 |
|
Розвиток Московської держави
Політичні успіхи Московського князівства, досягнуті за правління Дмитрія Донського, закріпили й розвинули його наступники. Син Дмитрія Донського князь Василій І (1389-1425) невдовзі після сходження на грон приєднав до Москви князівство Нижньогородське, а також землі в басейні річки Вичегди, населені на-родністю комі.
Піднесення Московського князівства гальмувалось ігом Золотої Орди, загарб-ницькими походами Великого князівства Литовського, нападами Тимура (Тамер-лана). Проте Москва неухильно рухалася до незалежності: економічної, політичної, релігійної.
У1439 р. відбувся Флорентійський собор, який проголосив унію (об'єднання) католицької та православної церкви. Однак московський князь Василій II Темний не визнав унію. Більше того, він вирішив відокремитися і від Константинополь-ського патріархату та надалі обирати митрополита на соборі руської церкви. Так було здобуто релігійну незалежність.
Об'єднання удільних володінь значно прискорилося за князювання Івана III (1462-1505). У1463 р. своїми землями поступилися ярославські князі. У січні 1478 р. новгородці принесли присягу про повне визнання влади Івана III. Вічевий дзвін зняли й відвезли до Москви: трьохсотлітня ера незалежного існування Новгород-ської республіки закінчилася. Одночасно з Новгородом до Московського князівства було приєднано Карелію.
Іван III брав шлюб, керуючись політичними інтересами. Його дружиною в 1472 р, стала племінниця останнього візантійського імператора Зоя (Софія) Па-леолог. Престижне одруження дозволило Іванові III проголосити себе наступником візантійських імператорів, а Москву — столицею всього православного світу.
Тоді як Москва мужніла й міцніла, Золота Орда слабшала й розділялася, тому Іван III припинив виплачувати данину її правителям. У1480 р. хан Ахмат вирішив відновити свою владу над Руссю. Він уклав союз із польським королем Казими-ром IV і напав на Івана III. Проте великий князь домовився з кримським ханом Менглі-Гіреєм. І коли ординці вирушили на Москву, кримські татари напали на землі Великого князівства Литовського й позбавили Ахмета підтримки. Ординці все-таки прийшли на берег Угри, де їх зустріли сильні полки Івана III. Вступити з ними в бій хан так і не наважився. Простоявши тут деякий час, він подався назад у степ. Хоча жодної військової перемоги над ординцями не було отримано, і сучас-ники, й нащадки сприйняли «стояння на Угрі» як падіння ординського ярма.
Після цього Іван III продовжив справу об'єднання руських земель: підкорив Твер, В'ятку. Свою самостійність зберігали тільки частина Рязанського князівства та Псков. Проте вони не становили серйозної загрози для Москви.
Одночасно тривав процес завоювання південних і західних земель на кордоні з Литвою. Під владу Москви то тут, то там переходили дрібні православні князі зі своїми маєтками. Це неабияк дратувало литовських правителів. У1492 р. між Лит-вою і Московською державою розпочалися воєнні дії. Успіх був на боці Москви. Воєводи Івана III відвоювали ряд руських міст — Вязьму, Брянськ, Мещовськ, Путивль.
За правління Івана III було розв'язано два найголовніші завдання. По-перше, по-кладено край залежності від Орди; по-друге, завершено процес об'єднання русь-ких земель навколо Москви. Наприкінці XV ст. Іван III прийняв титул «великого князя всієї Русі». Гербом Московської держави став двоголовий орел, який був ди-настичним знаком візантійських імператорів Палеологів і гербом Твері. Князь Іван III установив постійні дипломатичні стосунки з Папою Римським, із німецьким імператором, угорським королем, турецьким султаном, перським шахом та ін. Отже, молода Московська держава почала утверджуватися на міжнародній арені.