 |
|
Формування в учнів уявлень про граматичну основу речення.
Найважливішим і найскладнішим для засвоєння під час опрацювання речення є поняття “ основа речення ” – його головні члени(підмет і присудок). Процес засвоєння цих понять тривалий і тому потребує пильної уваги, поетапногозасвоєння цих понять. На першому етапі(1-2 класи) формується уявлення про центр речення. Здійснюється смисловий аналіз речення. Застосовуються смислові запитання. Після ознайомлення з частинами мови учні вчаться ставити граматичні запитання, без опрацювання теорії.
На другому етапі(3 клас)відбувається засвоєння граматичних понять – “ основа речення “, “ члени речення “, “ підмет ” і ” присудок “ – у процесі вивчення теорії. Щоб в учнів сформувалися стійкі знання, здобуті теоретичні відомості потрібно постійно закріплювати під час виконання різноманітних тренувальних вправ.
На третьому етапі (4 клас) учні не одержують нових знань про головні і другорядні члени, однак повинні систематично повторювати і закріплювати вивчене у 3 класі, застосовуючи набуті знання на практиці.
40.Вибірковий диктант, словниковий диктант.
Методика проведення вибіркових диктантів
Вибірковий диктант передбачає запис окремих частин продиктованого тексту із змінами чи без змін.
Навчальні вибіркові диктанти бувають попереджувальними (слуховими і зоровими) або пояснювальними (слуховими і слухово-зоровими), можуть поєднуватись з роботою творчою характеру.
Найлегшим видом вибіркового диктанту є зорово-слуховий попереджувальний. Слухачам після повторення правил пропонується розглянути текст, знайти в ньому орфограми, слова на дане правило, зробити їх граматико-орфографічний розбір. Після визначення й аналізу прикладів, які потрібно буде записати, викладач забирає текст і диктує його для вибіркового запису слухачами на слух [9, с.324].
Для вибіркових диктантів можуть використовуватись як зв’язні тексти, так і складені з речень або окремих слів, наприклад, викладач диктує текст, складений із дієслів різних дієвідмін, слухачі ж записують дієслова лише певної дієвідміни. Так можуть опрацьовуватись досить конкретні моменти, наприклад, слухачі помиляються у визначенні іменників 4 відміни. Звернувши їхню увагу на ознаки даної групи слів, диктуємо слова: ягня, суддя, курча, дівча, круча, ім’я, полум’я, зайченя, листя, земля, теля, душа, лоша, гуща, площа, колосся, порося, коліща. Слухачі ж записують: дівча, ягня, курча, ім’я, зайченя, теля, лоша, коліща, порося [20, с.306].
Таким чином навчаємо відрізняти одну категорію іменників від інших з дещо схожими зовні ознаками.
За допомогою вибіркового диктанту можна охопити великий за обсягом текст у порівняно короткий час. Адже в тексті не всі орфограми однаково цікавлять викладача.
Оскільки на вибірковий диктант відводиться небагато часу, практикується він найчастіше як вид тренувальної вправи для закріплення поданого матеріалу та з метою перевірки наскільки слухачі зрозуміли й засвоїли тему.
Вибірковий диктант (малюнковий, зоровий, слуховий).
Учитель пропонує дітям або картки –малюнки, або картки слова з пропуском букв, що позначають ненаголошені голосні, або слова на слух і завдання:
- в перший стовпчик записати слова –назви тварин;
- У другий – слова –назви рослин;
- записати тільки словникові слова.
Особливості методики проведення словникового диктанту
На уроках використовуються такі види словникових диктантів:
1. Словниковий диктант з «підказкою». Учитель дає учням частина умов дії орфографічного правила, головну операцію діти виконують самостійно.
Учитель називає слово, вказує в якій значущої частини слова знаходиться орфограмма, називає ряд розпізнавальних ознак орфограми, діти записують слово.
2. Словниковий диктант з самопроверкой
- Написання слова, ряду слів.
-Учитель називає орфограми для самоперевірки.
- Перевірка, виділення орфограмм.
3. Словниковий диктант з продовженням
41.Одноваріантні орфографічні правила пропонують для однієї й тієї ж фонетичної чи граматичної ситуації один варіант написання. Наприклад, після губних б, п, в, м, ф перед я, ю, є, ї пишеться апостроф. Ситуація тут фонетична: наявність звука [й] перед [а], [у], [е], [і],
Засвоєння таких правил ґрунтується на встановленні прямих асоціацій між даною фонетичною ситуацією і її графічним позначенням. Одноваріантними правилами охоплені майже всі фонетичні написання української мови.