 |
|
Новгородська республіка
Володимиро-суздальські князі називали себе «великими» й на-магалися поширити свою владу на всю Північно-Східну Русь. Але їм не давалися до рук новгородці.
Новгород лежав на річці Волхов. Його населяли колоністи, звіро-лови, рибалки, воїни-торгівці — люди неспокійної вдачі. Вони здій-снювали мисливські наїзди та воєнні набіги на східні землі — аж до Білого моря та Уральських гір. Тримати в покорі таких людей було непросто — в Новгород ішли князювати неохоче. Новгородське ку-пецтво жваво торгувало з країнами Прибалтики та руськими князів-ствами, особливо сусіднім Володимиро-Суздальським. В місті пра-цювали вмілі ремісники: ковалі, теслі, чинбарі, гончарі, зброярі.
Новгородцям присилали князів з Києва, вони платили великому князю київському данину. Але коли після смерті Ярослава Мудрого
його сини пересварилися за батьківський спадок, новгородці стали обирати своїх князів. Коли Святополх II хотів нав'язати їм свого сина, вони рішуче застерегли: «Присилай, якщо в нього дві голови». У сина Святополка II запасної голови, лсна річ, не було — він перехотів кня-зювати в бунтівному місті.
На новгородському троні князі довго не засиджувалися. В періо-ди міжкнязів'я влада в місті належала виборним урядовцям— по-саднику та його заступнику: тисяцькому (їх обирали з одних і тих же родин). Згодом новгородці почали обирати й місцевого архієписко-па. Він користувався в Новгороді неабиякою владою, навіть мав свої війська. Отже, у другій половині XII ст. все новгородське началь-ство вже було виборним. Наприкінці XII ст. новгородці домоглися права самим підшуковувати собі князя й укладати з ним угоду, тобто обмежувати його владу. Князя, який їм не подобався, проганялц.
Завдяки чому новгородцям удалося позбутися князівської опіки? В цьому їм допомогли віддаленість Новгорода від Києва, занепад ве-ликокнязівської влади в Києві та часті зміни своїх князів.
Володимиро-суздальські князі розташовувалися ближче до Нов-города, ніж київські. Вони спробували поширити свою владу на Нов-город, але новгородці зуміли їх віднадити. Впродовж XIII-XV ст. Новгород і його передмістя Псков не знали князівської влади, були, як Венеція та Генуя, республіками. Хоч вони і стали на перешкоді об 'єднанню Русі, проте й закрили шлях на Русь для німців і шведів.
Як здійснювалося управління Новгородською республікою? Свої справи новгородці вирішували на віче — зборах повноправних гро-мадян. На віче скликав «вічовий дзвін». Віче ухвалювало нові зако-ни, запрошувало чи проганяло князів, обирало місцевих урядовців, вирішувало питання війни і миру. Відомо, що «останній доказ коро-лів» — гармати. Новгородцям таким доказом служили їхні горлянки та кулаки. Як запевняв літописець, на віче вони нерідко приходили «в бронях, в шеломах, аки на рать (як на битву)». Часом доходило до грандіозних бійок — з людськими жертвами та пограбуванням пере-можених.
Віче не обговорювало питань, а лише ухвалювало чи відкидало рішення, заздалегідь підготовлені міською радою. Рада ця складала-ся з бояр. Отож не натовп, а бояри заправляли в Новгородській рес-публіці, хоч і вони нерідко розколювалися на ворожі угрупування.
Новгородці дуже пишалися своїм містом, шанобливо називали його Паном Великим Новгородом.
Вічова організація в Новгороді перешкодила князям розібрати новгородську землю частинами, як це трапилося з іншими удільни-ми князівствами.