 |
|
Форми вираження правового нігілізму
У науковій літературі питання про форми вираження правового нігілізму висвітлюють неоднозначно. Приміром, одні науковці пишуть, що форми вираження правового нігілізму – це:
- прямі навмисні порушення чинних законів й інших нормативних правових актів;
- масове недотримання й невиконання юридичних приписів;
- підміна законності політичною, ідеологічною або практичною доцільністю; порушення прав людини, особливо таких, як право на життя, честь, достоїнство, житло, майно» тощо [2, с. 62].
Інші науковці зазначають, що форми вираження правового нігілізму – це: «війна законів, видання суперечливих, паралельних або навіть взаємовиключних актів, що як би нейтралізують один одного», «конфронтація представницьких і виконавчих структур на всіх рівнях» тощо [23, с. 596].
Як бачимо, зазначені форми вираження правового нігілізму загалом відображають його насамперед як певну негативну соціальну практику. На нашу думку, максимально узагальнюючий підхід припускає, що форми вираження правового нігілізму (тут термін «форма» розуміється як певний спосіб існування явища) – це форми:
1) світоглядні;
2) поведінкові.
Інакше кажучи, форми вираження правового нігілізму репрезентують його як: а) ідеальне явище (певні елементи правосвідомості); б) соціальну практику (певна поведінка суб’єктів права).
Світоглядне існування (відповідні думки, судження, уявлення, погляди, переконання, ідеї щодо права) правовий нігілізм має на всіх рівнях правосвідомості (повсякденному, науковому, професійному). На рівні повсякденної правосвідомості правовий нігілізм виражає поширена думка-прислів’я: «Закон – дишло, куди повернув, туди й вийшло». На рівні наукової правосвідомості правовий нігілізм виражають такі вчення, як анархізм, лівий радикалізм (П. Прудон, М. Бакунін, М. Штірнер та ін.). Кожне відповідне вчення можна визначати як певну «теоретичну форму правового нігілізму».
Зокрема, М.І. Матузов з огляду на науковий рівень правосвідомості пише про особливу – «теоретичну форму правового нігілізму» [23, с. 607]. У даному плані правовий нігілізм – це «напрямок суспільно-політичної думки, що заперечує соціальну цінність права і вважає його найменш досконалим способом регулювання суспільних відносин» [4, с. 571]. Наприклад, М. Штірнер стверджував: «Рука, повна сили, може зробити більше, ніж цілий мішок, наповнений правами» [20, с. 478]. На рівні професійної правосвідомості правовий нігілізм виражають різного роду стереотипи мислення юристів-практиків, котрі не мають нічого спільного із принципом законності – основою діяльності посадової, службової особи. Наприклад, уважається, що «зі злочинністю можна боротися злочинними методами», «була б людина, а стаття для неї знайдеться» і т. ін.
Подібного роду «юридичний світогляд» неминуче приводить до відповідної соціальної практики, проявляється в поведінці громадян, діяльності посадових, службових осіб (перш ніж що-небудь практично робити, людина теоретично знає, що вона буде робити). Після розпаду СРСР в Україні, як і в інших пострадянських республіках, правовий нігілізм отримав характер масового явища.
Таким чином, підсумовуючи вище наведене, можна відмітити, що найбільш поширеними формами правового нігілізму, є: 1) прямі умисні порушення нормативно-правових актів; 2) загальне недотримання або невиконання юридичних норм; 3) видання суперечливих або навіть взаємовиключаючих правових актів; 4) порушення прав людини та ін.