 |
|
Тема 6. Адміністративна і дисциплінарна відповідальність
Поняття й основні риси адміністративної відповідальності
Під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на правопорушників загальнообов’язкових правил, які
діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матері*
ального чи морального характеру. Адміністративна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, якому
притаманні всі ознаки останньої. Разом з тим, адміністративна відповідальність є складовою частиною адміністративного при
мусу й наділена всіма його ознаками. Основні риси адміністративної відповідальності полягають у тому, що її підставою є адміністративне правопорушення (проступок). Притягнення до адміністративної відповідальності — обов’язок державних органів, які є суб’єктами вико
навчої влади. Їх перелік наведено в розділі III КпАП. Суб’єкта ми адміністративної юрисдикції є також районні (міські) суди
(судді). До винних у вчиненні правопорушення застосовують адміністративні стягнення, передбачені в ст. 24 КпАП. Поря
док притягнення до адміністративної відповідальності є спрощеним, що створює умови для його оперативного й економіч
ного використання. Слід звернути увагу на те, що між правопорушником і органом (посадовою особою), який накладає
стягнення, відсутні службові відносини, що є характерним для дисциплінарної відповідальності. Адміністративну відпові
дальність урегульовано нормами адміністративного права, в яких наводиться повний перелік адміністративних проступків,
адміністративних стягнень і органів, уповноважених їх застосовувати. До цього виду юридичної відповідальності притяга
ють порушників загальнообов’язкових правил (норм), установлених повноважними суб’єктами. Суб’єктами правопорушень,
передбачених КпАП, можуть бути фізичні особи — громадяний посадові особи.
Законодавчі основи адміністративної
Відповідальності
Законодавчу основу для прийняття актів, що регулюють
питання встановлення адміністративної відповідальності, ста
новить Конституція України, яка має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативноправові акти приймають на основі
Конституції України й повинні відповідати їй (ст. 8 Консти
туції України).
Адміністративна відповідальність регулюється багатьма
нормативними актами, які в сукупності складають законодав
ство про адміністративні правопорушення. До його системи
входять законодавчі акти, норми, включені до КпАП, і ті, що
до нього не внесені.
Важливим джерелом інституту адміністративної відпові
дальності в свій час стали Основи законодавства Союзу РСР і
союзних республік про адміністративні правопорушення від 23
жовтня 1980 р. У них вперше було кодифіковано найважливіші
матеріальні та процесуальні норми щодо адміністративної
відповідальності, визначено завдання та закріплено систему
законодавства про адміністративні правопорушення, встанов
лено поняття й структуру адміністративного правопорушен
ня, види адміністративних стягнень, загальні правила та стро
ки їх накладення, закріплено систему органів, уповноважених
розглядати справи про адміністративні правопорушення, по
рядок виконання, оскарження й опротестування постанови у
справі про адміністративне правопорушення.
У регулюванні адміністративної відповідальності особлива
роль належить КпАП, який прийнято 7 грудня 1984 р. (введе
ний у дію з 1 червня 1985 р.). КпАП складається з п’яти розділів:
I. Загальні положення; II. Адміністративне правопорушення і172 ГЛАВА 14
адміністративна відповідальність; III. Органи, уповноважені
розглядати справи про адміністративні правопорушення;
IV. Провадження в справах про адміністративні правопорушен
ня; V. Виконання постанов про накладення адміністративних
стягнень. Розділи містять 33 глави, а останні — статті.
У КпАП кодифіковано законодавство України про адміні
стративну відповідальність. Поряд із матеріальними нормами
цей акт містить адміністративнопроцесуальні норми, які ре
гулюють провадження в справах про адміністративні правопо
рушення та порядок виконання постанов про накладення адм
іністративних стягнень.
Паралельно з КпАП діють норми, що встановлюють адмі
ністративну відповідальність, але вони містяться в законодав
чих міжгалузевих актах (Повітряний, Митний кодекси, зако
ни України «Про надзвичайний стан», «Про боротьбу з коруп
цією», «Про охорону державного кордону» тощо).
До складу нормативноправових актів, що містять норми
про адміністративну відповідальність, належать закони, нор
ми яких не включено до КпАП. Питання адміністративної
відповідальності (процедурні) регулюють також постанови
Кабінету Міністрів України. Акти з адміністративними санк
ціями можуть видавати місцеві ради та їх виконавчі комітети з
питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями й епізоотія
ми. Обласні, Київська та Севастопольська міські ради мають
право встановлювати також правила благоустрою міст та інших
населених пунктів, правила торгівлі на колгоспних ринках,
правила додержання тиші в громадських місцях, які в КпАП
не визначено, але в ньому за їх порушення передбачено адмі
ністративну відповідальність. Тому вони також є нормативною
основою адміністративної відповідальності.
Разом з наведеним, слід відзначити, що відповідно до ст. 92
Конституції України виключно законами України визначають
ся діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та
відповідальність за них.
Законодавство про адміністративні правопорушення має
завданням охорону прав і свобод громадян, власності, консти
туційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств,
установ і організацій, установленого правопорядку, зміцнен
ня законності, запобігання правопорушенням, виховання гроАДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 173
мадян у дусі точного й неухильного додержання Конституції і
законів України, поваги до прав, честі та гідності інших грома
дян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обо
в’язків, відповідальності перед суспільством. Великого значен
ня надають попередженню адміністративних правопорушень.
Здійснення перерахованих завдань залежить від правиль
ного застосування чинного законодавства про адміністративні
правопорушення, додержання законності.
Роль адміністративної відповідальності в боротьбі з право
порушеннями постійно зростає, збільшується кількість складів
адміністративних правопорушень, суворішими стали санкції за
проступки. Встановлюється відповідальність за дії, які раніше
взагалі не належали до правопорушень (неповага до суду, ко
рупція, порушення податкового законодавства, недобросовіс
на конкуренція тощо).
Адміністративну відповідальність вводять замість кримі
нальної (декриміналізація). Здійснювана в процесі реформи
кримінального права декриміналізація обумовлює подальше
розширення сфери використання засобів адміністративного
впливу. Одночасно збільшується і кількість правопорушень,
за які поряд із дисциплінарними та цивільноправовими захо
дами застосовують адміністративні стягнення (корупція, не
добросовісна конкуренція тощо).
Значну увагу надають адміністративному примусу в бо
ротьбі з пияцтвом, наркоманією, посяганням на власність, у
забезпеченні нормальної діяльності представників влади, ви
конання вимог посадових осіб, державних органів, правил гро
мадської безпеки, охорони природи.
Важливим є питання про відмежування адміністративних
правопорушень від кримінальних, дисциплінарних і цивільно
правових. Законом передбачено і деякі конкретні ознаки, за
якими кримінальне правопорушення відрізняється від адміні
стративного. У зв’язку з цим для правильної кваліфікації пра
вопорушень необхідно зіставити ст. 9 КпАП і ст. 11 Криміналь
ного кодексу України, проаналізувати їх зміст і тільки після
цього (й у поєднанні з фактичними обставинами вчинення пра
вопорушення, з урахуванням наслідків протиправних діянь)
вирішувати питання про притягнення винної особи до кримі
нальної чи адміністративної відповідальності.174 ГЛАВА 14
Адміністративна відповідальність відрізняється від дисцип
лінарної тим, що суб’єкт адміністративного проступку не пе
ребуває в службовій залежності від органу чи посадової особи,
які притягають його до адміністративної відповідальності.
Дисциплінарний проступок, що є підставою для притягнення
винної особи до дисциплінарної відповідальності, — це протип
равне діяння (дія або бездіяльність) працівника, який пору
шує встановлений на підприємстві, в організації чи установі
внутрішній трудовий розпорядок. Цей проступок може вия
витися в порушенні службової, у тому числі трудової, дисцип
ліни й тягне за собою передбачену законодавством дисциплі
нарну відповідальність, виражену в накладенні керівником на
винних дисциплінарних стягнень.
Дисциплінарні правопорушення здебільшого пов’язані зі
службовими, трудовими обов’язками винної особи. Проте не
завжди ця умова є необхідною для віднесення проступку до
дисциплінарних. Наприклад, окремі дії працівників транспор
ту, вчинені під час виконання ними службових обов’язків, роз
глядають як адміністративні правопорушення (випуск на лінію
транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає вста
новленим вимогам).
За відмежування адміністративної відповідальності від ци
вільноправової слід мати на увазі, що остання настає за пору
шення обов’язків, які випливають із цивільноправових угод,
тобто угод, що виникають між рівноправними сторонами, а
адміністративна відповідальність, навпаки, передбачає
нерівність сторін відносин.
§ 3. Адміністративне правопорушення,
його склад
Адміністративним правопорушенням (проступком) визна
ють протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи без*
діяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, пра*
ва і свободи громадян, на встановлений порядок управління та
за яку законом передбачено адміністративну відповідальність
(ст. 9 КпАП).
У законі одночасно наведено два терміни: «адміністратив
не правопорушення» й «адміністративний проступок», але осАДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 175
танній не є особливим різновидом адміністративних правопо
рушень.
Адміністративне правопорушення (проступок) характери
зується низкою ознак. Це, насамперед, діяння, поведінка, вчи
нок людини, дія чи бездіяльність, а також акт зовнішнього ви
яву ставлення особи до реальної діяльності інших людей, сус
пільства, держави. Закону непідвладні переконання, думки
людей, якщо вони не знайшли зовнішнього вияву.
Діяння визнають адміністративним правопорушенням за
наявності чотирьох ознак: суспільної шкідливості, протиправ
ності, вини й адміністративної караності.
Суспільна шкідливість дії чи бездіяльності означає, що вона
заподіює або створює загрозу заподіяння шкоди об’єктам адмі
ністративноправової охорони, які передбачено в ст. 9 КпАП.
Протиправність означає, що дію чи бездіяльність прямо за
боронено адміністративноправовими нормами. Ознака проти
правності вказує також на неприпустимість аналогії закону, що
сприяє зміцненню законності, виключає можливість притягнен
ня до адміністративної відповідальності за діяння, не передба
чені законодавством про адміністративні правопорушення.
Адміністративним правопорушенням (проступком) може
бути тільки винне діяння.
Вина полягає в психічному ставленні особи до діяння та його
шкідливих наслідків і може бути умисною або необережною.
Ступінь вини враховують під час накладення адміністратив
ного стягнення, під час звільнення від адміністративної відпо
відальності чи передачі матеріалів про адміністративне право
порушення на розгляд товариського суду, громадської органі
зації або трудового колективу.
Адміністративна караність свідчить, що адміністративним
проступком визнають лише таке протиправне, винне діяння,
за яке законодавством передбачено застосування адміністра
тивних стягнень. Реалізація адміністративного стягнення не
завжди супроводжує адміністративний проступок, але мож
ливість застосування стягнення становить його обов’язкову
властивість.
Розглянуті ознаки найхарактерніші та найсуттєвіші, при
таманні будьякому адміністративному правопорушенню (про
ступку), характеризують фактичну підставу адміністративної176 ГЛАВА 14
відповідальності й складають її матеріальне поняття. Останнє
конкретизується в законодавстві про адміністративні право
порушення у формі конкретних складників проступку, в яких
законом передбачено необхідні й специфічні ознаки того чи
іншого конкретного діяння.
Адміністративні правопорушення (проступки) розрізняють
за специфічними ознаками, властивими їх об’єктивній і суб’єк
тивній сторонам.
Склад адміністративного правопорушення — це сукупність
установлених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які
характеризують діяння як адміністративне правопорушення
(проступок). До складу адміністративного правопорушення
належать ознаки, притаманні об’єкту, об’єктивній і суб’єк
тивній сторонам та суб’єкту правопорушення.
Об’єкт адміністративного правопорушення — це те, на що
воно посягає. Адміністративний проступок заподіює шкоду або
створює загрозу її заподіяння суспільним відносинам, які й
становлять об’єкт проступку. Залежно від ступеня узагальнен
ня, рівня абстрактності, розрізняють загальний, родовий і без
посередній об’єкти проступку.
Загальний об’єкт становить вся сукупність суспільних відно
син, які охороняє законодавство про адміністративні правопо
рушення.
Родовий об’єкт — це група однорідних або тотожних суспіль
них відносин, які охороняє комплекс адміністративноправових
норм. Адміністративноправовими засобами охороняються сус
пільні відносини, які регулюють норми різних галузей права:
адміністративного, фінансового, цивільного, трудового, еколо
гічного тощо. Тому родові об’єкти проступків можуть бути, на
приклад, у цивільних, трудових та інших правопорушеннях.
Залежно від родового об’єкта, адміністративні правопорушен
ня згруповано в главах Особливої частини розділу II КпАП.
Різновидом родового є видовий об’єкт, тобто відокремлена
група суспільних відносин, спільних для деяких проступків.
Так, природоохоронні відносини, які являють собою об’єкт
екологічних правопорушень, включають до себе групи відно
син, спрямованих на охорону земель, надр, вод, лісів, повітря,
тваринного світу.
Під безпосереднім об’єктом мають на увазі ті конкретні сус
пільні відносини, поставлені під охорону закону, яким запоАДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 177
діюють шкоду правопорушенням, що підпадає під ознаки кон
кретного складу проступку.
Об’єктивну сторону адміністративного правопорушення
характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої пове
дінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи без
діяльність), їх шкідливі наслідки, причинний зв’язок між діян
нями й наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та
засоби вчинення проступку.
Основною й обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є
протиправне діяння, відсутність якого виключає склад будь
якого адміністративного правопорушення. Всі інші ознаки ма
ють факультативний характер. Так, шкідливі наслідки й при*
чинний зв’язок обов’язкові лише в так званих матеріальних скла
дах проступків (наприклад, дрібне розкрадання, пошкодження
телефонівавтоматів, потрава посівів тощо). Більшості ж адмі
ністративних правопорушень притаманно недодержання різно
манітних правил, коли діяння становить собою склад проступку
незалежно від настання шкідливих наслідків. Це формальні
склади (наприклад, порушення правил санітарних, митних,
торгівлі, охорони громадського порядку тощо). Ці склади
формулюються в диспозиціях статей Особливої частини розді
лу II КпАП лише вказівкою на протиправну дію чи без
діяльність. У деяких випадках у диспозиціях вказують тільки
на шкідливі наслідки («пошкодження», «знищення», «псуван
ня» тощо), діяння ж розуміються самі по собі.
Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення
проступку можуть бути обов’язковими ознаками, якщо їх вклю
чено до конкретного складу проступку (наприклад, окремі діян
ня визнають адміністративними правопорушеннями лише в
разі вчинення їх у громадському місці, часто в диспозиціях
вказують на спосіб вчинення проступку — грубе, злісне пору
шення, прихована передача тощо). В інших випадках їх можуть
визнавати обставинами, що пом’якшують або обтяжують відпо
відальність (наприклад, вчинення правопорушення в умовах
стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин обтяжує
адміністративну відповідальність).
Суб’єктивну сторону адміністративного правопорушення
становить пов’язаний з його вчиненням психічний стан особи.
До ознак, властивих суб’єктивній стороні, належать вина, мо
тив і мета вчинення правопорушення.178 ГЛАВА 14
Вина — основна й обов’язкова ознака суб’єктивної сторони
будьякого адміністративного проступку. Це психічне ставлен
ня особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння та його
наслідків, яке виявляється у формі умислу або необережності.
У загальних рисах поняття цих форм вини розкрито в стат
тях 10 і 11 КпАП. Адміністративне правопорушення визнають
вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлюва
ла протиправний характер своєї дії (бездіяльності), передба
чала її шкідливі наслідки й бажала їх або свідомо допускала їх
настання. Усвідомлення протиправного характеру діяння та
передбачення шкідливих наслідків становлять інтелектуальні
ознаки умислу, а бажання або свідоме допущення наслідків —
вольову ознаку.
Адміністративне правопорушення визнають вчиненим з
необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала мож
ливість настання шкідливих наслідків своєї дії (бездіяльності),
але легковажно розраховувала на їх відвернення (самовпев
неність), або не передбачала можливості настання таких
наслідків, хоча повинна була й могла передбачити (недбалість).
Якщо поняття умислу пов’язано з психічним ставленням осо
би до свого діяння та його наслідків, то під час визначення нео
бережності до уваги беруть лише ставлення до шкідливих
наслідків.
Мотив і мета адміністративного правопорушення — фа
культативні ознаки суб’єктивної сторони складу проступку. Під
мотивом розуміють усвідомлене особою внутрішнє спонукан
ня, яким вона керувалася під час вчинення проступку. Мета —
це наслідок, результат, якого прагне досягти особа, що вчиняє
адміністративне правопорушення.
Суб’єктом адміністративного правопорушення визнають
фізичну особу, яка досягла на момент вчинення адміністратив
ного правопорушення шістнадцятирічного віку. Ознаки, що
характеризують суб’єкта проступку, поділяють на загальні й
спеціальні. У наведеному визначенні названо ознаки загальні,
тобто властиві будьякому суб’єкту.
Суб’єктом проступку, поперше, може бути фізична особа,
людина. Подруге, ним може бути не будьяка фізична особа, а
тільки осудна. У законодавстві про адміністративні правопо
рушення не розкрито поняття осудності, воно випливає ізАДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 179
визначення неосудності. Як вказано в ст. 20 КпАП, під неосуд
ністю розуміють стан, у якому особа не могла усвідомлювати
свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хво
роби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства
чи іншого хворобливого стану. Виходячи з цього, можна зро
бити висновок про те, що осудність — це здатність особи усві
домлювати свої дії і керувати ними, нести за них відпові
дальність. Потретє, суб’єктом проступку може бути особа, яка
на момент вчинення адміністративного правопорушення до
сягла шістнадцятирічного віку.
Крім загальних ознак, у конкретних складах адміністратив
них правопорушень суб’єкт може характеризуватися ще й до
датковими, специфічними властивостями. Такі суб’єкти нази
ваються спеціальними. До них можна віднести, наприклад, по
садових осіб, державних службовців, водіїв, керівників,
капітанів суден, батьків, військовозобов’язаних тощо. У дея
ких статтях КпАП спеціальний суб’єкт не називають, хоча ма
ють на увазі.
Окремі властивості особи не входять до складу проступку,
але є важливими для визначення характеру й меж відповідаль
ності за вчинене правопорушення. Це неповнолітні; військо
вослужбовці та інші особи, на яких поширено дію дисциплі
нарних статутів; іноземні громадяни й особи без громадянства;
особи, для яких полювання є основним джерелом існування.
У статтях 13—15 КпАП встановлено особливості адміністра
тивної відповідальності деяких із перерахованих осіб. Так, до не
повнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років за вчи
нення адміністративних правопорушень застосовують заходи,
передбачені ст. 24 1 КпАП. В окремих випадках неповнолітні згідно
з ч. 2 ст. 13 КпАП можуть нести адміністративну відповідальність
на загальних підставах (у разі вчинення дрібного розкрадання,
дрібного хуліганства, порушення окремих правил дорожнього
руху, стрільби з вогнепальної зброї в населених пунктах, злісної
непокори тощо). Однак і у цих випадках не виключають засто
сування заходів, передбачених ст. 24 1 КпАП. Виняток станов
лять справи про злісну непокору (ст. 185 КпАП). До непов
нолітніх не може бути застосовано адміністративний арешт.
Посадові особи підлягають адміністративній відповідаль
ності за недодержання правил, забезпечення виконання яких180 ГЛАВА 14
входить до їх службових обов’язків (ст. 14 КпАП), тобто вони
підлягають відповідальності не стільки за порушення певних
правил власними діями, скільки за нерозпорядливість, неза
безпечення виконання цих правил іншими особами, зокрема
підлеглими. Посадові особи несуть підвищену адміністратив
ну відповідальність, порівняно з громадянами, до яких засто
совують лише два види стягнень — попередження та штраф.
Стаття 15 КпАП передбачає особливості відповідальності
за адміністративні правопорушення військовослужбовців і
призваних на збори військовозобов’язаних, а також осіб рядо
вого й начальницького складу органів внутрішніх справ. Ці
особи несуть відповідальність за адміністративні проступки за
дисциплінарними статутами, тобто дисциплінарну відпові
дальність. У окремих випадках їх може бути притягнуто до
адміністративної відповідальності — за порушення правил,
норм і стандартів стосовно забезпечення безпеки дорожнього
руху, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів,
митних правил, вчинення корупційних діянь та інших право
порушень, пов’язаних із корупцією, неправомірне використан
ня державного майна, невжиття заходів щодо окремої ухвали
суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнан
ня, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухи
лення від виконання законних вимог прокурора і за контра
банду, але за ці проступки до них не можуть бути застосовані
такі стягнення, як виправні роботи й адміністративний арешт.
За порушення правил дорожнього руху водіями транспорт
них засобів Збройних Сил України або інших утворених відпо
відно до законів України військових формувань — військово
службовцями строкової служби штрафи як адміністративне
стягнення до них не застосовують. До зазначених осіб як захід
адміністративного стягнення застосовують попередження.
Іноземці й особи без громадянства, якщо вони не мають ди
пломатичного імунітету, підлягають адміністративній відпов
ідальності на загальних підставах. До них може бути застосо
вано й таке стягнення, як адміністративне видворення за межі
України.
Ознаки, властиві об’єкту, об’єктивній і суб’єктивній сторо
нам, суб’єкту адміністративного правопорушення, є основними.
Крім них, встановлено додаткові ознаки, які підвищують ступіньАДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 181
суспільної шкідливості основного складу й називаються квалі
фікуючими. До таких обставин належать, наприклад, повторне
вчинення однорідного правопорушення, наявність шкідливих
наслідків, вчинення правопорушення певним суб’єктом, грубість
або систематичність порушення тощо. У нормах Особливої час
тини розділу II КпАП склади з кваліфікуючими обставинами
сформульовано слідом за основними, причому основні ознаки в
них, як правило, не називають, а дають посилання на відповідну
статтю або частину статті, в якій сформульовано основний склад.
Наявність кваліфікуючих ознак підвищує відповідальність за
адміністративні правопорушення.
Статті 18—20 КпАП встановлюють обставини, які виклю
чають протиправність і суспільну шкідливість діяння (крайня
необхідність і необхідна оборона) або винність (неосудність)
особи. Тим самим виключається адміністративна відпові
дальність за його вчинення.
Вчиненою в стані крайньої необхідності визнають дію, спря
мовану на усунення небезпеки, яка загрожує державному або
громадському порядку, власності, правам і свободам громадян,
установленому порядку управління, якщо ця небезпека за да
них обставин не могла бути усунена іншими, крім протиправ
них, засобами та якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж
відвернена. Наприклад, у стані крайньої необхідності може
бути вчинене порушення дорожнього руху водієм, який до
ставляє травмовану людину в лікарню.
На відміну від крайньої необхідності, під час необхідної обо
рони шкоду заподіюють не сторонньому об’єкту, який охоро
няє закон, а посягаючому на нього. При цьому захист має відпо
відати характеру й суспільній шкідливості посягання. Слід за
значити, що адміністративне правопорушення в стані
необхідної оборони може бути вчинене дуже рідко. Закріплен
ням у законодавстві норми про необхідну оборону, швидше за
все, відзначають активну роль громадян у боротьбі з правопо
рушеннями, зміцненні правопорядку.
Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під
час вчинення протиправної дії чи бездіяльності перебувала в
стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або
керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимча
сового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого
хворобливого стану.182 ГЛАВА 14
Адміністративна відповідальність за правопорушення, пе
редбачені КпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характе
ром не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної
відповідальності (ч. 2 ст. 9 КпАП).
§ 4. Система та види
адміністративних стягнень
Органи (посадові особи), які згідно з КпАП уповноважено
розглядати справи про адміністративні правопорушення в разі
встановлення складу правопорушення в діянні особи та відсут
ності обставин, що виключають притягнення до адміністратив
ної відповідальності, застосовують до правопорушників у ме
жах вимог законності заходи адміністративного стягнення.
Адміністративне стягнення — це форма реагування держа
ви (її органів) на порушення тієї чи іншої адміністративнопра
вової норми, захід адміністративної відповідальності у вигляді
застосування до правопорушника адміністративного примусу.
Його використовують з метою виховання особи, яка вчинила
адміністративне порушення, в дусі додержання законів, пова
ги до правил громадського співжиття, а також запобігання вчи
ненню нових правопорушень як самим правопорушником, так
і іншими особами.
У ст. 24 Кодексу України про адміністративні право
порушення встановлено види адміністративних стягнень: попе
редження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став зна
ряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністратив
ного правопорушення; конфіскація предмета, який став
знаряддям правопорушення; конфіскація грошей, одержаних
внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; поз
бавлення спеціального права, наданого громадянинові (права
керування транспортними засобами, права полювання); вип
равні роботи; адміністративний арешт.
Законодавством України передбачено адміністративне вид
ворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за
вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушу
ють правопорядок.
У ч. 3 ст. 24 КпАП України зазначено, що законодавчими
актами України може бути встановлено і інші, крім указаних у
цій статті, види адміністративних стягнень.АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 183
Оплатне вилучення предметів, конфіскацію предметів і гро
шей можуть застосовувати як основні та як додаткові адміні
стративні стягнення; інші види адміністративних стягнень, за
значені в ст. 24 КпАП України, можуть використовувати тільки
як основні. За одне адміністративне правопорушення може
бути накладено основне або основне й додаткове стягнення.
Попередження насамперед є заходом виховного характеру,
що застосовують до порушників адміністративноправових
норм. Попередження виносять у письмовій формі. Проте в пе
редбачених законодавством випадках його фіксують і іншим
установленим способом (ст. 26 КпАП).
Попередження, як і інші заходи адміністративних стягнень,
має бажаний вплив на порушника тільки в тому випадку, коли
настає безпосередньо за здійсненням адміністративного про
ступку.
Цей вид стягнення відрізняється від усного зауваження тим,
що останнє застосовують за незначного правопорушення; має,
як правило, виховнопопереджувальний характер і не тягне за
собою негативних юридичних наслідків, які є при попередженні
(зокрема, повторності під час скоєння адміністративного пра
вопорушення).
Штраф — це адміністративне стягнення грошового харак
теру, що накладають на громадян за адміністративні порушен
ня (ст. 27 КпАП). Законодавством не встановлено граничного
розміру штрафу. За необхідності посилення відповідальності
за окремі види адміністративних правопорушень законодавчи
ми актами України може бути встановлено значні розміри
штрафу.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Ко
дексу України про адміністративні правопорушення щодо по
силення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу»
від 7 лютого 1997 р. штрафи встановлюють у неоподаткованих
мінімумах доходів громадян. КпАП України передбачає накла
дення штрафів лише на фізичних осіб.
Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчи
нення або безпосереднім об’єктом адміністративного порушен
ня, полягає в примусовому вилученні та наступній реалізації
цього предмета з передачею вирученої суми колишньому влас
никові з відрахуванням витрат по реалізації (ст. 28 КпАП).184 ГЛАВА 14
Порядок застосування оплатного вилучення й види пред
метів, які підлягають вилученню, встановлено КпАП України
та іншими актами законодавства України. Кодексом, зокрема,
передбачено, крім накладання штрафу, оплатне вилучення: за
порушення правил перевезення небезпечних речовин або пред
метів на повітряному транспорті (ч. 3 ст. 133); за порушення
правил зберігання або перевезення вогнепальної гладкостволь
ної мисливської та нарізної зброї і бойових припасів громадяна
ми, які мають дозвіл органів внутрішніх справ на їх зберігання
(ч. 1 ст. 191); за ухилення від реалізації вогнепальної гладко
ствольної мисливської зброї і бойових припасів громадянами, в
яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх збері
гання у зв’язку з вибуттям з мисливських товариств (ст. 193), та
в інших випадках. Оплатне вилучення поширено на конкретні
предмети, що стали знаряддям вчинення або безпосереднім
об’єктом адміністративного проступку.
Конфіскація предметів, що є знаряддям або безпосереднім
об’єктом адміністративного правопорушення, а також грошей,
одержаних внаслідок вчинення адміністративного
правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі
цього предмета або грошей у власність держави. Конфіскують
лише той предмет чи ті гроші, що є в особистій власності по
рушника, якщо інше не передбачено законом. За порушення
митних правил конфіскацію здійснюють незалежно від того,
чи встановлено особу, якій належать предмети, в разі закінчен
ня строку оскарження постанови митного органу.
Випадки конфіскації предметів чи грошей різноманітні. Так,
підлягають конфіскації: виявлені предмети (будівельний ма
теріал, транспортні засоби, плоди, ягоди та інші продукти хар
чування), вивезені із зони радіаційного забруднення (ст. 46 1
КпАП); продукція незаконного полювання, мисливська зброя,
мисливське приладдя, знаряддя лову в осіб, які порушують
правила полювання, лову риби (ст. 85 КпАП); небезпечні ре
човини й предмети в осіб, які порушують правила перевезення
на повітряному транспорті (ст. 133 КпАП); радіоапаратура, яка
виготовлена й використовувалася без належного дозволу (ст. 145
КпАП) тощо.
Конфіскацію предмета, що є знаряддям скоєння або безпо
середнім об’єктом адміністративного правопорушення, чи гроАДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 185
шей, одержаних у результаті адміністративного правопорушен
ня, можуть застосовувати до правопорушника лише в судово
му порядку.
Відповідно до п. 3 ст. 322 Митного кодексу України конфі
скації підлягають не лише товари — предмети порушення мит
них правил, а й товари зі спеціально виготовленими тайника
ми, що використовували для приховування безпосередніх пред
метів порушення митних правил від митного контролю,
транспортні засоби, які використовували для переміщення без
посередніх предметів порушення митних правил.
Позбавлення спеціальних прав застосовують до громадян, які
мають суворо додержуватися правил і норм, що охоплюються
сферою дії наданих їм спеціальних прав (право на управління
транспортними засобами та право полювання). Такі права на
дають відповідні державні органи. Їх підтверджують докумен
том, який і є юридичною підставою для їх здійснення. Суть цьо
го стягнення полягає в тому, що правопорушник за постановою
уповноваженого на те органу може бути позбавлений такого
права на строк до трьох років у разі грубого або систематичного
порушення порядку користування цим правом (ст. 30 КпАП).
Позбавлення спеціальних прав можуть застосовувати лише
в судовому порядку.
Позбавлення права управління транспортними засобами не
може бути застосовано до осіб, які користуються цими засоба
ми у зв’язку з інвалідністю, за винятком випадків управління
транспортними засобами інвалідами в стані сп’яніння. Цей
захід адміністративного стягнення також не можуть застосо
вувати до осіб, для яких полювання є основним джерелом існу
вання, тобто таких осіб не позбавляють права полювання, до
них застосовують інші види стягнення, наприклад штраф.
Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з
відрахуванням до 20% заробітку в дохід держави й відбувають
ся за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністра
тивне правопорушення (ст. 31 КпАП). Це менш поширений вид
адміністративного стягнення, його призначає районний (місь
кий) суд (суддя). На відміну від адміністративного штрафу,
відрахування з заробітної плати осіб, до яких застосовано вип
равні роботи, виконують не одноразово, а періодично протя
гом строку, що встановлюється постановою судді.186 ГЛАВА 14
Виправні роботи призначають за незаконне придбання або
зберігання наркотичних речовин у невеликій кількості (ч. 1 ст. 44
КпАП України), дрібне розкрадання державного або громадсь
кого майна (ст. 51 КпАП), дрібне хуліганство (ст. 173 КпАП)
тощо.
Окрім відрахувань у дохід держави зазначеної суми грошей
із заробітку, виправні роботи тягнуть за собою й інші майнові
та трудові обмеження, зокрема: заборонено надавати чергову
відпустку під час відбування виправних робіт; час відбування
робіт не зараховують до загального трудового стажу й до ста
жу, що надає право на одержання щорічних пільг; заборонено
звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу органів,
що призначили виправні роботи.
Виправні роботи не тягнуть за собою судимість і не є підста
вою для звільнення з роботи. Цей вид адміністративного стяг
нення не застосовують до інвалідів І та II груп, вагітних жінок.
Законом передбачено, що в разі ухилення особи від від
бування виправних робіт, призначених за вчинення дрібного
хуліганства, постановою судді невідбутий їх строк може бути
замінено штрафом або адміністративним арештом із розрахун
ку один день арешту — за три дні виправних робіт, але не біль
ше як на п’ятнадцять діб (ст. 325 КпАП).
Адміністративний арешт (ст. 32 КпАП) установлюють і за
стосовують у виключних випадках і за окремі види адмініст
ративних правопорушень строком до п’ятнадцяти діб. Призна
чають лише постановою районного (міського) суду (судді) в
тому разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи
порушника, суддя прийде до висновку, що інших видів стяг
нення буде недостатньо.
Кодексом України про адміністративні правопорушення
передбачено застосування адміністративного арешту за не
законне придбання або зберігання наркотичних речовин у неве
ликій кількості (ч. 1 ст. 44 КпАП), дрібне хуліганство (ст. 173
КпАП), злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі
працівника міліції, народного дружинника, військовослужбов
ця чи за їх образу (ст. 185 КпАП) тощо.
Суть цього виду адміністративного стягнення полягає В
тому, що осіб, які підлягають адміністративному арешту, поз
бавляють волі на строк до 15ти діб. Під час відбування адмініАДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 187
стративного арешту їх можуть залучати до виконання фізич
них робіт, при цьому заробітну плату їм не виплачують.
Адміністративний арешт не тягне за собою звільнення з ро
боти, не розриває трудовий стаж. Цей вид стягнення не може
застосовуватися до вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком
до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років,
до інвалідів І та II груп.
Видворення за межі України використовують тільки сто
совно іноземців у зв’язку з їх діями, що суперечать інтересам
державної безпеки або забезпеченню громадського порядку,
якщо це необхідно для охорони здоров’я й моралі населення,
захисту прав і законних інтересів громадян України, в разі гру
бого порушення законодавства про правовий стан іноземців в
Україні, митного, валютного та іншого чинного законодавства.
У випадку ухилення від виконання рішення про видворення
таку особу затримують і видворяють у примусовому порядку.
За вчинення адміністративних правопорушень до непов
нолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років застосо
вують відповідно до ст. 24 1 КпАП такі заходи впливу: 1) зобов’я
зання публічно або в іншій формі попросити вибачення в по
терпілого; 2) застереження; 3) догана або сувора догана; 4) передача
неповнолітніх під нагляд батькам або особам, які їх заміняють,
чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх зго
дою, а також окремим громадянам за їх проханням.
Справи про адміністративні правопорушення неповнолітніх
розглядають лише в судовому порядку.
§ 5. Загальні правила й строки притягнення
до адміністративної відповідальності
Загальні правила накладення стягнення за адміністративні
правопорушення, закріплені в главі 4 КпАП, поглиблюють кон
ституційні принципи верховенства права, законності, гуманіз
му, індивідуалізації відповідальності тощо.
Поперше, виконання загальних правил під час застосуван
ня адміністративних стягнень виявляється в неухильному до
держанні принципів верховенства права й законності. Стягнен
ня за адміністративне правопорушення накладають у межах,
установлених нормативним актом, який передбачає відпові188 ГЛАВА 14
дальність за вчинене правопорушення, точно відповідно до
КпАП та інших актів про адміністративні правопорушення.
Подруге, оплатне вилучення й конфіскацію предмета як до
даткові стягнення можуть накладати лише у випадках, коли їх
застосування прямо передбачено законом. Не допускається не
застосування додаткового стягнення, якщо санкція статті пе
редбачає обов’язковість його накладення разом з основним
стягненням.
Потретє, стягнення накладають у точно визначених зако
ном межах. Не допускається застосування стягнення нижче
нижчої межі, передбаченої санкцією відповідної статті, а також
перевищення його максимального розміру.
Почетверте, під час накладення адміністративного стягнен
ня слід додержуватися всіх інших вимог законодавства про
адміністративні правопорушення. Маються на увазі вимоги
щодо наявності складу проступку, відсутності обставин, що
виключають адміністративну відповідальність, підвідомчості
справ, строків давності, недопустимості застосування деяких
видів стягнень до певних категорій громадян (військовослуж
бовців, працівників органів внутрішніх справ тощо).
З метою індивідуалізації відповідальності закон (ч. 2 ст. 33
КпАП) вимагає від органу (посадової особи), уповноваженого
розглядати справу, під час накладення стягнення враховувати
характер вчиненого правопорушення, особу порушника,
ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшу
ють і обтяжують відповідальність.
Про характер правопорушення свідчать його об’єкт, тобто
суспільні відносини, на які посягає проступок (наприклад, дер
жавний або громадський порядок, права й свободи громадян
тощо), а також ознаки, що характеризують об’єктивну сторону
правопорушення (дія чи бездіяльність, характер і розмір запо
діяної шкоди, час, місце, спосіб вчинення проступку тощо).
Деякі обставини, що свідчать про характер проступку, під
вищують адміністративну відповідальність за його вчинення,
тобто визнаються кваліфікуючими. Такими обставинами є,
наприклад, повторне вчинення правопорушення. В деяких ви
падках тільки грубе порушення правил тягне за собою адміні
стративну відповідальність (ст. 108 КпАП).
Іноді правопорушенням визнають лише злісне діяння. Час
тіше за все це злісна непокора (ст. 185), злісне ухилення (ст. 185 4 ).АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 189
Про злісність свідчить невиконання певних обов’язків, розпо
ряджень, вимог після неодноразового, настійливого їх повто
рення.
Особу порушника характеризують насамперед ознаки, вла
стиві суб’єкту проступку (вік, стать, службове становище,
соціальний стан, протиправна поведінка в минулому), а також
поведінка в трудовому колективі й побуті, ставлення до сім’ї,
колег по роботі, навчання тощо). Всі ці обставини повинні бути
встановлені органом (посадовою особою), який розглядає спра
ву, щоб мати повну уяву про особу порушника.
Ступінь вини правопорушника залежить від форми вчинен
ня проступку, а також від мотиву й мети його вчинення. Зро
зуміло, що умисне вчинення проступку відрізняється від вчи
нення його з необережності. У першому випадку ступінь вини
порушника вищий.
Майновий стан правопорушника також має бути врахова
но під час застосування окремих адміністративних стягнень:
штрафу, конфіскації, позбавлення спеціального права, виправ
них робіт.
Обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність
за адміністративне правопорушення, визначено відповідно в
статтях 34 і 35 КпАП.
Пом’якшуючими відповідальність обставинами визнають:
1) щире розкаяння винного;
2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушен
ня, добровільне відшкодування збитків або усунення заподія
ної шкоди;
3) вчинення правопорушення під впливом сильного душев
ного хвилювання або під час збігу тяжких особистих чи сімей
них обставин;
4) вчинення правопорушення неповнолітнім;
5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою,
яка має дитину віком до одного року.
Цей перелік не вичерпний, відкритий. Орган (посадова осо
ба), який розглядає справу, може визнати пом’якшуючими й
обставини, не передбачені законом (наприклад, бездоганну
трудову діяльність, похилий вік, наявність у порушника утри
манців тощо).190 ГЛАВА 14
На відміну від пом’якшуючих, у ст. 35 КпАП наведено по
вний перелік обставин, що обтяжують відповідальність за ад
міністративне правопорушення. До них належать:
1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на
вимогу уповноважених на те осіб припинити її;
2) повторне протягом року вчинення однорідного правопо
рушення, за яке особу вже було піддано адміністративному
стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчи
нила злочин;
3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;
4) вчинення правопорушення групою осіб;
5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або
за інших надзвичайних обставин;
6) вчинення правопорушення в стані сп’яніння. Залежно від
характеру адміністративного правопорушення, орган (посадо
ва особа), який накладає стягнення, може не визнати останню
обставину обтяжливою (наприклад, для відповідальності за
порушення правил користування електроенергією байдуже, в
якому стані вчинено їх порушення).
Під час накладення стягнення обставини, що пом’якшують
і обтяжують відповідальність, враховують лише за умови, що
вони перебувають за межами складу правопорушення, тобто
не є його складовою частиною. Так, вчинення дрібного хулі
ганства в стані сп’яніння обтяжує відповідальність порушни
ка, а керування ж транспортним засобом у стані сп’яніння не
обтяжує, тому що ця ознака безпосередньо входить до складу
правопорушення.
До загальних належать також правила накладення
адміністративних стягнень під час вчинення кількох адмініст
ративних правопорушень. У ст. 36 КпАП передбачено, що при
вчиненні однією особою двох або більше адміністративних
правопорушень адміністративне стягнення накладають за кож
не правопорушення окремо. Такий порядок призначення стяг
нень обумовлений тим, що справи про адміністративні право
порушення однієї і тієї ж особи вирішують частіше за все різні
державні органи (посадові особи) в межах своєї підвідомчості.
Якщо справу про кілька адміністративних проступків роз
глядає один орган (посадова особа), то в таких випадках
накладають одне основне стягнення в межах санкції, встановАДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 191
леної за серйозніше правопорушення з числа вчинених. При
цьому до основного стягнення може бути приєднано одне з
додаткових стягнень, передбачених статтями про відпові
дальність за будьяке з вчинених правопорушень.
У разі заподіяння адміністративним правопорушенням май
нової шкоди громадянинові, підприємству, установі або органі
зації під час накладення адміністративного стягнення одночас
но може бути розв’язано питання про її відшкодування. Тим
самим спрощено порядок стягнення очевидної і незначної шко
ди. Разом з тим, вирішення цього питання залежить від низки
обставин і є правом, а не обов’язком відповідного органу.
Відшкодування заподіяної шкоди мають право здійснювати
лише деякі, перераховані в ст. 40 КпАП органи, — адміністра
тивна комісія, виконавчий орган селищної і сільської ради, а
також суддя. Розмір шкоди, що стягується цими органами, не
може перевищувати суми двох неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян. Суддя районного (міського) суду може
відшкодувати шкоду незалежно від її розміру, крім випадків
заподіяння шкоди неповнолітньою особою, що досягла шіст
надцяти років і має самостійний заробіток. У такому разі, якщо
сума шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мініму
му доходів громадян, суддя має право покласти на неповноліт
нього відшкодування заподіяної шкоди або зобов’язати своєю
працею усунути її.
Для забезпечення законності під час застосування заходів
впливу за адміністративні правопорушення дуже важливим є
чітке регулювання строків давності притягнення до адмініст
ративної відповідальності, погашення адміністративних стяг
нень, а також порядку обчислення строків стягнення.
Обчислення строків адміністративного стягнення, як визна
чено в ст. 37 КпАП, залежить від його виду. Так, строк адміні
стративного арешту обчислюється добами, виправних робіт —
місяцями, а позбавлення спеціального права — роками, міся
цями або днями. Перебіг строку адміністративного стягнення
розпочинається в той день (якщо він обчислюється місяцями
й роками) або час (якщо він обчислюється добами), в який
винесено постанову про накладення стягнення.
У ст. 38 КпАП встановлено строки, після закінчення яких
виключається накладення адміністративного стягнення. За192 ГЛАВА 14
загальним правилом адміністративне стягнення може бути
накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення право
порушення, а за триваючого правопорушення — два місяці з
дня його виявлення.
На практиці можливі випадки, коли за фактом правопору
шення спочатку ставлять питання про порушення криміналь
ної справи, але згодом приймається рішення про відмову в її
порушенні або про закриття вже порушеної кримінальної спра
ви. Якщо в діях правопорушника є ознаки адміністративного
проступку, стягнення може бути накладено не пізніш як через
місяць з дня прийняття такого рішення (ч. 2 ст. 38 КпАП).
Строк при цьому починає спливати з моменту прийняття по
станови про відмову в порушенні кримінальної справи або про
її закриття.
Зазначені правила обчислення строків давності притягнен
ня до адміністративної відповідальності не поширюються на
випадки застосування конфіскації, передбаченої Митним ко
дексом України. Частина 3 ст. 38 КпАП визначає, що в таких
випадках діють правила, встановлені Митним кодексом, згідно
з яким товари — безпосередні предмети порушення митних
правил, а також перевізні та інші засоби, призначені для їх пе
реміщення через державний кордон або їх приховування, підля
гають конфіскації незалежно від часу вчинення або виявлення
порушення митних правил.
Для визнання особи такою, що не була піддана адміністра
тивному стягненню, не потрібно видання будьякого спеціаль
ного документа. Стягнення погашається автоматично після за
кінчення річного строку з моменту виконання постанови про
накладення адміністративного стягнення й у разі невчинення
протягом цього строку нового адміністративного проступку.
Якщо ж особа вчинить нове правопорушення до погашення стяг
нення за попереднє, перебіг строку давності переривається.
§ 6. Адміністративна відповідальність
юридичних осіб
Відповідно до КпАП суб’єктами адміністративної відпові
дальності є лише фізичні особи. Однак, на законодавчому рівні
встановлено адміністративну відповідальність і юридичнихАДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 193
осіб. Інтенсивний розвиток цього виду відповідальності роз
почався після здобуття Україною незалежності й був зумовле
ний процесами зростання підприємництва та становлення рин
кової економіки, які призвели до утворення значної кількості
юридичних осіб, заснованих на приватній і колективній фор
мах власності.
Як відомо, юридичних осіб визнають суб’єктами правових
відносин майже в усіх галузях права, за винятком тих, де це
неможливо, виходячи з природи самих відносин (наприклад, у
сімейному, кримінальному праві та деяких інших).
Вступаючи у правові відносини, юридичні особи, як і
фізичні, своїми діями можуть реалізовувати надані їм права та
виконувати обов’язки, тобто здійснювати правомірну поведін
ку, але можуть і порушувати їх, тобто здійснювати неправо
мірну поведінку. За окремі вияви неправомірної поведінки за
конодавством передбачено притягнення порушника, в нашо
му випадку юридичної особи, до правової відповідальності.
Так, ст. 35 Закону України «Про пожежну безпеку» перед
бачає, що за порушення встановлених законодавством вимог
пожежної безпеки, невиконання приписів посадових осіб
органів державного пожежного нагляду, підприємства, устано
ви та організації можуть притягатися до сплати штрафу, який
не може перевищувати 2% місячного фонду заробітної плати
підприємства, установи, організації 1 .
А ч. 2 п. 2 Положення про порядок накладення та стягнення
штрафів за порушення законодавства про захист прав спожи
вачів встановлює, що виготовлення, реалізація товару, вико
нання робіт, надання послуг, які не відповідають вимогам нор
мативних документів, тягне накладення на суб’єктів госпо
дарської діяльності стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50%
вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії
товару 2 .
У наведених приписах закріплено ознаки, притаманні адмі
ністративній відповідальності: змушення (спонукання) поруш
ника до виконання загальнообов’язкових правил, установле
них у сфері державного управління, адміністративне стягнен
1 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 5. — Ст. 21.
2 Див.: Офіційний вісник України. — 2002. — № 34. — Ст. 1587.194 ГЛАВА 14
ня у вигляді штрафу, негативні наслідки матеріального (фінан
сового) характеру, що настають для порушника. Крім того, в
інших нормах згаданих правових актів містяться ще деякі риси,
характерні адміністративній відповідальності. Так, згадані стяг
нення в більшості випадків застосовують органи виконавчої
влади, хоча іноді й через суд. Щодо порядку притягнення до
відповідальності, то він спрощений, навіть порівняно з перед
баченим КпАП, тощо.
Тобто є всі підстави говорити про адміністративну відпові
дальність юридичних осіб, як про самостійний вид адміністра
тивної відповідальності. Він тісно переплітається з адмініст
ративною відповідальністю фізичних осіб. Так, у разі скоєння
правопорушення юридичною особою можливо три види пра
вових наслідків: притягнення до відповідальності посадової
особи, як за порушення митних правил; притягнення до відпо
відальності одночасно і юридичної, і посадової осіб, як у разі
скоєння порушення в сфері обмеження монополізму; притяг
нення до відповідальності лише юридичної особи, як у випад
ку порушення правил містобудування.
Незважаючи на викладене, окремі науковці заперечують
факт наявності адміністративної відповідальності юридичних
осіб. Це зумовлено переважно тим, що в КпАП юридичні осо
би не згадуються, окремий кодифікований акт, присвячений
цьому питанню, відсутній, а правові норми, які складають зга
даний вид адміністративної відповідальності, не об’єднано в
цілісну систему.
Однак, ретельний аналіз чинного законодавства дозволяє
стверджувати, що все вищенаведене свідчить не про відсутність
адміністративної відповідальності юридичних осіб, а навпаки,
про те, що інститут адміністративної відповідальності юридич
них осіб перебуває в процесі становлення. Безперечно, він ще
остаточно не оформився й містить багато суперечностей і про
галин, однак, заперечувати його існування немає жодних
підстав. Останнім часом особливо гостро стояла проблема май
же повної відсутності правового регулювання загальних питань
і принципів цього виду відповідальності.
Вагомим кроком щодо розв’язання цієї проблеми стало
прийняття Господарського кодексу України (ГКУ), главу 28
якого повністю присвячено загальним питанням адміністративАДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 195
ної відповідальності юридичних осіб 1 . У ній встановлено пе
релік адміністративних стягнень, які законодавець називає ад
міністративногосподарськими санкціями, надано характери
стику кожному з них, визначено термін їх застосування та га
рантії прав юридичних осіб у разі неправомірного притягнення
їх до відповідальності.
Тобто ГКУ можна назвати не лише законом, який офіційно
визнав адміністративну відповідальність юридичних осіб, а і
першим кодифікованим актом, який містить загальні положен
ня щодо такої відповідальності. Його положення стосуються
не всіх її випадків, але значної частини з них. Так, вони регу
люють відповідальність юридичних осіб за порушення в сфе
рах обмеження монополізму, захисту конкуренції, захисту прав
споживачів, зовнішньоекономічної діяльності, містобудуван
ня, реклами, виконання державних замовлень тощо. На відпо
відальність за порушення в сфері оподаткування, пожежної та
санітарноепідеміологічної безпеки, використання природних
ресурсів, банківської діяльності й деякі інші ці загальні поло
ження не поширюються.
Надалі, щоб забезпечити ефективне функціонування роз
глянутого виду адміністративної відповідальності, слід вста
новити чіткий перелік юрисдикційних органів, а також загальні
правила щодо притягнення юридичних осіб до адміністратив
ної відповідальності. Стан справ, наявний нині, коли в кожно
го державного органу розроблений свій, окремий і здебільшо
го дуже недосконалий, порядок накладення адміністративних
стягнень (розгляду справ про адміністративні правопорушен
ня з боку юридичних осіб), а в багатьох випадках він взагалі
відсутній, є незадовільним.
В зв’язку з цим проведення систематизації, зокрема коди
фікації законодавства про адміністративну відповідальність
юридичних осіб, має важливе практичне значення. Це дозво
лить не лише ефективніше застосовувати відповідні правові
норми, що є передумовою зміцнення законності в сфері діяль
ності підприємств, установ і організацій, а й створить надійну
базу для подальшої роботи в напрямі вдосконалення згадано
го законодавства та практики його реалізації.