Главная | Обратная связь

Тетчеризм і рейганоміка

Консервативний кабінет Маргарет Тетчер (1979-1990 pp.). Тетчеризм

Важливим рубежем у післявоєнній історії Англії став 1979 р. До влади повернулися консерватори на чолі з М. Тетчер, першою жінкою, яка за всю довготривалу історію британської державності очолила уряд. Лейбористський кабінет не зміг вирішити економічні проблеми і проводив політику, що вела до зниження ма-теріального рівня життя, заморожування зарплати, зростан-ня цін та інфляції. Наприкінці 70-х років Англію називали хворою людиною Європи. За такої ситуації консерватори визнали за необхідне кардинально повернути вправо. Про-грама Тетчер передбачала курс на різке обмеження держав-ного регулювання, посилення ринкових механізмів і стиму-лювання приватного підприємництва шляхом зменшення податків, боротьбу з інфляцією через скорочення витрат дер-жавного бюджету, приборкання профспілок і насадження культу індивідуалізму. Кабінет М. Тетчер збільшив асигну-вання монополіям, урізав витрати на соціальні потреби з ме-тою сповільнити, а відтак зупинити зростання цін. У соціальній сфері Тетчер застосувала принцип: хто багато за-робляє, тому нічого безплатно вчитися і лікуватися. Держа-ва, на думку прем'єр-міністра, має повернутися до ролі нічного сторожа, звести до мінімуму втручання в економіку. Уряд знизив максимальні ставки податків з корпорацій, створив режим найбільшого сприяння для нових перспек-тивних галузей. Важливе значення для реалізації еко-номічної політики консерваторів мав видобуток північно-морської нафти (на шельфі Північного моря Великобританія щорічно видобуває 80 млн т легкої нафти).

Безжалісна ломка старого -- закриття нерентабельних підприємств, скорочення відомчого апарату, денаціона-лізація державного сектору та інші, на перший погляд, дра-конівські заходи в перші роки перебування торі при владі, призвели до загострення соціальної та політичної ситуації у Великій Британії, погіршення ЇЇ економічного становища. Як. і раніше, високими залишалися темпи інфляції, різко збільшилось безробіття, виросли роздрібні ціни. На думку | жяких аналітиків, Англія почала перетворюватися на друго-розрядну державу. Однак дедалі помітнішим ставало й інше. На 1987 р. частка державного сектору в сукупному валовому продукті зменшилася з 10 до 6,5 %, 25 % самодіяльного насе-лення було зайнято в малому бізнесі. Англія з великими зусиллями, але успішно перебудовувалася. Великі кошти, вкла-дені в переозброєння промисловості, зняття багатьох обмежень у сфері бізнесу стали давати перші результати. Уже з 1985 р. почалося помітне економічне піднесення. Темпи зростання виробництва різко збільшилися (від 0,7 % до 3—4 %). Частка Великої Британії у світовій торгівлі стабілізувалася на рівні 7 %. Актив платіжного балансу в 1986 р. становив 2,3 млрд ф. с., а в 1989 р. активне сальдо досягло 14 млрд ф. с. Такими були наслідки багаторічного правління уряду консерваторів. "Тетчеризм означає, — зауважував один з міністрів кабінету торі, — змусити людей покладатися на самих себе. Маргарет Тетчер — британський еквівалент шерифа з його револьвера-ми, який приборкує Дикий Захід".

Проповідуючи соціальний дарвінізм (кожен за себе, і хай виживає сильніший), консерватори прагнули зробити англійців нацією власників. Безперечно, як і будь-яке явище, тетчеризм мав як свої плюси, так і мінуси. З одного боку — звільнення зайвих робочих рук, а з іншого — чимало "синіх комірців" стали "білими", квартиронаймачі — власниками, в тому числі й муніципальних квартир (1 млн їх було розпро-дано за пільговими цінами). Денаціоналізація державного сектору здійснювалася у такий спосіб, щоб сприяти народ-ному капіталізмові. З 1979 р. кількість власників акцій в Англії перевищила 8 млн чол., тобто кожен третій виборець став акціонером.

Англійське "диво" М. Тетчер трималося на трьох китах: високих банківських ставках, що стримували інфляцію і сти-мулювали іноземні інвестиції; засобах, отриманих від де-націоналізації; доходах від продажу нафти Північного моря. Англійським виборцям хотілося б поєднання соціальної політики лейбористів та економічного курсу консерваторів. Проте поєднати те й інше не судилося навіть знаменитій "залізній леді" - М. Тетчер.

Не менш рішуче діяла М. Тетчер у сфері зовнішньої політики, захищаючи національні інтереси Великої Британії. У 1982 p., анітрохи не вагаючись, вона здійснила військову акцію проти Аргентини, війська якої висадились на Фолк-лендських островах, унаслідок чого там було відновлено британський суверенітет. У фолклендській війні загинули 255 британських солдатів.

Перемога республіканців на виборах 1980 р. "Рейганоміка"

На чергових президентських виборах, що .відбулися 4 листопада 1980 p., переміг Ро-нальд Рейган — представник правого крила Республікансь-кої партії. Колишній кіноактор Голівуду, що знявся у 54 фільмах. У політику новий президент прийшов ще в 1964 р. Мав добрі зв'язки з великим бізнесом.

Економічна політика Р. Рейгана базувалася на програмі "відродження Америки" після неспокійних в економічному плані 70-х років. Ішлося не про радикальне обмеження еко-номічної ролі держави, а лише про перебудову існуючої ре-гулюючої політики, підвищення її ефективності.

Прийняті американською адміністрацією заходи дістали назву "рейганоміки". Вона включала в себе курс на знижен-ня ставок федеральних податків і надання корпораціям ве-ликих податкових та інших пільг, спрямованих, насамперед, на стимулювання капіталовкладень, особливо в наукомісткі галузі, обмеження урядових видатків на соціальні потреби, послаблення державної регламентації підприємницької діяльності, скорочення кількості правил і вимог до виробни-чої та ринкової діяльності, проведення кредитно-грошової політики, спрямованої на подолання інфляції та здійснення установок економічної програми уряду.

Механізм "рейганоміки" звівся до таких моментів: а) при-ватні корпорації, особливо енергетичні, дістали податкові пільги; б) знижено податки на індивідуальні доходи від 5 до 20 %; в) скасовано урядовий контроль за цінами на внутріш-ньому ринку; г) створено сприятливі умови для нарощуван-ня імпорту нафти.

Уже з 1982 р. США почали виходити з кризи. А еко-номіка здійснила найбільш стрімке піднесення за всю після-воєнну американську історію. Характерними для неї були високий рівень виробництва, нові технології. Щорічний приріст у виробництві становив 4 %, інфляція не перевищу-вала 2—4 %. Рівень безробіття у країні зменшився з 12 до 5,65 %. Середньорічний доход американця за роки прези-дентства Рейгана зріс на 9 %. Середньорічний дохід сім'ї із чотирьох осіб сягнув за ЗО тис. дол. До цієї категорії належа-ло 65—68 % усього населення. У 80-ті роки близько третини негритянського населення країни перемістилося до категорії середнього класу. Відбулися значні зміни у структурі найма-ної праці. Наприкінці 80-х років у сфері послуг працювало 75 % самодіяльного населення. Республіканці зміцнили свої позиції всередині країни.

У зовнішній політиці адміністрації Рейгана простежують-ся два етапи: перший — з 1980 по 1985 p., другий — з 1985 по 1988 р. Вони визначалися впливом міжнародного становища і, насамперед, тих зрушень, які після 1985 р. відбулися в Ра-дянському Союзі.

З перших же днів свого президентства Рейган виступив прихильником активізації зовнішньополітичного курсу США, причому в наступальному плані. Виступивши в "ра-кетному конфлікті" з пропозиціями нульового варіанту або контррозміщення американських ракет середнього радіуса дії, Рейган поставив СРСР перед складною дилемою. Не до-бившись прийнятного для обох сторін вирішення проблеми, Рейган у 1982 р. закликав до хрестового походу проти "імперії зла". У 1983 р. почалося розміщення американських ракет "Першинг-2" та "Томагавк" у Західній Європі. 23 бе-резня 1983 р. Рейган оприлюднив плани "стратегічної обо-ронної ініціативи" (СОЇ). Могутня економіка США на повних обертах включилась у гонку озброєнь. Перед комуністичною небезпекою та ядерною загрозою з боку СРСР США вдалося згуртувати навколо себе країни НАТО. Проте незабаром події, що почали відбуватися в СРСР, поступово змінили вектор американської зовнішньої політики. Початок горбачовської перебудови США сприйняли обе-режно, але з оптимізмом. Відбулася серія зустрічей лідерів СРСР і США у Женеві (1985), Рейк'явіку (1986), Вашингтоні (1987), Москві (1988). Зондаж серйозності намірів і зростаю-че взаємодовір'я вивели сторони на епохальне рішення гло-бального характеру — підписання договору про ліквідацію цілого класу найновіших озброєнь: ракет середнього радіуса дії, розміщених у Європі.

Зустрічі на вищому рівні стали регулярним, невід'ємним елементом повсякденної роботи лідерів обох наддержав.

87.Польське питання 1795-1814

У складі Пруссії знаходилися: Сілезія (захоплена в 1740), а також, після трьох розділів Польщі, – Велика Польща, Помор'я, велика частина Мазовії, частина Малої Польщі. Землі, приєднані при першому розділі, отримали назву Західної Пруссії і Прінотецкого округу, при другому і третьому розділах – Південній Пруссії, Нововосточной Пруссії і Нової Силезії. На цих територіях була введена прусська адміністративна система. Провінції ділилися на департаменти, департаменти – на округи (повіти). Шляхетськоє самоврядування було ліквідоване, адміністративну владу здійснювали ландрати. У 1797 на польські землі було поширено дію прусського «земського права». Землі католицького духівництва були конфісковані і розпродані.

По відношенню до всіх захоплених територій проводилася політика германізації, сюди притягувалися німецькі колоністи,яким щедро лунали землі, що опинилися в руках держави. В той же час прусський уряд сприяв розвитку промисловості і сільського господарства. У Силезії при його підтримці налагодився розвиток гірської справи, вперше в Європі тут в 1788 була застосована парова машина для відкачування води з шахт, а з 1798 почалося застосування кам'яного вугілля в металургії. В цілях встановлення судноплавного повідомлення між Одрой і Віслою вже в 1773 був проведений Бромбергський (Бидгощський) канал. У 1807 указом про особисте звільнення селян почалося проведення аграрної реформи. Указ 1811 надавав тій категорії крестьян-барщинников, яка була спадковим утримувачем землі, право власності на 2/3 своєї ділянки.

Австрія в результаті першого розділу отримала території по північному схилу Карпатського хребта, населені поляками і українцями. Майже всі вони залишалися у складі Австрії до 1918 і мали назву «Королівства Галіция і Лодомерія». По третьому розділу в її склад були включені землі між річками Піліцей, Віслою і Бугом, які отримали офіційну назву «Західною Галіциі». У 1803 всіх цих землі були об'єднані в одну провінцію, але в результаті війни з Францією в 1809 Західні Галіция і Замойський округ були загублені.

Галіция була розділена на 18 округів, керованих окружними начальниками – старостами. На чолі самої провінції стояв губернатор. У 1775 в Галіциі був установлений становий сейм, в якому засідали представники трьох станів: магнатів, шляхти і королівських міст. Проте повноваження сейму були обмежені: він міг обговорювати уявлення, зроблені урядом і звертатися до імператора з покірними проханнями.

Колишні коронні маєтки, а також маєтки ліквідованого ордена єзуїтів стали власністю австрійської держави. Ці землі використовувалися для залучення колоністів, які вербувалися з прірейнських князівств. У 80-х 18 в. на Галіцию розповсюдилися реформи, проведені в імперії Йосипом II, зокрема, була відмінена особиста залежність селян, зроблена спроба обмежити їх повинності.

Польські патріоти не змирилися з втратою країною державної незалежності. У Варшаві в 1798 виникло таємне «Суспільство польських республіканців». У багатьох європейських країнах існували польські представництва, які об'єднувала паризька еміграція. Генерал Я.Г.Домбровський запропонував французькому уряду – Директорії – проект створення польських легіонів, який був спочатку прийнятий. Передбачалося, що легіони вступлять в Галіцию і стануть ядром повстання. Наполеон Бонапарт, що проте прийшов до влади у Франції, переформував польські легіони в звичайні французькі війська.

У 1806, зайнявши Берлін і просуваючись до меж польських земель, Наполеон доручив Домбровському сформувати польську армію і спробував встановити контакт з Костюшкой. Проте вимоги останнього про відновлення Польщі в старих межах були для Наполеона неприйнятними. Після перемоги наполеонівської армії під Фрідландом, в Тільзіте в 1807 було поміщено угоду про освіту з частини польських земель Варшавського князівства. Князем став Фрідріх Серпень Саксонський. За конституцією 1807 князівство оголошувалося спадковою конституційною монархією. Монархові належала виконавча влада і законодавча ініціатива. Він міг призначати міністрів і інших вищих посадових осіб. При нім полягала Рада міністрів і Державна рада (Rada Stanu), що була дорадчим органом і що одночасно виконував функції вищого адміністративного суду. Сейм князівства, що складався з двох палат, мав обмежені компетенції. По французькому зразку держава підрозділялася на департаменти, во розділу дооторих стояли префекти, що знаходяться в прямому підпорядкуванні міністра закордонних справ. Конституція не гарантувала князівству повної державної самостійності: внутрішня його політика залежала від саксонського короля, а армія знаходилася під французьким керівництвом. Крім того, спеціальний представник Франції здійснював контроль за діяльністю уряду князівства. Проголошувалася відміна кріпосної залежності і рівність всіх перед законом.

21 грудня 1807 був введений в дію пункт конституції про відміну кріпосного має (земля і споруди при цьому переходили у власність поміщика) рацію, а в 1808 на князівство розповсюдилася дія норм буржуазного права, закріплених Кодексом Наполеона. У 1809 до складу князівства за мирним договором з Австрією увійшли Західні Галіция і Замойський округ.

У 1812 польські війська брали участь у вторгненні Наполеона до Росії. Для залучення на свою сторону жителів Литви сейм князівства оголосив себе «генеральною конфедерацією Королівства Польського» і прийняв маніфест про відновлення майбутньої Польщі. Проте особливого ентузіазму звернення сейму в Литві не викликало, а незабаром, після поразки Наполеона в Росії, в конфедерації почався розбрід. Більшість серед аристократії і шляхти висловилися за угоду з Олександром I. Російський імператор в березні 1813 призначив тимчасовий уряд князівства.