 |
|
Фінансовий потенціал країни
Фінансовий потенціалкраїни визначається сукупністю грошових фондів підприємств, громадян, держави. Фінансові можливості України поки що дуже скромні. Річний державний бюджет країни менший, аніж бюджети окремих міст розвинених країн Заходу. Велика кількість українських підприємств є фінансовими боржниками або перебувають на межі банкрутства, а значна кількість громадян країни отримують доходи, нижчі від встановленого прожиткового мінімуму. Багато фінансових операцій відбувається поза легальними рамкамиекономіки, встановленими законодавством, тобто в "тіні". Все це не сприяє нормальному функціонуванню національної економіки.
41.Бюджет: сутність, роль, складові елементи
Бюджет — план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Роль бюджету:
1) Впливає на перебіг суспільного відтворення в країні;
2) Стимулює економічне зростання;
3) Регулює обсяг сукупного попиту(державні видатки,податки);
4) Впливає на короткострокові коливання ринкової конюктури;
5) Проводить активну соціальну політику.
Складові бюджету:дохідна та видаткова частини.
Доходи:
1) Податкові надходження;
2) Неподаткові надходження;
a) Доходи від власності та підприємницької діяльності;
b) Адміністративні збори та платежі;
c) Інші неопдаткові надходження;
d) Власні надходження бюджетних установ;
3) Доходи від операції з капіталу(надходження від продажу основного капіталу,державних запасів,землі та нематеріальних платежів)
4) Офіційні трансферти;
5) Цільові фонди (Фонд захисту інваліді).
Державні видатки-витрати пов’язані з виконанням державою своїх функцій,це державні платежі.які не підлягають поверненню.
Класифікація видатків:
1) Функціональн класифікація:
a) Фінансування державних послуг загального призначення (державне управління,оборона);
b) Фін-ння вир-ва сус-них товарів(наука,культура,оствіта);
c) Фін-ня держ. Послуг повязані з економічною діяльністю(структурні перетворення галузей);
d) Видатки державних цільових фондів
e) Інші видатки (обслуговування державного боргу)
2) Економічна класифікація:
a) Поточні видатки;
b) Видатки роз-ку( інноваційно-інвестиційна діяльність);
3) Відомча класифікація- відповідно до головних розпорядників бюджетних фондів;
4) Програмна класифікація- застосовується при формування бюджету
за програмно-цільовим методом.
Головні фун-ції місцевих бюджетів:формування грошових фондів для забезпечення діяльності місцевих органів влади; розподіл і використання грошових коштів між галузями економіки;контроль за фін.господарською дія-стю під-ств підвідомчих органам місцевого самоврядування.
Відносини між держ. і місцевими бюджетами здійснюються через міжбюджетні трансфорти:дотації(для збалансування доходів і видатків місцевих органів влади та покриття касових збитків окремих держ.підприємств)субсидії(допомоги населенню)субвенції(допомога.яка надається на конкретні цілі).
42.Податкова система України: значення, філософія, складові елементи
Податкова сис-маУкраїни поєднала в собі принципи європейської (переважання непрямих податків) та американської (прибутковий принцип оподаткування) з базовою метою-ліквідаціядефіциту бюджету.
Становлення України як суверенної, демократичної, правової держави передбачає необхідність проведення соціально-економічних та правових реформ. У цьому контексті потребує реформування та вдосконалення існуюча податкова система України. Реформування податкової системи вимагає чіткого усвідомлення філософії оподаткування, ролі платника податку та правового врегулювання податкової системи України.
Складові податкової системи: податкове законодавство,система оподаткування,сукупність державних податкових органів.
Податкове законодавство Укр: Конституція, Податковий кодекс, Митний Кодекс, нормативно-правові акти,які прийняті на підставі та на виконання податкового кодексу та законів митної справи,чинні міжнародні документи,інші нормативно-правові документи регіонального рівня.
Принципи опдаткового законодавства в Україні:
1) Загальність оподаткування;
2) Рівність;
3) Відповідальність;
4) Презумпція правомірності рішень платника податку;
5) Фіскальна достатність
6) Соціальна справедливість;
7) Економічність оподаткування
8) Нейтральність.стабільність;
9) Рівномірність та зручність сплати;
10) Єдиний підхід до встановлення податку;
Сис-ма оподаткування в Укр. Є 2-во рівнева:
1) 1 рівень-загальнодержавні податки;
2) 2 рівень-місцеві податки та збори
Функції податків:фіскальна та регулююча.
Основні бюджетоутворюючі податки:
1) податки з доходів фіз.осіб(15-17%)-основний наповнювач місцевого бюджету;
2) Податок на прибуток підприємств(до 2004 р.-30%,до 1.04.2011 р.-25%,до 1 квітня 2011 р.-23% з поступовим зменшенням до 16% з 1.1.2014 р.
3) ПДВ-20%,з 1.1.2014 р.-17%.
Сис-ма податкових органів:головна держ.податкова адміністрація,ГПА Автономної Республіки Крим,обласні.Київ,Сімферополь,державна податкова інспекція,податкова міліція.
43.Податкові пільги: сутність, класифікація
Окремим напрямком сприяння нарощування фін.ресурсів під-ств є надання податкових пільг.
Згідно з традиційним підходом податкові пільги можна поділити на 2 групи:
1) Пільги,що викликані обєктивною необхідність:
· Пільги під-ствам,які перебувають у гірших економічних умовах порівняно з основною кількістю виробніків;
· Пільги під-ствам,які тимчасовоперебувають у скрутних економічних умовах,які виникли не з її вини
· Пільги,що не мають достатнього обгрунтування(пільги як надані окремим платникам податків на засадах протекціонізму через лобіювання.Такі пільги писилюють кризові явища.
Типові форми пільгового оподаткування:
1) Застосування зменшення податкової ставки:
a) Стандартна податкова знижка-надається всім платникам податків:
· Базові(неоподаткований мінімум доходів населення)
· Сімейні знижки
· Знижки для фіз.ос.,які мають особливі умови(діти,утриманці);
· Знижки для фіз.ос. залежно від віку,стану здоровя.
b) Нестандартні-величина залежить від цілей витрат,благодійництва,охорона НС.
2) Податкові вилученняу виглідя:
I. Повне або часкове звільнення обєкта від оподаткування;
II. Повна або частковезвідьнення від податку певного виду дія-сті;
III. Звільнення від податків окремих соціальних груп
IV. Податкові канікули
3) Податковий кредит у виглді:
A. Відстрочка податкового платежу
B. Коригування збитків поточного року на прибуток або доходи майбутніх періодів.
Відповідно до критерію регулюваня розподілу фін.ресурсів податкові пільги поділ. На :
1) Соціальні пільги:пільги кінцевим споживачам стосовно ПДВ.
2) Галузеві пільги:
А) на підтримку стагфлюючих галузей;
Б) На підтримку молодих прогресивних під-ств;
Територіальні пільги-спеціальні економічні зони-території пріоритетного розвитку.
44.Боргова політика держави: сутність, класифікація боргових зобов’язань.
Найбільш пріоритетним завданням реалізації фінансової політики держави є забезпечення ефективного механізму управління державним боргом. Його метою є отримання найкращого результату від вкладення позичених урядом коштів.
Боргова політика - це напрямок діяльності уряду, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на раціональну та ефективну мобілізацію, розподіл, використання та повернення державою запозичених фінансових ресурсів.
Вона у свою чергу акумулює в собі розробку і реалізацію таких взаємопов'язаних та взаємообумовлених елементів, як:
- розроблення стратегії державних зовнішніх і внутрішніх запозичень;
- встановлення обґрунтованого ліміту обсягу державного боргу в цілому, а також внутрішнього та зовнішнього, зокрема;
- визначення тривалості боргового циклу;
- вибір найбільш прийнятних у конкретний відрізок часу форм фінансування внутрішніх і зовнішніх державних запозичень (урядові, банківські чи комерційні кредити, державні цінні папери), ступеня концентрації боргових зобов'язань України по окремих кредиторах (міжнародні фінансові організації, уряди зарубіжних країн, іноземні приватні кредитори, вітчизняні юридичні та фізичні особи),
- розгляд питання щодо можливості (або неможливості) капіталізації частини державного боргу (з відповідною пропозицією кредиторам погашення певної частки боргу державною власністю);
- заходи щодо здешевлення державних запозичень і зниження ризику їх обслуговування.
Однією з головних характеристик для формування боргової політики держави єспіввідношення суми державного боргу до ВВП (критичний рівень: 60 - 100 %).
Державний борг(DG) – це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дифіцитів за вилученням бюджетних надлишків.
Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного діфіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему.
Найважливішими з них є такі:
1)загальний дефіцит бюджету, який називаютьт також “фактичним” чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;
2)зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;
3)внутріній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;
4)операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;
5)первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;
6)поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.
45.Заходи по скороченню держаного боргу.
Державний борг– це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дифіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Заходи по скороченню державного боргу:
I.Способи реструктуризації зовнішнього державного боргу:
1) списання боргу;
2) викуп боргу;
3) сек’ютуризація боргу;
4) Своп боргу.
Списання боргу – застосовується у випадках, коли уряд приймаючої країни оголошує про неплатоспроможність (дефолт), коли позичальники мають критичні або близькі до них рівні кредитних ризиків.
Основні показники зовнішньої заборгованості:
1) відношення зовнішнього боргу до ВВП(40-50%);
2) відношення зовнішнього боргу до річного обсягу експорту(275 %);
3) відношення витрат на обслуговування і погашення боргу до річного обсягу експорту(30%);
4) відношення витрат на обслуговування зовнішнього боргу до річного обсягу експорту(20%).
Списання боргу вважається виправданим, якщо по 3 показниках з 4 має критичний рівень.
Викуп боргу - здійснюється лише позичальником якщо він має достатні золото-валютні резерви. Борги продаються з процентом, але процент як правило знижений. Відбувається викуп лише частини боргу.
Сек’ютуризація боргу – це обмін старих боргових зобов’язань на облігації нижчої цінової еквівалентності, які емітуються позичальником спеціально для цієї схеми.
СВОП боргу(капіталізація) – це обмін боргу на акції корпоративного сектору або на інші ліквідні активи, як правило здійснюється за ініціативою кредитора.Лондонський блок кредиторів здійснює реструктуризацію боргів перед комерційними фінансовими установами.
II.Рефінансування-випуск нових позик для того,щоб розплатитись з власниками облігацій старої позики
III.Конверсія державного боргу-зміна доходності позик-здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану країни
IV.Консолідація-зміна строків дії позик-збільшення строку дії облігацій попередніх позик
Також для покриття державного боргу можуть реалізовуватися такі заходи:
1) використання валютних резервів держави;
2) використання золотих резервів держави;
3) збільшення обсягів експорту товарів і послуг;
4) одержання іноземних позик і кредитів (у якості надзвичайного заходу.
46. Дефолт -відмова уряду від своєчасного повернення державного боргу, визнання країни у світі безнадійним боржником. Для уряду, який відмовився від повернення боргу, на тривалий час погіршуються умови залучення нових позик. М’яким варіантом такої відмови є реструктуризація боргу – уряд не відмовляється від виконання своїх зобов’язань, але затримує їх термін. При цьому можуть змінюватись умови обслуговування боргу, і найгіршим варіантом є встановлення неринкових умов обслуговування боргу. Хоча реструктуризація дозволяє тимчасово зменшити витрати по боргу, вона негативно позначається на довірі до уряду та ринку державних цінних паперів, а також фондового ринку в цілому, знижує інвестиційну привабливість країни. Види непрямих відмов від повернення боргу: - припинення стримування інфляції (уряд може і не проводити політики збільшення інфляції, вона буде результатом емісійного фінансування, до якого вдається уряд); - девальвація національної валюти (призводить до скорочення вартості боргу); - впровадження спеціального податку на дохід утримувачів цінних паперів; - продовження терміну погашення цінних паперів з рівнем прибутковості нижче за ринковий.
47. Монетарна політика- діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни.Суб’єкти монетарної політики – Національний банк України та система центральних органів виконавчої влади. Національний банк України очолює банківську систему, регулює кредитну, грошову системи країни, має монопольне право на грошову емісію іздійснює кредитно-грошову політику в інтересах національної економіки автономно. Основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. НБУ є підзвітним Президенту таВР в межах їхніх конституційних повноважень. Вищим органом управління НБУ є Рада НБУ, керівним – Правління НБУ, яке очолює Голова НБУ. Об’єкт монетарної політики– пропозиція та попит грошей на грошовому ринку.
48. Засоби монетарної політики: 1.Засоби прямого впливу: 1)емісійний механізм, який здійснюється трьома каналами: валютним, кредитним, фондовим; 2)встановлення межі кредиту центрального банку, що надається уряду та банківським установам; 3)пряме регулювання позичкових операцій банків (визначення маржі, розмірів кредитів, що виділяються для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту). Інструменти прямого впливу дають необхідний ефект, коли їх використовують у комплексі із заходами опосередкованого впливу на систему грошового обігу. 2.Засоби опосередкованого регулювання: 1)операції з державними цінними паперами на відкритому ринку; 2)процентна політика рефінансування комерційних банків. (Ставка рефінансування – процентна ставка, яку встановлює НБУ за кредитами рефінансування під час проведення з банками кількісного тендера. Процентна ставка рефінансування визначається на основі облікової ставки та залежно від строку та виду рефінансування і не може бути нижчою, ніж облікова ставка. Облікова процентна ставка виконує опосередковану функцію, визначаючи вартість отриманих комерційним банком надлишкових резервів); 3)визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків і фінансово-кредитних установ; 4)управління золотовалютними резервами; 5)регулювання імпорту та експорту капіталу; 6)емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.
49. Структурна політика– обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визнач. комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів ек. системи, які забезпечують ек. зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення. Типи структурної політики: 1)пасивна (перевага – ринкове саморегулювання забезпечує найвідповіднішу вимогам ринку структуру економіки; недолік – цей шлях пов'язаний зі значними соцаал.-екон. проблемами та тривалий за часом); 2)активна (її інструменти: -прямого регулювання (надання фін. допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій; використання системи держ. замовлень; методи індикативного планування); -інструменти непрямого впливу (надання податкових і кредитних пільг; здійснення зовн.-економ. політики). Моделі структурної політики: 1)стратегія обмеженого зростання (встановлення цілей від досягнутого рівня); 2)стратегія зростання (значне підвищення рівня коротко- і довгострокових цілей розвитку над рівнем фактичного стану базового періоду); 3)стратегія скорочення (цілі на майбутнє встановлюються на рівні нижчому ніж був рівень в базовому періоді).
50. Структурні зрушення – сукупність кількісних та якісних змін, що відбуваються в мезо- і макропропорціях ек. системи та обумовлюють її перехід в інший якісний стан. Вони відображають встановлення нового технологічного способу виробництва. Основним рушієм цих зрушень є знання людини, які втілюються в технологіях. Принципи: ресурсооснащеність, інноваційність, екологічність, інтенсифікація, інтелектуалізація, гуманізація. Каталізатор змін – різні інновації. Домінуючі зрушення: 1)тісна кореляція глобальних зрушень відповідно до зрушень в країнах з розвинутою економікою; 2)прискорені темпи розвитку нових прогресивних наукомістких галузей промисловості порівняно з традиційними; 3)наближення темпів зростання I-го (виробництво засобів виробництва) та II-го підрозділів (виробництво предметів споживання) суспіл. виробництва, груп А і Б промисловості; 4)формування нової структурної ланки, яку утворюють види діяльності з продуктом нематеріального характеру; 5)різке скорочення питань ваги первинної сфери, досить повільне вторинної.Риси зрушень в Україні на початку 90-х років: -суттєво послаблені позиції інвестиційноорієнтованих видів діяльності, що поглиблюють технологічну прірву між Україною та розвинутими країнами; -зростає частка найбільш енергоємних та екологічно шкідливих паливно-енергетичного та металургійного комплексу; -стрімке скорочення частки легкої промисловості. В економіці України під час структурної кризи не відбувалось «творче» руйнування наявної технологічної структури та не будувався фундамент для подальшого екон. зростання. З 1999 р. ситуація дещо покращилася, основним джерелом ек. зростання були вільні виробничі потужності та види діяльності зі швидким оборотом капіталу. Проте інновації так і не були задіяні.