 |
|
Сербська держава Неманичів. Закон Ст. Душана
У 1165 р. великим жупаном став Сте-фан Неманя, який відіграв надзвичайно ва-жливу й неординарну роль як у галузі дер-жавотворення, так і в царині дальшого розвитку й зміцнення
православ 'я.
Основним джерелом відомостей про життя та діяльність Стефана Немані є житіє, написане його молодшим сином Растком. У ньому повідомляється, що Стефан Неманя наро-дився у 1114 р. в містечку Рибниці поблизу Подгориці в Зеті, куди втік від переслідувань родичів його батько. Стефана охре-стили спочатку латинські, a згодом, після його переселення до Рашки, православні священики. У той час, коли великим жупаном був його старший брат Тихомир, Неманя, згідно з поширеною тоді практикою, управляв однією з областей дер-жави. Рішучий і амбітний, Стефан Неманя зумів заручитися підтримкою Візантії, довівши тим самим свою перевагу над братами, й став великим жупаном Рашки.
Очоливши центральну сербську область Неманя, як і всі його попередники, поставив собі два основні завдання: позбутися за-лежності від Візантії і поширити свою владу на інші сербські терени, об'єднавши їх у межах, однієї держави. Після кількох невдалих спроб, одна з яких випала на час війни Візантії про-ти Венеції (1171—1172), йому пощастило розв'язати першу проблему. З 1183 р. Неманя розширював територію власної держави, поступово приєднавши до неї Дуклю (Зету) з при-морськими містами Скадар, Улцинь, Бар, Котор та ін., Мето-хію, Косово, Скоп'є, землі у верхній течії річки Вардар та між Західною і Великою Моравою, а також Ніш, Бране, Дубочи-цю тощо. Неманя підкорив декілька міст за межами етнічних сербських земель: Перник, Велбужд (Кюстандил), Житомиськ. Єдине, чого він не домігся, це повернення Боснії, яка на той час стала самостійною державою.
Завдяки успішній діяльності Стефана Немані Сербія напри-кінці XII cm. перетворилася на важливий чинник політичного життя на Балканському півострові. Саме за його правління виникла перша середньовічна сербська держава, яка охоплювала переважну більшість земель, населених сербами. Стефан Нема-ня увійшов у історію свого народу не тільки як збирач утрачених частин своєї батьківщини і обновник, а й як засновник династії Неманичів, що правила Сербією понад 200 років.
1195 р. Стефан Неманя добровільно зрікся престолу на користь свого середнього сина Стефана, прийняв постриг (ді-ставши при цьому ім'я Сімеон) і 1200 р. помер у щойно заснованому першому сербському монастирі Хіландар на Афоні.
Ще за життя батька двоє старших синів — Вукан і Сте-фан — почали змагатися за батьківський престол. Боротьба три-вала й після смерті Стефана Немані, до перших років XIII ст. Попервах щастя посміхнулося Вуканові. який за підтримки угорського короля Імре в 1202 р. прогнав Стефана й став вели-ким жупаном. Закріпити свою перемогу Вуканові не судилося. 1205 р. Стефан повернув собі верховну владу, залишивши стар-шому братові місце "великого князя" однієї з областей. Акт перенесення мощей Стефана Немані (Святого Сімеона) з Хіган-дара до монастиря Студениця сприяв остаточному примиренню братів. Важливу роль у цьому відіграв наймолодший син Стефана Немані — Растко, більше знаний під ім 'ям Сава, яке він прийняв після постригу. В такий спосіб здійснилося бажання Стефана Немані, який заповідав престол саме Стефанові, а не Вукану.
Від початку ХНІ cm. розпочинається новий період в історії не тільки сербів, а й усього Волконського півострова. Унаслідок четвертого хрестового походу впала Візантійська імперія. На її території виникла низка нових самостійних держав, що призве-ло до істотних змін у розподілі сил як усередині регіону, так і навколо нього. На тривалий період вирішального значення для кожної з новоутворених країн набули відносини з провідними західними державами.
Одним із перших на Балканах це зрозумів Стефан Нема-нич. У 1208 р. він одружився вдруге, взявши за дружину ве-неціанську принцесу (його першою дружиною була візантій-ська принцеса Євдокія). Орієнтація на Захід виявилася пра-вильною, і в 72/7 р. Стефан одержав від папи Римського Інокентія ПІ корону, здобувши право називатися не великим жу-паном, а королем Сербії. Повний його титул був таким: "Стефан, король усієї Сербської землі, Діоклітії, Травунії, Дал-мації та Захлум'я". Сербія вперше у своїй історії стала коро-лівством, а Стефан дістав прізвисько Першовінчаний.
Після смерті Стефана Першовінчаного (1228 р.) на серб-ський престол зійшов його старший син Радослав, який пере-бував під значним впливом епірського володаря Іоанна І, бу-дучи одруженим з його дочкою. Це призвело до переорієнта-ції сербської політики із Заходу на Схід. Радослав царював недовго: невдоволені його політикою сербські феодали домо-глися зречення короля й передали владу молодшому синові Сте-фана Першовінчаного — Владиславу. Владислав узявся шукати підтримки в іншого сусіда Сербії — Болгарії — і таки знайшов. Він залишався на сербському престолі десять років. Коли ре-гіональне лідерство Болгарії у зв'язку з появою на Балканах монголо-татарів було поставлене під сумнів, сербська фео-дальна верхівка рішуче втрутилася в хід подій, передавши владу третьому синові Стефана Першовінчаного — Урошу. Урош май-же тридцять років правив Сербською державою, забезпечив-ши недоторканість її кордонів і досить міцні позиції у відно-синах із сусідами.
Уроша скинув з престолу його старший син Драгутин, який так і не дочекався від батька дозволу перебрати владу в одній з областей. Драгутин став сербським королем у 1276 p., але вже у 1282 р. зрікся престолу на користь свого молодшого брата Мілутина. Мілутин правив Сербською державою майже сорок років (1282—1321).
Мілутин проявив себе як видатний дер-жавний діяч. Завдяки його політичному талантові Сербія наприкінці XIII — на початку XIV cm. здобула чимало великих успіхів, перетворив-шись урешті-решт на найпотужнішу силу на Волконському пів-острові. Збільшилася територія країни, процвітали економіка та культура, було збудовано багато нових церков і монастирів. Доба Мілутина значною мірою підготувала розквіт середньовіч-ної Сербської держави, що його зазвичай пов 'язують з епохою царя Душана.
"Законник " царя Душана прийнято 21 травня 1349р. після досить тривалої і ретельної підготовчої роботи, у 1354 р. до його тексту внесено доповнення. Перша частина, що склада-ється з 135 статей, містить здебільшого положення, які регла-ментують державно-правову й адміністративну сфери, тоді як друга, менша за обсягом, не має цілісного характеру і є допо-вненням до першої, зумовленим, очевидно, суто практични-ми потребами.
Головне завдання "Законника " полягало в зміцненні царської влади і в забезпеченні її незалежності від волі правителів окре-мих областей. З прийняттям цього документа Сербія стала державою, у якій законність формально не залежала від волі монарха, хоча в практичному житті далеко не всі положення "Законника" виконувалися повною мірою.
Несподівана смерть Душана у грудні 1355 р., в розквіті сил (він народився J308р.) і в зеніті слави, докорінно змінила ситу-ацію як усередині країни, так і поза її межами. Свого часу Душан поділив Сербське царство на 10 намісництв, кожним з яких керував окремий правитель, що визнавав як де-юре, так і де-факто зверхність царя. Уся владна структура трима-лася на авторитеті верховного державця і виявилася абсолют-но недієздатною в ситуації, коли його не стало. Після смерті Душана сербський трон посів його син Урош V. Скористав-шися слабкістю нового царя, а також ситуацією, що склалася в регіоні з появою тут турків-османів, намісники розпочали боротьбу проти Уроша V. Вони швидко домоглися посилен-ня власної ролі з одночасним ослабленням центральної вла-ди, що фактично означало ліквідацію єдиної Сербської дер-жави.