Главная | Обратная связь

Методика аналізу контрольного диктанту

Одним з найважливіших завдань проведення системи вправ, у тому числі диктантів, є формування грамотності учнів, неухильне й поступове піднесення її рівня. Грамотність прийнято розуміти як певний ступінь знання законів і правил даної мови та володіння практичними навичками для вираження своїх думок усно й на письмі. Це один з основних показників культурного рівня людини, необхідна передумова освіти, забезпечення активної участі кожного в політичному, культурному, громадському житті суспільства.
При проведенні диктантів, організації їх аналізу після перевірки формується орфографічна і пунктуаційна грамотність учнів. Орфографічна грамотністьохоплює вміння передавати на письмі усну мову відповідно до прийнятих правил правопису. Слід розрізняти поняття абсолютної і відносної орфографічної грамотності. У школі вивчається приблизно лише п'ята частина існуючої системи орфографічних правил, звідси випливає, що школа може сформувати в учнів лише відносну орфографічну грамотність.
Говорячи про процес оволодіння правописом, слід мати на увазі й такі категорії, якорфограми і пунктограми. Орфограми й пунктограми не слід змішувати з орфографічними й пунктуаційними правилами. Правило — це певна норма, положення, яким ми керуємось у чомусь, яке застосовуємо в даному конкретному випадку, наприклад, у виборі написання чи постановці розділового знака. Відповідні ж цим нормам, правилам написання чи вживання пунктуаційних знаків і є орфограми або пунктограми.
Основними й найважливішими вважаються орфограми й пунктограми, які порівняно часто зустрічаються в текстах, відображають істотні сторони українського правопису, легко перевіряються правилами. Сюди належать, наприклад, орфограми в словах: згаснути, скинути, розбити, розхитати (на правопис префіксів), тижня, вісник (спрощення в групах приголосних) і т. д.
Неправильні написання, що трапляються в роботах учнів, прийнято поділяти на помилки (орфографічні, пунктуаційні) і описки. Помилка — це таке написання, яке порушує діючі правила орфографії чи пунктуації або традиційне написання (областний замість обласний, кешеня замість кишеня і т. п.), описки ж — такі помилкові написання, які не зв'язані з порушенням існуючих правил, наприклад, хта замість хата, дерего замість дерево і под.
Часто буває, що помилки невиправдано відносяться до категорії описок, а описки в свою чергу зараховують до помилок, а це спричинює неправильне оцінювання робіт дітей, а відтак і неправильний вибір прийомів попередження і викорінення хибного написання.
Щоб визначити в конкретному випадку, помилка це чи описка, потрібно враховувати і характер вправи, і рівень грамотності учня. Зрештою, в сумнівних випадках доцільно запропонувати, щоб він пояснив написане.
Найбільш типовими видами описок є пропуски, заміни, недописування букв (рідше й цілих складів). Вони виправляються, але не вважаються орфографічними помилками.

29. Морфемний розбір. Методика проведення.

Морфемний розбір — розбір, покликаний поглибити знання про зна­чущі частини слова — корінь, суфікс, префікс, закінчення та ін. афікси, розширити уявлення про морфемний склад самостійних і службових слів, ство­рити ґрунт для засвоєння багатьох орфографічних правил, вивчення морфології і синтаксису.

При морфемному розборі у змінюваних словах виділя­ють основу й закінчення. В основі виділяють наявні морфеми: корінь, суфікс, префікс; з'ясо­вують морфонологічні зміни на стику морфем. У не­змінюваних словах визначають морфемний склад і походження (прислівник), у службових словах — особливості будови і похідність (прийменник — простий, складний чи складений; первинний чи похідний, від прислівника чи іменника; сполучник — простий чи складений).

Морфемний аналіз виявляє будову слова на синхронному зрізі. Для з'ясування первісного значення слова і його структури використовують етимологічний розбір на основі етимологічного словника.