 |
|
Система роботи над вивченням дієслова.
Дієслово – досить складна граматична одиниця, тому вивчення цієї частини мови, її форм і правопису в початкових класах дається в елементарному вигляді і розділене за класами.
У 1 класі відбувається лише практичне ознайомлення з дієсловами. Учні називають слова, які відповідають на питання що робить? Або що роблять?, і визначають можливих виконавців перелічених дій. У 2 класі діти дізнаються, що слова, які означають дії осіб і предметів, відповідають на питання що робити? Що робить? Що роблять? Що робив? Що буде робити?, називають дієсловами. Постановка цих питань фактично становить собою підготовчу роботу над часовими формами дієслова й формами однини/множини. Крім цього, другокласники вчаться ставити питання до різних часових та особових форм дієслова, змінюють форми дієслів, орієнтуючись на кількість виконавців за зразком «один - багато», спостерігають за дієсловами, близькими й протилежними за значенням, складають речення з різними формами дієслів за поставленими питаннями. Основним завданням вивчення дієслова в 3 класі є формування поняття «дієслово, як частина мови», ознайомлення учнів із зміною дієслів за часами, числами й родами (в минулому часі), визначення часу за питанням, усвідомлення специфіки неозначеної форми дієслова. Робота над дієсловом в 4 класі становить собою вищу сходинку в системі його вивчення. Поряд із поглибленням знань про дієслово як частину мови, здобутих учнями на попередніх етапах навчання (лексичне значення дієслова, зміна за числами, часами, родами (в минулому часі), четвертокласники оволодівають дієвідмінюванням дієслів, вчаться розпізнавати особу дієслова, свідомо вживати дієслова в різних часових формах, працюють із текстами, в яких дієслова в неозначеній формі змінюються в різних часових формах або одні часові форми змінюються іншими, усвідомлюють правопис особових закінчень дієслів І та ІІ дієвідмін.
Під час вивчення теми «Дієслово» слід:
- сформувати в учнів початкове уявлення про дієслово як частину мови;
- розвинути уміння свідомо вживати дієслова в усному і писемному мовленні;
- виробити навички правопису особових закінчень найбільш уживаних дієслів І та ІІ дієвідмін.
Усі ці завдання розв’язуються одночасно.
Формуючи в учнів загальне поняття про дієслово, учитель показує дітям, що :
- дієслова – це слова, що називають дію;
- дієслова відповідають на питання що робить? Що зробить? І т.д.
Для того, щоб учні наочно уявили, що дієслова називають дію, можна запропонувати їм пригадати дії, які вони виконують, наприклад, під час фізкультхвилинки. Термін «дієслово» повідомляє учитель.
Наявність значної кількості граматичних категорій дієслова зумовлює поступове засвоєння дітьми питань, на які відповідає ця частина мови. Якщо в період навчання грамоти учні усвідомлюють необхідність постановки до слів - назв дій питань що робить? Що роблять?, які допомагають розпізнавати дієслова серед інших слів, то пізніше вони познайомляться з питаннями, які готують їх до усвідомлення категорій часу і виду.
Загальне поняття про дієслово в основному формується в 2 класі, у 3-4 класах воно розширюється і поглиблюється внаслідок організації спостереження за дієсловами становлення (червоніти, біліти) і стану (спати, хворіти). У цьому плані корисно організовувати словотворчу роботу: утворити дієслова від прикметників (зелений - зеленіти) або іменників (вечеря - вечеряти).
Під час виникнення дієслова систематично проводиться робота над усвідомленням учнями смислового значення дієслів і їх точним уживанням. З цією метою слід організувати спостереження учнів за використанням у мові дієслів-синонімів і дієслів-антонімів, а також за вживанням дієслів у прямому й переносному значенні.
У процесі засвоєння числа дієслів учні усвідомлюють, що:
- дієслово змінюється за числами;
- дієслова мають два числа – однину і множину;
- при зміні дієслова за числами змінюється його закінчення, а смисл залишається той же самий;
- у речення дієслово-присудок стоїть у тому ж числі, в якому й підмет-іменник (займенник).
Підготовча робота до сприйняття учнями поняття «число дієслів» починається ще в період навчання грамоти, коли діти в одному випадку ставлять питання що робить? а в іншому – що роблять?. Можна провести спостереження за кількістю виконавців дій. Наприклад, учитель демонструє малюнки, на одному з яких зображена одна танцюристка, на другому – кілька, і пропонує скласти за цими малюнками речення.
Учні порівнюють дієслова в утворених реченнях і узагальнюють наслідки своїх спостережень: дієслова змінюються за числами. Якщо дієслово називає дію одного виконавця, то воно стоїть в однині, якщо двох чи більшої кількості - у множині. Так досягається встановлення учнями зв’язку між питаннями, на яке відповідає дієслово, формою числа, в якому воно вжите, і закінчення.
У подальшій роботі над вивченням часових форм дієслова учитель вдається до завдань, під час виконання яких діти вправляються в розпізнаванні числа дієслів (аналіз текстів, складання речень тощо). Школярі навчаються також змінювати число дієслів у залежності від питання: що робили? – співали, що робив? – співав.
Формуючи поняття роду дієслів, учні повинні розуміти, що:
- форми роду мають тільки дієслова минулого часу однини;
- рід дієслів залежить від роду пов’язаних з ними іменників (займенників).
Підвести школярів до висновку про наявність родових форм у дієсловах минулого часу вчитель може, організувавши порівняння двох груп речень.(Калина цвіте. Вишневе дерево цвіте. – Калина цвіла. Вишневе дерево цвіло.)
Внаслідок порівняння форм ужитих у реченнях дієслів діти дійдуть правильного висновку. Порівняння ж речень типу Дерева цвіли і Клени цвіли переконає учнів, що у формах множини дієслова роду не мають.
Опрацьовуючи часові форми дієслів, учні засвоюють, що:
- дієслова змінюються за часами;
- дієслова мають три часи: теперішній, минулий і майбутній;
- дієслова теперішнього часу називають дію, яка відбувається тоді, коли про неї говорять.( що робить? що роблять?)
- дієслова минулого часу називають дію, яка відбувалася раніше, ніж про неї говорять (що (з) робив? Що (з) робили?)
- дієслова майбутнього часу називають дію, яка відбудеться після того, як про неї сказали.(що зробить?(буде робити) Що зроблять? (будуть робити).
Підготовча робота до вивчення часів дієслова починається ще в 2 класі, коли діти вчаться ставити до дієслів ряд питань. На наступних етапах вивчення часів дієслова головним орієнтиром визначення кожного з часів служить саме питання, а не смисл часової форми.
Різницю у значенні часових форм дієслова учні усвідомлюють на простих прикладах. Наступний етап спрямований на закріплення одержаних знань. Цьому сприяє виконання школярами різних вправ. Свідоме засвоєння учнями часових форм готує грунт для наступного вивчення особових закінчень дієслів.
Внаслідок ознайомлення з особливостями дієвідмінювання учні повинні знати, що:
- дієслова теперішнього і майбутнього часу змінюються за особами і числами;
- дієслова мають 1-шу, 2-гу і 3-тю особу однини і множини;
- існують два типи дієвідмін – І і ІІ
- до І дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення –уть (-ють), що й визначає написання букв е, є в особових закінченнях;
- до ІІ дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають значення –ать(-ять), що й визначає написання букви и, ї в особових закінченнях.
Вивчення неозначеної форми дієслова передбачає усвідомлення учнями того, що ця форма не має часу, числа, особи і роду.
23.Методика вивчення морфологічних написань.
Суть морфологічних написань полягає в однаковому графічному позначенні однотипних морфем незалежно від їх звукових варіантів. У відповідності з лінгвістичною природою морфологічних написань у методичній літературі рекомендується використовувати під час їх опрацювання морфологічний аналіз і синтез, проводити роботу над морфологічною будовою слова, словозміною і словотворенням.
Одним із ефективних засобів навчання, що сприяє засвоєнню морфологічних написань, є формування розумових дій за правилом. У зв’язку з цим ставиться вимога не лише пояснювати суть орфографічного правила, а й те, як користуватися ним практично. Для цього рекомендується давати учням схеми дій за правилом, або алгоритм. Однак цього буде недостатньо, якщо не забезпечити наявність таких знань і умінь, які лежать в основі правила. Так, щоб учні навчилися діяти за правилом під час вивчення написання ненаголошених е, и в корені, необхідно забезпечити уміння:
1) визначати наголос у словах. Розрізняти наголошені та ненаголошені склади
2) змінювати слова так, щоб ненаголошений голосний став наголошеним
3) уміти швидко орієнтуватися в морфемній будові слова і вміти добирати споріднені слова, які б були перевірочними до поданого.
Однією з умов цього є достатність словникового запасу. Однак часто спостерігається таке явище, коли правило дитина знає, але пише з помилками. Однією з причин є те, що учні не вміють розпізнавати орфограму в слові, сприйнятому на слух, а отже. І не застосовує потрібні правила під час письма. У зв’язку з цим рекомендується перед написанням давати дітям завдання визначити, чи є в слові орфографічна трудність, якщо є, то яка. Для цього учні повинні знати розпізнавальні ознаки орфограм. Вони можуть бути фонетичними і морфологічними. Наприклад, наявність ненаголошених голосних в корені належить до фонетичних, а наявність прийменників і слів з префіксами – до морфологічних. Лише після вивчення орфограми в слові учень може діяти за відповідним їй правилом.