 |
|
Геофізичні методи досліджень
В комплексі геофізичних методів досліджень при пошуково-розвідувальних роботах на нафту і газ виділяють дві групи:
1) польові методи (розвідувальна геофізика);
2) промислові методи (геофізичні дослідження в свердловинах – каротаж).
Польові методи геофізичних досліджень базуються на вивченні і аналізі розподілу природних або штучно створених фізичних полів – гравітаційного, магнітного, електричного, радіоактивного, теплового і сейсмічного.
Неоднакові фізичні властивості гірських порід зумовлюють неоднорідні фізичні поля, внаслідок чого з’являється можливість виявляти особливості геологічної будови окремих територій. За характером використовуваних полів розрізняються і методи польової розвідувальної геофізики. На використанні природних полів повністю засновані методи гравірозвідки і геотермії. Ці методи використовуються переважно для регіональних досліджень. Штучні поля збуджуються спеціальними технічними засобами. На їх використанні засновані такі методи, як сейсморозвідка і електророзвідка постійним і змінним струмом, вивчення викликаних теплових полів. Достовірність і вирішувальна спроможність методів штучного поля, як правило, вища, але вони, звичайно, складніші і дорожчі. Вони переважно застосовуються для детальних досліджень, але і в регіональних дослідженнях відіграють важливу роль. Основою інтерпретації геофізичної інформації служить вирішення оберненої задачі, коли за просторово-часовим розподілом геофізичного поля визначають будову і властивості об’єкта, що вивчається. Найбільш відповідальним і трудомістким етапом при цьому є геологічна інтерпретація, при проведенні якої геофізична інформація використовується в поєднанні з даними інших видів спостережень (буріння, геохімія та інші дослідження).
Гравірозвідка
Гравіметричний метод розвідки базується на вивченні аномального поля сили тяжіння на земній поверхні, яке зумовлене нерівномірним розподілом мас в надрах і неоднорідністю густин гірських порід.
При нафтогазопошукових роботах гравірозвідка використовується для розв’язання таких геологічних задач:
а) вивчення будови фундаменту (виявлення окремих блоків) і глибини його залягання;
б) виділення основних структурних елементів земної кори;
в) виявлення і трасування регіональних розломів;
г) пошуки і оконтурення солянокупольних структур, зон розвитку рифових масивів, інтрузій в осадовій товщі тощо;
д) визначення напрямів та обсягів пошукової сейсморозвідки.
В останні роки почала застосовуватися високоточна гравірозвідка, яка часто дозволяє виявляти локальні структури з підготовкою їх до глибокого буріння, а також може бути використана і для прямих пошуків скупчень нафти і газу.
Гравірозвідка полягає в проведенні гравіметричної зйомки та інтерпретації виявлених аномалій з побудовою гравіметричної моделі об’єкта, що вивчається (карти, профілі).
При гравіметричній зйомці, що проводиться спеціальними приладами-гравіметрами вимірюється прискорення сили тяжіння. Одиниця прискорення – гал (Гл) відповідає зміні швидкості в 1 см/c за 1 с (1Гл =10-2м/с2). На практиці користуються величиною 1 мілігал (1 мГл = 10-5 м/с2).
За призначенням гравіметрична зйомка підрозділяється на регіональну і детальну. За способом проведення розрізняють площову гравіметричну зйомку і профільну (або маршрутну). В залежності від поставлених геологічних завдань, умов проведення польових робіт, методів інтерпретації вибирається масштаб зйомки, щільність і розміщення пунктів спостережень, похибка визначення аномалії тощо. Для регіональних досліджень зйомка здійснюється з точністю вимірів до 0,5 мГл і з складанням результуючих карт в масштабі 1:1 000 000 – 1:200 000 з перерізом 1–2 мГл. При детальних зйомках точність вимірів збільшується (до 0,2–0,1 мГл) і складається карта масштабу переважно 1:50 000 з перерізом 0,1–0.2 мГл.
На гравіметричних картах здебільшого виділяються такі основні елементи гравітаційного поля: максимальні і мінімальні аномалії та смуги згущення ізоаномал – зони підвищених градієнтів сили тяжіння або гравітаційні уступи. Розрізняють регіональні і локальні аномалії, які характеризуються різними розмірами, конфігурацією та інтенсивністю.
При геологічній інтерпретації результатів гравіметричної зйомки слід мати на увазі такі загальні положення:
1. В усіх випадках поле сили тяжіння являє собою результат сумарного впливу багатьох густинних меж, що знаходяться на різних глибинах. При цьому зафіксоване аномальне гравітаційне поле розглядається як сума аномальних полів, що зумовлюються різними геологічними факторами.
2. Складна природа гравітаційного поля повинна застерегти проти необгрунтованих спроб прямого ототожнення додатніх і від’ємних аномалій з яким-небудь відповідним фактором, наприклад, з елементами рельєфу поверхні фундаменту, з його підняттями і пониженнями.
3. Аномальне гравітаційне поле формується під впливом конфігурації меж порід різної густини, якщо ці породи складають досить великі тіла або потужні товщі. При цьому підйом межі щільних, наприклад, карбонатних порід в піщано-глинистій товщі створює надлишок мас і відповідно максимум сили тяжіння. Вторгнення мас легких порід, наприклад солі, створює дефіцит мас-мінімумів сили тяжіння. Тектонічні, магматичні і седиментаційні контакти товщ порід з різною густиною, так звані "гравітаційні уступи", формують в гравітаційному полі зони або смуги підвищених градієнтів сили тяжіння, що виражаються згущенням ізоаномал. Інтенсивність аномалій тим вища, чим більша контрастність рельєфу густинних розділів і величина перепаду густин порід на цих розділах.
4. Кожний геотектонічний регіон відрізняється своїми характерними особливостями будови і відповідно особливим характером аномального гравітаційного поля, що потребує індивідуального підходу для вирішення прикладних пошукових задач. Відмічаються і загальні особливості для тектонічно подібних регіонів.
Платформні області відрізняються відносно спокійним гравітаційним полем і повсюдним чергуванням ізометричних та мозаїчних аномалій і смугових зон переважно лінійних аномалій. Перші відповідають полігонально окресленим кутастим блокам земної кори, які утворюють як додатні (антеклізи), так і від’ємні (синеклізи) тектонічні форми. Смугові зони розвитку лінійних аномалій різного знаку в багатьох випадках відповідають грабеноподібним прогинам, зонам розломів і давнім складчастим системам в тілі фундаменту.
Серед регіональних елементів гравітаційного поля платформ важливе пошукове значення мають протягнені смугові зони згущення ізоаномал –гравітаційні уступи. В багатьох випадках вони фіксують тектонічні уступи (розломи) поверхні фундаменту і пов’зані з ними флексури і валоподібні структури в осадовому покрові – системи пасток нафти і газу.
Крайові прогини, западини платформ і міжгірські западини, які виповнені потужними (до 10–20 км) товщами осадових нашарувань з відносно легкими піщано-глинистими або соленосними породами, характеризуються, як правило, від’ємними регіональними аномаліями сили тяжіння з елементами лінійності і гравітаційними ступенями.
Висока інформативність гравірозвідки спостерігається в районах, де розвинуті соляні куполи – дуже контрастні тектонічні форми.
Найбільша геологічна ефективність гравірозвідки при пошуках нафтогазоперспективних структур спостерігається при раціональному комплексуванні гравірозвідки з іншими геофізичними методами або бурінням.
Магніторозвідка
Магнітометричний метод розвідки базується на вивченні аномалій геомагнітного поля, яке зумовлене неоднаковою намагніченістю гірських порід.
При нафтогазопошукових роботах магніторозвідка використовується для розв’язання таких геологічних завдань:
а) вивчення глибинної будови земної кори (рельєфу поверхні кристалічного фундаменту і його внутрішньої структури) з метою тектонічного районування і прогнозування перспективних на нафту і газ тектонічних зон;
б) визначення товщини осадових утворень платформного чохла;
в) виявлення і трасування зон глибинних розломів з проникаючими інтрузіями основного складу;
г) пошуки в окремих районах локальних структур, соляних куполів тощо;
д) простеження контактів між магматичними і осадовими породами.
Під час проведення магнітної зйомки проводиться вивчення геомагнітного поля магнітометрами, які фіксують напруженість магнітного поля в гаммах (1гамма = 10-5 ерстед). Масштаб магнітних зйомок і методика їхнього проведення визначаються характером і метою поставлених геологічних завдань. Як правило, при регіональних дослідженнях проводиться аеромагнітна зйомка масштабу 1:200 000. При цьому безперервні виміри параметрів геомагнітного поля здійснюються з літаків за маршрутами. При детальних дослідженнях проводяться наземні зйомки масштабу 1:50 000 і більше з використанням високочутливих квантових магнітометрів.
Аномальне геомагнітне поле відображається на картах ізоліній вектора напруженості, горизонтальних або вертикальних його складових. Аеромагнітна карта є важливим документом, що характеризує будову кристалічного фундаменту.
При геологічній інтерпретації зйомки слід мати на увазі, що в межах платформ і щитів геомагнітне поле характеризується високою розчленованістю і контрастністю через велику диференціацію порід за намагніченістю. Серед дуже різноманітних аномалій геомагнітного поля платформ, виділяється декілька типів аномалій, що відрізняються за морфологічними ознаками та інтенсивністю: ізометричні, мозаїчні та лінійні. Ізометричні аномалії характеризуються значними розмірами неправильної форми і, як правило, невисокою інтенсивністю (кілька сот гамм). Мозаїчні аномалії мають невеликі розміри, округлі обриси, досягають, як правило, високої інтенсивності (до 1500–2000 гамм) і супроводжуються аналогічними за формою та інтенсивністю від’ємними аномаліями. Вони можуть бути спричинені інтрузіями основних порід або локальними магнетитовими зрудженнями в тілі фундаменту. Лінійні аномалії часто простягаються на сотні кілометрів та утворюють системи спряжених додатніх та від’ємних аномалій. Звичайно, всі ці аномалії групуються в складні системи, які відображають членування кристалічнорго фундаменту на блоки, що відрізняються набором формацій, внутрішньої структури, глибиною зрізу, віком консолідації тощо.
В крайових передгірських прогинах і западинах, заповнених осадками величезної товщини, геомагнітні аномалії суттєво згладжені і поле стає одноманітним, близьким до нормального. Деколи на фоні такого поля з’являються ланцюги інтенсивних магнітних аномалій, які відмічають осередки або зони основних інтрузій, що проникають в осадовий чохол.
Найкраща ефективність магніторозвідки спостерігається при комплексному проведенні її з гравірозвідкою.
Електророзвідка
Електрометричний метод розвідки базується на вивченні розподілу в земній корі порід з різною електропровідністю.
При нафтогазопошукових роботах електророзвідка використовується для розв’язання таких геологічних завдань:
а) виявлення і вивчення великих структурних елементів і окремих структурних зон;
б) пошуки похованих структурних піднять, покритих наносами і акваторією;
в) виявлення і трасування зон тектонічних порушень тощо.
Об’єктами досліджень при електророзвідці переважно є осадові товщі та горизонти, що відрізняються високим (нескінчено високим) опором: соленосні, сульфатні, карбонатні, а також кристалічні породи фундаменту.
В залежності від виду використовуваного електричного струму і технікою проведення польових робіт розрізняють два основних методи електророзвідки: електропрофілювання та електрозондування.
Електропрофілювання базується на вимірах уявних питомих електричних опорів в горизонтальній площині уздовж прямолінійного маршруту на земній поверхні при фіксованому взаємному розташуванні живильних та вимірювальних електродів. Глибинність дослідження визначається розмірами установки. Сприятливими умовами для успішного проведення електропрофілювання є: круте падіння крил складок, зон порушень контактів порід, помітна різниця в питомих опорах товщ, відносна простота електричного розрізу, велика протяжність об’єкта вивчення порівняно з глибиною залягання. Щільність мережі спостережень залежить від масштабу зйомки і вибирається звичайно так, щоб картований об’єкт перетинався не менш як трьома профілями навхрест простягання. Результати польових вимірів зображаються у вигляді графіків уявних опорів уздовж маршрутів і карт ізоом, які використовуються для вирішення тих чи інших геологічних задач. Суттєво спотворюють результати електророзвідки і затруднюють ведення польових спостережень складний рельєф денної поверхні і наявність блукаючих електричних полів, що збуджуються в надрах промисловими електричними установками.
Електрозондування базується на вивченні геоелектричного розрізу по вертикалі шляхом вимірів уявних питомих опорів в точці зондування на земній поверхні при різних розносах живильних електродів. При більших розносах електродів електричний струм проникає на більшу глибину і відображає геологічну будову більш глибинних частин розрізу. Проводячи виміри питомих опорів з використанням розносів, які послідовно збільшуються, одержують уявлення про вертикальний геологічний розріз того комплексу порід, над яким проводяться електричні виміри.
Звичайно використовуються дві основні модифікації електрозондування, які розрізняються взаємним розташуванням живильних та вимірювальних електродів: вертикальне електричне зондування (ВЕЗ) і дипольне електричне зондування (ДЕЗ).
При ВЕЗ використовується симетричне розташування електродів, причому в центрі знаходяться вимірювальні, а по краях – живильні електроди. В процесі зондування живильні електроди розносяться в протилежні сторони, що викликає збільшення глибинності досліджень. Результатом зондування є крива ВЕЗ – графік залежності уявного питомого опору від величини розносів живильних електродів, що відображає основні елементи геоелектричного розрізу. Інтерпретація кривих ВЕЗ проводиться шляхом порівняння їх з теоретично розрахованими кривими. При цьому з допомогою палеток або аналітичних формул визначають істинні опори і товщини основних геоелектричних горизонтів. Кінцеві результати представляють у вигляді геолого-геофізичних розрізів і структурних карт за опорними горизонтами.
При ДЕЗ використовується установека з попарно зближеними вимірювальними і живильними електродами (диполями). Збільшення глибинності вивчення досягається збільшенням розносів між диполями. Максимальні розноси повинні в 5–10 раз перевищувати глибину, що вивчається. Порядок обробки ДЕЗ той же, що і ВЕЗ. Перевагою ДЕЗ в порівнянні з ВЕЗ є значно менші розміри живильних ліній, можливість виконання робіт по криволінійних профілях і можливість оцінки кута нахилу електричних горизонтів.
Глибинність електрозондування здебільшого до 2 км, похибка визначення глибин ±10%, а в складних умовах ±25%. Сприятливими умовами для успішного проведення електрозондування є: пологі форми складчастості, наявність одного опорного геоелектричного горизонту і відсутність в розрізі проміжних екрануючих горизонтів високих або низьких опорів. Спотворюють результати електрозондування такі самі фактори, як і при електропрофілюванні.
Метод телуричних струмів (ТС) базується на вивченні природних телуричних струмів, що виникають в надрах в результаті дії на іоносферу потоку заряджених частинок від сонця або фізико-хімічних процесів в земній корі. В основі методу лежить одночасне спостереження короткоперіодичних змін напруженості електричної складової природного електромагнітного поля в двох точках. Одна з них (базисна станція) при всіх вимірах залишається на місці, а друга (польова станція) переміщується на площі вздовж прямолінійних маршрутів навхрест простягання структур, що вивчаються. Порівняння напруженості поля в цих точках визначає відносну напруженість поля. Основним матеріалом спостережень над полем телуричних струмів є телурограми – криві, що показують характер зміни в часі відносних напруженостей поля. В результаті обробки телурограм вираховують параметр поля, що дорівнює відношенню амплітуд варіацій на польовій та базисній точках, і будують карти розподілу параметра поля на площі досліджень. Такі графіки і карти відображають рельєф поверхні опорного горизонту високого опору, дозволяючи одержувати по ньому якісне уявлення. При використанні інших досліджень (електрозондування, каротажу або сейсморозвідки) можливий перехід до визначення глибини залягання опорного горизонту. Глибинність методу 2–3 км. Метод характеризується високою продуктивністю і застосовується переважно при регіональному вивченні платформних областей, а в сприятливих умовах – і для пошуків локальних структур, особливо соляних куполів. Суттєва перевага методу ТС перед методами ВЕЗ і ДЕЗ полягає в можливості досліджень відкладів між проміжними горизонтами високого опору, які екранують постійний електричний струм. Крім того, цей метод можна використовувати в важкодоступних районах, оскільки він не потребує громіздких живильних ліній, а вимірювальна апаратура порівняно невелика.
Метод магнітотелуричногопрофілювання (МТП) базується на вивченні варіацій магнітотелуричного поля Землі. При цьому одночасно ведеться реєстрація горизонтальних складових електричного та магнітного полів земних струмів в польовій і базисній точках з деяким постійним періодом, що коливається від кількох секунд до кількох хвилин. В результаті обробки матеріалів будуються профілі та карти поздовжньої електричної провідності осадової товщі, що залягає вище опорного горизонту високого опору, які дають уявлення про рельєф поверхні останнього. Зміною діапазону частот досягається глибина досліджень від сотень метрів до перших кілометрів. Добрі результати метод дає при вивченні рельєфу поверхні кристалічного фундаменту, перекритого осадовими відкладами. Для кількісної інтерпретації одержаних даних необхідна додаткова інформація про величину середнього поздожнього опору надопорної товщі. Її одержують шляхом комплексування цього методу з бурінням, сейсморозвідкою і електрозондуванням. Найбільший ефект метод МТП дає при регіональних маршрутних і площових дослідженнях масштабу 1:1 000 000 – 1:500 000. В більш великих масштабах він використовується як допоміжний для одержання опорних значень сумарної поздовжньої провідності, необхідних для інтерпретації даних методу телуричних струмів, з допомогою яких виконується основний обсяг досліджень.
Метод магнітотелуричного зондування (МТЗ) базується на реєстрації в одному пункті варіацій горизонтальних компонентів телуричного і геомагнітного полів з періодами від частки секунд (при розвідувальних роботах) до кількох годин (при глибинних дослідженнях). За відношенням амплітуд варіацій взаємно перпендикулярних електричного і магнітних компонентів різних періодів розраховується уявний опір і будуються криві МТЗ – залежність уявного опору від періоду варіацій. Ці криві характеризують будову геоелектричного розрізу. Сумарну повздовжню провідність, товщину окремих горизонтів і глибину залягання опорного високоомного горизонту визначають шляхом порівняння з теоретичними палетками або за аналітичними формулами. Глибина проникнення магнітотелуричного поля залежить від його частоти. Низькочастотні складові поля проникають на більшу глибину, ніж високочастотні компоненти і відображають геологічну будову більш глибоких горизонтів. Глибина досліджень методом МТЗ може досягати 12–15 км при похибці ±10%.
МТЗ дає добрі результати при вивченні рельєфу кристалічного фундаменту під осадовими відкладами, а також при вивченні вертикального розрізу горизонтально шаруватих або пологопадаючих структур. Метод МТЗ використовують також з метою одержання параметричних даних для наступної постановки робіт методом електропрофілювання.
Сейсморозвідка
Сейсмічний метод розвідки базується на вивченні розповсюдження в земній корі пружних хвиль, що збуджуються вибухом або ударом. Пружні хвилі, проникаючи в товщу земної кори, зустрічають на своєму шляху породи з різними фізико-механічними властивостями. На кожній межі порід такі хвилі частково відбиваються, а частково заломлюються і повертаються на поверхню, де реєструються сейсморозвідувальною станцією. Тут вони підсилюються, частково відфільтровуються від завад і записуються в цифровому вигляді на магнітну стрічку. Параметри зареєстрованих сейсмічних хвиль (амплітуд, частот), час їхнього пробігу і швидкість розповсюдження дає можливість визначити властивості та склад порід, а також глибину залягання сейсмічних меж та їхню морфологію. Ця інформація дозволить вияснити картину геологічної будови району.
Сейсморозвідка займає провідне місце серед геофізичних методів, що застосовуються при пошуках нафти і газу, як за роздільною здатністю і глибинністю досліджень, так і за різноманітністю геологічних завдань, що вирішуються з її допомогою.
При нафтогазопошукових роботах сейсморозвідка використовується для розв’язання таких геологічних завдань:
а) сейсмогеологічне районування територій і комплексів гірських порід;
б) картування геологічних меж в осадовому чохлі і консолідованій корі;
в) вивчення рельєфу поверхні кристалічного фундаменту;
г) виявлення і детальне обстеження пасток нафти і газу (структурних та інших);
д) прогнозування будови геологічного розрізу;
е) прямі пошуки нафти і особливо газу та оконтурення виявлених покладів;
є) виявлення тектонічних порушень тощо;
В сейсморозвідці розрізняють два основних методи: метод відбитих хвиль (МВХ) і метод заломлених хвиль (МЗХ). Серед модифікацій цих методів можна виділити такі: за умовами проведення спостережень (наземна, морська, свердловинна сейсморозвідки); за способом спостережень (на профілі, в точці); за типом використаних хвиль (методи поздовжніх, прохідних, поперечних хвиль); за частотним діапазоном реєстрованих коливань (низькочастотна – 25–30 Гц, середньочастотна – 30–80 Гц, високочастотна – більше 80 Гц); за способом реєстрації (аналогова, цифрова).
МВХ базується на реєстрації сейсмічних хвиль, що відбились від меж розділу двох середовищ з різним хвильовим опором (акустичною жорсткістю). МВХ проводять вздовж профілів, на яких через певний інтервал розташовані пункти збудження сейсмічних хвиль і приймачі коливань. Сейсмічні хвилі збуджуються вибуховими зарядами, які розташовують на поверхні, в свердловинах, у воді або невибуховими джерелами (вібраційними або імпульсними). Сейсмічні хвилі, що відбились від меж розділу, реєструються сейсмоприймачами, які перетворюють коливання в електричні сигнали, що передаються по кабелю на сейсмостанцію, де вони після фільтрації і перетворення записуються у вигляді сейсмограм. Сейсмоприймачі розміщують поодинці або групами, починаючи від пункту збудження і відносять від нього на віддаль, що залежить від нахилу відбиваючих поверхонь і глибини дослідження. Сейсмічні спостереження методом відбитих хвиль проводять переважно на паралельних прямолінійних профілях, що проходять навхрест домінуючому простяганню пластів. При цьому з допомогою допоміжних профілів з’єднують всю систему в замкнуті полігони.
Результатами сейсморозвідки методом МВХ є сейсмічні розрізи (профілі) і структурні карти або структурні схеми. Сейсмічний розріз являє собою вертикальний переріз верхньої частини земної кори по лінії виконаних спостережень, на якому показані сліди перетину цієї площини з усіма відбитими горизонтами і окремими відбитими площадками. Якщо на такому розрізі будуть показані межі між окремими стратиграфічними комплексами і зроблені узагальнення одержаних даних, то така побудова називається сейсмогеологічним розрізом (профілем).
На сейсмічних розрізах виділяються розрізнені, спорадично розподілені відбиваючі площадки різної протяжності і відбиваючі горизонти, що безперервно корелюються. Такі горизонти називаються опорними сейсмічними горизонтами і часто вони ідентифікуються з певними геологічними межами. Якщо такі горизонти не виділяються за геологічними або методичними причинами, то в результативних розрізах за сукупністю розрізнених площадок і у відповідному глибинному інтервалі проводиться умовний сейсмічний горизонт, який прив’язується до якої-небудь геологічної межі.
Структурну карту за даними сейсморозвідки складають по одному із опорних сейсмічних горизонтів, що виявлені на обстеженій території. Похибки при побудові сейсмічної структурної карти виникають, головним чином, із-за похибок визначення глибин залягання опорного горизонту, які при сприятливих умовах можуть не перевищувати 1–2%. Більш значні похибки можуть виникати в процесі кореляції спостережень в результаті неусвідомленого переходу з одного сейсмічного горизонту на інший. В такому випадку розуміння геологічної будови надр може бути сильно спотворено. Уникнути такої похибки допомагає безперервність спостережень і ув’язка одержаних даних по замкнутих полігонах.
Структурна схема зображує умови залягання групи більш-менш паралельних площадок, усереднених у вигляді умовного сейсмічного горизонту. Тому точність структурної схеми нижче точності побудови структурної карти. Проте досвід робіт в різних регіонах показує, що структурні побудови по умовному горизонту часто-густо задовільняють потребам при нафтогазопошукових роботах.
Крім традиційних структурних побудов, матеріали МВХ використовують при вирішенні різних завдань, пов’язаних з прогнозуванням геологічного розрізу (літологія, колекторські властивості, пряме виявлення покладів вуглеводнів та ін.), при вивченні тонкошаруватих середовищ, пошуків та розвідки неантиклінальних пасток нафти і газу. Новітні способи візуалізації і цифрова обробка одержуваної інформації забезпечує якісно новий рівень методів геологічного аналізу при інтерпретації сейсмічних даних.
Для вирішення пошукових завдань в різних сейсмогеологічних умовах розроблено цілу низку модифікацій МВХ: метод загальної глибинної точки (МЗГТ), метод регульованого спрямованого прийому (МРСП) та ін..
МЗГТ базується на використанні системи багаторазових перекриттів з наступним сумуванням (накопиченням) відбиттів від загальних ділянок межі при різному розташуванню джерел збудження і приймачів. Головна перевага МЗГТ полягає в можливості підсилення однократно відбитих (корисних) хвиль на фоні багатократних хвиль (перешкод), які ускладнюють процедуру і знижують достовірність виділення корисних сигналів при сейсморозвідці глибин більше 3–4 км. МЗГТ є провідним при пошукових роботах і найбільш ефективний в платформних районах з пологим заляганням пластів, при вивченні будови глибокозалягаючих і складнопобудованих комплексів, зон стратиграфічних незгідностей і виклинювання, а також при пошуках покладів вуглеводнів.
МРСП базується на змінному різночасовому сумуванні відтворених сейсмічних записів із змінною частотною фільтрацією, орієнтованою на виділення високочастотних складових. Метод дозволяє розщепити інтерференційний хвильовий запис на складові її елементарні плоскі хвилі, що прийшли на базу спостереження з різних напрямів.
Метод ефективний при вивченні складнопобудованих геологічних об’єктів: солянокупольних структур, рифових масивів, районів з чітко вираженою складчастістю, зон виклинювання, а також при виділенні і трасуванні тектонічних порушень.
МЗХ базується на реєстрації і вивченні хвиль, які заломлюються в земній корі в пластах малої товшини, що характеризуються підвищеною швидкістю розповсюдження сейсмічних хвиль і проходять в них значну частину шляху. Основна модифікація МЗХ – кореляційний метод заломлених хвиль (КМЗХ), в якому використовується кореляційний принцип виділення і простеження заломлених хвиль не тільки перших, але і в наступних вступах. При інтерпретації даних МЗХ визначають час пробігу заломленої хвилі від джерела її збудження до пункту реєстрації, вираховують глибину залягання, нахил поверхні пластів з підвищеною швидкістю і величину цієї швидкості.
МЗХ застосовується при регіональних дослідженнях будови земної кори (вивчення рельєфу поверхні кристалічного фундаменту, структури осадової товщі) на глибині до 10–20 км, при трасуванні тектонічних порушень.
На базі КМЗХ створена методика глибинного сейсмічного зондування (ГСЗ).
ГСЗ є методом регіонального вивчення будови земної кори і верхньої мантії і базується на реєстрації і вивченні глибинних, головним чином, заломлених хвиль, що збуджуються потужними вибухами (заряд до кількох тонн) і поширюються на десятки кілометрів в глибину Землі. Спостереження проводять вздовж окремих профілів або по площі при віддаленнях від джерела до 300–400 км при вивченні земної кори і до 1000–2000 км при вивченні мантії.
В результаті обробки будують сейсмічні розрізи, на які наносять положення сейсмічних меж, зон різної якості записів, відомості про пластові та граничні швидкості. Геологічна інтерпретація даних ГСЗ проводиться з залученням інших геофізичних методів і закінчується складанням сейсмогеологічних розрізів, на яких показані межі геологічних товщ, зони розломів і т.п..