 |
|
Правопорушення: поняття, склад, види
Правопорушення – це протиправне, винне, суспільно небезпечне або шкідливе діяння (дія або бездіяльність) деліктоспроможного суб'єкта, яке спричиняє шкоду інтересам суспільства, держави або особи.
Правопорушенню властиві такі ознаки:
1. Має протиправний, неправомірний характер, тобто суперечить нормам права, являє собою порушення заборон, зазначених у законах та підзаконних актах, зловживання суб'єктивним правом, перевищення компетенції.
2. Має суспільно шкідливий або суспільно небезпечний характер. Дана ознака характеризується небажаністю для суспільства, держави чи особи, передбачає настання негативних наслідків, які можуть настати як безпосередньо, так і у майбутньому, ступінь суспільної небезпечності чи шкідливості може бути різним та знаходить своє відображення у тій негативній реакції з боку держави та відповідно до вимог правової норми.
3. Виражається у поведінці у вигляді дії (крадіжка, розбій) або бездіяльності (залишення особи у безпорадному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визначаються чинним законодавством як протиправні.
4. Має свідомо вольовий характер, тобто у момент скоєння залежить від волі та свідомості учасників, здійснюється ним добровільно.
5. Є винним діянням. Вина – це психічне ставлення особи до свого діяння та його наслідків.
6. Причинний зв'язок між діянням та спричиненими наслідками.
7. Спричиняє застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності.
Юридичний склад правопорушення – це система ознак правопорушення, необхідних та достатніх для застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер.
До юридичного складу правопорушення входять:
1. Суб'єкт правопорушення – це деліктоспроможна особа, яка скоїла правопорушення. Нею може бути:
а) індивідуальний суб'єкт – фізична особа, що є осудною та досягла певного віку. Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Розглядають також приватну особу, службову особу, спеціальний суб'єкт. Осудність фізичної особи характеризується тим, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними;
б) колективний суб'єкт правопорушення, ним може бути юридична особа, державний орган, громадська організація тощо, дії кожного з яких пов'язані з колективним винесенням рішень.
2. Об'єкт правопорушення – це певні блага чи соціальні цінності, на які посягає правопорушення (напр.: матеріальні і духовні цінності, честь, гідність, життя, здоров'я людини, власність, державна безпека, що захищаються нормами права, тощо). У юридичній літературі розглядають загальний, родовий (видовий) та безпосередній об'єкт.
Загальний об'єкт – це ті суспільні відносини, які охороняються правом і яким правопорушення завдає шкоди.
Родовий (видовий) об'єкт правопорушення – це певне коло однорідних відносини, яким завдається шкода (напр.: злочини проти життя та здоров'я, свободи і гідності особи).
Безпосередній об'єкт – це конкретні суспільні відносини, проти яких спрямоване одне або кілька правопорушень (напр.: життя, здоров'я, честь, майно тощо).
3. Суб'єктивна сторона правопорушення – це сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне ставлення особи до свого діяння та його наслідків.
Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета. Головним критерієм є вина, під якою розуміють психічне ставлення особи до скоєного. Виділяють дві форми вини – намір та необережність. Залежно від вольового критерію намір може бути прямим та непрямим.
Прямий намір має місце, коли особа усвідомлює суспільну небезпеку свого діяння, передбачає та бажає настання наслідків свого діяння.
Непрямий намір має місце, коли особа усвідомлює суспільну небезпеку свого діяння, передбачає та свідомо допускає настання наслідків свого діяння.
Необережність теж має дві форми – злочинну недбалість та злочинну самовпевненість.
Злочинна недбалість має місце, коли особа не передбачає негативних наслідків, але могла і повинна була передбачити.
Злочинна самовпевненість має місце, коли особа передбачає наслідки свого діяння, але легковажно розраховує на запобігання цих наслідків.
Мета – це уява особи, котра скоїла правопорушення, щодо бажаного результату, до якого вона прагне.
Мотив – це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи та спонукають її до скоєння правопорушення.
Мотив близько наближається до провини, але це не тотожні категорії. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини. Якщо немає мотиву, немає взагалі складу злочину.
Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив показує, якими факторами керується особа, скоюючи правопорушення, то мета визначає спрямованість діяння правопорушника, його найближчий результат, тобто те, до чого правопорушник прагне, чого хоче досягти.
4. Об'єктивна сторона правопорушення – це сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення, до яких належить:
– діяння (у вигляді дії чи бездіяльності);
– протиправність (формальний аспект);
– наслідки діяння (змістовний аспект);
– причинний зв'язок між діянням та наслідками, які воно спричиняє;
– місце, час, спосіб, засоби, обставини та ситуація скоєння правопорушення.
Правопорушення підрозділяються на: злочини та проступки.
Злочин – це передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне винне діяння, яке посягає на суспільний лад держави, її політичну, економічну систему, власність, життя, права та свободи особи.
Проступок – це правопорушення, яке завдає шкоду особі, суспільству, державі, здійснюється у різних сферах суспільного життя, має різні об'єкти впливу та юридичні наслідки.
Розрізняють такі види проступків:
ü Конституційні – суспільно шкідливі протиправні вчинки, які завдають шкоду порядку організації та діяльності органів влади та управління, конституційним правам та свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.
ü Адміністративні – це правопорушення, які посягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини у сфері державного управління, на відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави тощо (порушення правил протипожежної безпеки, митних правил тощо).
ü Цивільно-правові – це правопорушення у сфері майнових та пов'язаних з ними особистих немайнових відносин, які виникають між суб'єктами та складають для них матеріальну чи духовну цінність (напр.: невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором тощо).
ü Дисциплінарні – суспільно шкідливі вчинки, які завдають шкоду внутрішньому розпорядку діяльності підприємств, установ, організацій (напр.: невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків працівником тощо).
ü Процесуальні – це правопорушення, які посягають на встановлені законом процедури здійснення правосуддя тощо.