державні стандарти освіти розробляють окремо з кожного
освітнього й освітньокваліфікаційного рівня. Затверджує їх
Кабінет Міністрів України 1 . Вони підлягають перегляду та пе
резатвердженню не рідше як один раз на десять років.
Система освіти в Україні складається із закладів освіти,
наукових, науковометодичних і методичних установ, науко
вовиробничих підприємств, державних і місцевих органів уп
равління освітою та органів самоврядування в галузі освіти.
Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну се
редню освіту; позашкільну освіту; професійнотехнічну осві
ту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторан
туру; самоосвіту.
В Україні встановлено такі освітні рівні: початкова загаль
на освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна серед
ня освіта; професійнотехнічна освіта; базова вища освіта; повна
вища освіта й такі освітньокваліфікаційні рівні для фахівців
із вищою освітою: кваліфікований робітник, молодший спе
ціаліст і бакалавр — кваліфікаційні рівні базової вищої освіти;
спеціаліст, магістр — повної вищої освіти.
Державна політика в галузі освіти полягає в тому, що Україна
визнає освіту пріоритетною сферою соціальноекономічного, ду
ховного й культурного розвитку суспільства. Від імені держави
політику в галузі освіти в Україні визначає Верховна Рада Украї
ни (відповідно до Конституції України), а здійснюють органи
державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування.
Основними принципами освіти в Україні є: доступність для
кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що
надає держава; рівність умов кожної людини для повної реалі
зації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, де
мократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінно
стей; органічний зв’язок освіти з національною історією, куль
турою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій,
громадських і релігійних організацій; науковий, світський ха
рактер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємо
1 Див.: Положення про освітньокваліфікаційні рівні (ступеневу освіту) //
Офіційний вісник України. — 1998. — № 3. — Ст. 108.УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ 411
зв’язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність сис
теми освіти; єдність і наступність системи освіти; безпе
рервність і різноманітність освіти; поєднання державного уп
равління й громадського самоврядування в освіті.
Мову освіти в Україні визначають Конституція України та
Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР» від 28
жовтня 1989 р. 1 , відповідно до яких навчальновиховну робо
ту в освітніх закладах ведуть українською мовою. В місцях ком
пактного проживання національних меншин можуть викорис
товувати мову національної більшості населення, а в загаль
ноосвітніх школах навчання ведуть мовою, спільно визначеною
батьками учнів. Навчальновиховний процес у закладах осві
ти є вільним від втручання політичних партій, громадських і
релігійних організацій. Залучення учнів, студентів до участі в
політичних акціях і релігійних заходах під час навчальнови
ховного процесу не допускається. Заклади освіти в Україні,
незалежно від форм власності, відокремлено від церкви (релі
гійних організацій), мають світський характер (крім закладів
освіти, заснованих релігійними організаціями). Разом з тим,
належність особи до будьякої політичної партії, громадської
чи релігійної організації, що діють відповідно до Конституції
України, не є перешкодою для її участі в навчальновиховно
му процесі. Учням, студентам, працівникам освіти законодав
ство дозволяє створювати в закладах освіти первинні осеред
ки об’єднань громадян, членами яких вони є.
Провідна роль у розвитку освіти в Україні належить підго
товленим кадрам педагогічних працівників (освітянам). До
педагогічної діяльності допускають осіб, які мають відповідну
освіту та професійну підготовку. Професійні права й обов’яз
ки педагогічних працівників визначає законодавство України,
положення та статут відповідних освітніх закладів.
§ 2. Система й повноваження
органів управління освітою
Управління освітою в Україні здійснюється системою дер
жавних органів і органів місцевого самоврядування.
1 Див.: Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1989. — № 45. —
Ст. 631.412 ГЛАВА 34
До органів управління освітою в Україні належать:
Міністерство освіти і науки України 1 ; міністерства й відомства
України, яким підпорядковано заклади освіти; Вища атестац
ійна комісія України; Міністерство освіти АРК; місцеві орга
ни державної виконавчої влади й органи місцевого самовряду
вання та підпорядковані їм органи управління освітою.
Центральним галузевим органом державного управління в
галузі освіти є Міністерство освіти і науки України (далі —
Міносвіти і науки України) 2 . Міносвіти і науки України відпо
відно до покладених на нього завдань у сфері прогнозування й
планування розвитку освіти, розробки організаційного та пра
вового механізму її функціонування аналізує стан освіти, про
гнозує її розвиток відповідно до потреб особистості, суспіль
ства, держави; розробляє нормативноправову основу функ
ціонування системи освіти, здійснює експертизу проектів
загальнодержавних, відомчих, інших рішень і програм у час
тині стосовно освіти й науки, готує проекти законодавчих актів
і урядових рішень; прогнозує та впорядковує структуру мережі
державних навчальновиховних закладів; розробляє пропозиції
щодо переліку спеціальностей, кваліфікацій, вчених звань і
наукових ступенів; забезпечує виконання вузами, що перебу
вають у його управлінні, державного замовлення й договорів
на підготовку спеціалістів, науковопедагогічних кадрів; роз
робляє положення про навчальновиховні заклади освіти.
У сфері навчальновиховного процесу Міносвіти і науки
України визначає вимоги до змісту, рівня й обсягу соціально
необхідного державного мінімуму освіти (встановлює державні
стандарти знань з кожного предмета), забезпечує безпе
рервність освіти, інтеграцію навчання з наукою та виробницт
вом, розробляє й затверджує відповідні типові навчальні пла
ни, програми для навчальновиховних закладів; розробляє умо
ви прийому до державних навчальновиховних закладів;
забезпечує видання відповідної літератури з питань освіти то
що. Міносвіти і науки України розв’язує низку питань освіт
1 Міністерство освіти і науки України утворено на базі Міністерства осві
ти України і Державного комітету України з питань науки та інтелектуаль
ної власності (Див.: Указ Президента України від 15 грудня 1999 р.).
2 Положення про Міністерство освіти і науки України затверджено Ука
зом Президента України від 7 червня 2000 р. № 773/ 2000 // Офіційний
вісник України. — 2000. — № 23. — Ст. 934.УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ 413
нього характеру разом з Академією педагогічних наук Украї
ни, яка займається координацією та розвитком наукових дос
ліджень з педагогіки, впровадженням їх у практику.
У сфері управління, роботи з керівними та науковопедаго
гічними кадрами Міносвіти і науки України вносить пропо
зиції про створення, реорганізацію, ліквідацію в установлено
му порядку закладів, організацій, підприємств освіти загаль
нодержавного значення; сприяє розвиткові нових
навчальновиховних закладів; проводить у встановленому по
рядку атестацію й акредитацію освітніх закладів, незалежно від
форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії та сер
тифікати, надає автономію вищим навчальним закладам;
здійснює державне інспектування навчальновиховних зак
ладів; призначає керівників навчальновиховних закладів і ус
танов, закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки, що
перебувають у функціональному управлінні Міносвіти і науки
України, дає згоду на призначення й звільнення керівників
вищих навчальних закладів загальнодержавного значення
інших міністерств і відомств; розробляє положення про орга
ни громадського самоврядування в сфері освіти; організовує
підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів системи ос
віти; здійснює загальне керівництво науковою діяльністю тощо.
Для погодженого вирішення питань, що належать до ком
петенції Міносвіти і науки України, обговорення найважливі
ших напрямів діяльності й розвитку освіти в Міносвіти і на
уки України створюють відповідну колегію.
Для розв’язання практичних питань забезпечення потреб
системи освіти при Міносвіти і науки України функціонують
акредитаційні органи, інспекція, науковометодична рада, Ате
стаційна колегія, інші наукові й методичні підрозділи, органі
зації та установи, повноваження яких встановлює Міносвіти і
науки України 1 .
Акти Міносвіти і науки України, прийняті в межах його
повноважень, є обов’язковими для міністерств і відомств, яким
1 Див., напр.: Положення про Державну інспекцію закладів освіти при
Міністерстві освіти України, затверджене наказом Міністерства освіти Украї
ни від 11 лютого 1993 р. № 34 // Бюл. норм. актів міністерств і відомств Украї
ни. — 1993. — Вип. 1. — С. 48; Положення про Центр по усиновленню дітей при
Міністерстві освіти України, затверджене наказом Міністерства освіти Украї
ни від 30 березня 1996 р. № 98 // Там само. — 1996. — № 7. — С. 94. та ін.414 ГЛАВА 34
підпорядковано заклади освіти, міністерства освіти АРК, місце
вих органів державної виконавчої влади й органів місцевого
самоврядування, підпорядкованих їм органів управління осві
тою, закладів освіти, незалежно від форм власності.
Інші міністерства й відомства України, яким підпорядко
вано заклади освіти (Міністерство культури і мистецтв,
Міністерство охорони здоров’я, Мін’юст, МВС, Служба безпе
ки, прокуратура тощо) здійснюють разом з Міносвіти і науки
України державне управління підпорядкованими їм заклада
ми освіти шляхом їх фінансування, утворення матеріальної
бази, призначення на посаду керівників цих закладів, органі
зації підготовки наукових і науковопедагогічних кадрів, забез
печенням організаційного та методичного керівництва,
здійснюють контрольні функції щодо додержання вимог сто
совно якості освіти тощо. Акти цих органів, прийняті в межах
їх компетенції, є обов’язковими для місцевих органів держав
ної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування,
підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів ос
віти відповідного профілю, незалежно від форм власності.
Вища атестаційна комісія України (далі — ВАК України) відпо
відно до Положення про Вищу атестаційну комісію України 1 орга
нізовує й проводить атестацію наукових і науковопедагогічних
кадрів, керує роботою по присудженню наукових ступенів, при
своєнню вченого звання старшого наукового співробітника.
Міністерство освіти АРК здійснює повноваження керівниц
тва освітою на підвідомчій території, крім повноважень, відне
сених до компетенції Міносвіти і науки України, міністерств і
відомств, яким підпорядковано заклади освіти.
5. Управління наукою
Організація
державного управління наукою
Держава надає пріоритетну підтримку розвиткові науки як
визначального джерела економічного зростання й невід’ємно
го складника національної культури та освіти, створюючи не
обхідні умови для реалізації інтелектуального потенціалу гро
мадян у сфері науковотехнічної діяльності, забезпечуючи ви
користання досягнень науки і техніки для розв’язання
соціальних, економічних, культурних та інших проблем.
Згідно зі ст. 54 Конституції України держава сприяє роз
виткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі
світовим співтовариством.
Правові засади державної політики в сфері науковотехніч
ної діяльності визначено в Законі України «Про основи дер
жавної політики у сфері науки і науковотехнічної діяльності»
від 13 грудня 1991 р. (у редакції від 1 грудня 1998 р. 1 ). Згідно з
ним розвиток науки й техніки є визначальним чинником про
гресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духов
ного та інтелектуального зростання.
Державне управління й регулювання наукової діяльності
здійснюють згідно з принципами: органічної єдності науково
технічного, економічного та духовного розвитку суспільства,
поєднання централізації та децентралізації управління в нау
ковій діяльності; додержання вимог екологічної безпеки; ви
знання свободи творчої, наукової та науковотехнічної діяль
ності; збалансованості розвитку фундаментальних і приклад
них досліджень; використання досягнень світової науки,
можливостей міжнародного наукового співробітництва; свобо
ди поширення наукової та науковотехнічної інформації;
відкритості для міжнародного науковотехнічного співробіт
ництва; забезпечення інтеграції української науки в світову
поєднано із захистом інтересів національної безпеки.
1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 2—3. — Ст. 20. Наукову діяльність здійснюють наукові установи, наукові
організації, вищі навчальні заклади ІІІ—ІV рівнів акредитації,
громадські організації. Кожна організаційна форма має свої
певні особливості. Безпосередньо у сфері організації науки
діють спеціалізовані органи виконавчої влади, а також державні
установи. З метою сприяння формуванню державної політики
розвитку науки, визначення пріоритетних науковотехнічних
напрямів, вироблення стратегії технологічного розвитку, вдос
коналення структури управління наукою та системи підготов
ки й атестації наукових кадрів при Президентові України ут
ворений консультативнодорадчий орган — Рада з питань на*
уки та науково*технічної політики. Основними завданнями
цього органу є вироблення державної політики з питань роз
витку науки та технологій, правове й організаційне забезпечен
ня їх реалізації; прогнозування розвитку науки й технологій;
розгляд і оцінка проектів національних і державнонаукових
програм, визначення пріоритетних напрямів розвитку науки й
технологій та ін.
З метою забезпечення формування та реалізації державних
науковотехнічних програм затверджено пріоритетні напрями
розвитку науки й техніки: охорона навколишнього природно
го середовища; здоров’я людини; виробництво, переробка та
збереження сільськогосподарської продукції; екологічно чис
та енергетика й ресурсозберігаючі технології; наукові пробле
ми розбудови державності України; нові речовини та матеріа
ли; перспективні інформаційні технології, прилади комплекс
ної автоматизації, системи зв’язку 1 .
Основним засобом реалізації пріоритетних напрямів роз
витку науки й техніки є державні наукові та науковотехнічні
програми. Їх підрозділяють на: загальнодержавні (національні),
які затверджує Верховна Рада; державні (міжвідомчі); галузеві
(багатогалузеві); регіональні (територіальні).
Статус державних (міжвідомчих) наукових і науковотехніч
них програм мають також відповідні частини загальнодержав
них (національних) програм економічного, соціального, націо
нальнокультурного розвитку, охорони довкілля 2 .
1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 45. — Ст. 620;
ЗПУ України. — 1994. — № 10. — Ст. 253.
2 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 2—3. — Ст. 20.422 ГЛАВА 35
Для ефективного здійснення наукової та науковотехнічної
діяльності держава застосовує фінансовокредитні й податкові
важелі. Одним із основних важелів є бюджетне фінансування.
Підтримку фундаментальних досліджень здійснюють також
через Державний фонд фундаментальних досліджень.
§ 2. Органи управління наукою
Центральним органом виконавчої влади у цій сфері є Мінос*
віти і науки України. Діяльність Міносвіти і науки України
спрямовує Кабінет Міністрів України.
Відповідно до покладених на нього завдань центральний
орган виконавчої влади в сфері науки: розробляє засади нау
ковотехнічного розвитку України; забезпечує розвиток нау
кового й науковотехнічного потенціалу України; організовує
та координує інноваційну діяльність; координує розвиток за
гальнодержавної системи науковотехнічної інформації, коор
динує діяльність органів виконавчої влади щодо розроблення
загальнодержавних наукових і науковотехнічних програм й
контролює їх виконання; здійснює керівництво системою нау
кової і науковотехнічної експертизи: забезпечує інтеграцію
вітчизняної науки в світовий науковий простір зі збереженням
і захистом національних пріоритетів.
Інші центральні органи виконавчої влади здійснюють управ
ління науковою та інноваційною діяльністю у відповідній га
лузі; визначають напрями її розвитку; спрямовують і контро
люють діяльність підпорядкованих їм наукових організацій;
організовують виробництво сучасної конкурентноспроможної
продукції; відповідають за рівень науковотехнічного розвит
ку відповідних галузей.
Місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцево*
го самоврядування відповідно до своєї компетенції забезпечу
ють виконання державних наукових і науководослідних про
грам; розробляють та організовують виконання регіональних
(територіальних) програм.
Специфічне місце в системі органів, які функціонують у
сфері науки, належить ВАК України, що є центральними ор
ганом виконавчої влади, статус якого прирівняний до держав
ного комітету України. ВАК України реалізує державну політику в галузі атестації наукових і науковотехнічних кадрів
вищої кваліфікації, присудження наукових ступенів і присвоє
ння вченого звання старшого наукового співробітника, конт
ролює діяльність спеціалізованих вчених рад та якість атестації
наукових і науковопедагогічних кадрів вищої кваліфікації.
ВАК України створює спеціалізовані ради по захисту ди
сертацій, затверджує їх персональний склад і перелік спеціаль
ностей, за якими цим радам надається право проведення захис
ту дисертацій, провадить їх періодичну атестацію; розробляє й
затверджує вимоги до дисертацій і осіб, які претендують на
здобуття наукового ступеня та вченого звання старшого нау
кового співробітника; затверджує рішення спеціалізованих
вчених рад про присудження наукового ступеня доктора наук;
приймає рішення про видачу диплома кандидата наук на ос
нові рішення спеціалізованої вченої ради про присудження
вченого ступеня; приймає рішення про видачу атестата стар
шого наукового співробітника на основі рішення вченої ради
про присвоєння вченого звання наукового співробітника.
ВАК України уповноважений скасовувати рішення спеціа
лізованих рад і вчених рад про присудження наукових ступенів
і присвоєння вченого звання; позбавляти їх права прийому до
захисту дисертації; позбавляти наукових і науковопедагогіч
них співробітників наукових ступенів і вченого звання стар
шого наукового співробітника. З питань атестації наукових і
науковопедагогічних кадрів вищої кваліфікації ВАК України
видає інформаційний бюлетень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р.
затверджено Порядок присудження наукових ступенів і при
своєння вчених звань 1 .
Для координації роботи міністерств, інших центральних
органів виконавчої влади під час формування та реалізації дер
жавної політики утворено Комісію Кабінету Міністрів України
з питань науково*технічного розвитку, яка діє відповідно до
Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 26
січня 1998 р. 2 . На Комісію покладено обов’язок контролювати й
координувати діяльність міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади, спрямовану на реалізацію державної науко
вотехнічної політики; розглядати пропозиції щодо створення
високотехнологічних виробництв; здійснювати підтримку
вітчизняного науковотехнічного потенціалу; розглядати про
позиції щодо удосконалення законодавства, яке регулює відно
сини в науковотехнічній сфері, та пропозиції щодо фінансуван
ня цільових проектів, загальнодержавних науковотехнічних
програм за рахунок коштів Державного бюджету України.