 |
|
Китай на початку XX ст.
Китай залишався незалежною державою, але наприкінці XIX ст. Китай фактично поділили на сфери впливу. Англія, Франція, Росія, Німеччина, Японія, США, спираючись на військово-феодальні угруповання, створювали своєрідні «держави в державі», поставив під контроль все життя країни.
У 1898 р. група патріотично налаштованих китайських аристократів та вчених за підтримкою імператора Гуансюй ініціювала проведення в країні серії реформ з метою здійснення модернізації країни та здобуття економічної незалежності. Однак ці реформи здійснювалися всього 103 дні і були скасовані імператрицею Цисі. Головних реформаторів було заарештовано та страчено.
Скасування реформ і розправа над опозицією викликали у 1899-1901 рр. народне повстання, що увійшло в історію як «повстання іхетуанів» - «загони справедливості та згоди». Для придушення повстання Англія, Німеччина, Франція, Австро-Угорщина, Японія, США, Росія та Італія організували інтервенцію в Китай, втопив повстання в крові. Згідно з мирним договором 1901 р., Китай мав сплатити величезну контрибуцію, що згубно позначилося на економіці країни.
На початку XX ст. у Китаї були запроваджені реформи, спрямовані на підтримку китайської буржуазії - були зняті існуючі раніше заборони на розробку природних ресурсів, впорядковувалась монетно-грошова система, була дозволена організація торговельно-промислових палат, діяльність різних акціонерних товариств і торговельних спілок. Розвиток національної буржуазії сприяв піднесенню національного руху в Китаї, наприклад рухів за бойкот іноземних товарів : у 1905 р. бойкот американських товарів, у 1907—1908 рр.- японських, а у 1908 р. — німецьких.
Нове піднесення національного руху в Китаї на початку XX ст. очолив Сунь Ятсен, який у 1905 р. створив товариство Тунменхой (Об'єднаний Союз), яке проголосило своєю метою повалення правлячої маньчжурської династії та проголошення буржуазно-демократичної республіки. У жовтні-листопаді 1911 р. повстання охопили декілька провінцій. У лютому 1912 р. монархія була повалена. Цей рік китайською називався «сінь-хай», тому і революція отримала назву сіньхайської. Внаслідок цих подій розгорнулася громадянська війна. На півночі Китаю владу захопив генерал Юань Шикай (1859-1916), а на півдні, було проголошено Китайську республіку, президентом якої став Сунь Ятсен. У серпні 1912 р. товариство Тунменхой було реорганізовано у нову партію «Гоміндан» (Національна партія).
Революція 1911-1913-х рр. повалила монархію, але не об'єднала країни. Проголошена республіка була фіктивною. Парламент не мав впливу на життя країни. Влада центрального уряду поширювалася на невеликі частини Китаю. Інші території контролювали феодально-мілітаристські угруповання, що орієнтувалися на різні іноземні держави. Тому головним завданням революції було знищення військово-феодальних угруповань і об'єднання країни, без якого було неможливе визволення Китаю та його подальший розвиток.