 |
|
Класицизм як літературний напрям.
Класицизм - це напрям у західноєвропейському мистецтві та літературі. Започаткувався цей напрям ще у 16 ст. Набрав популярності у 17 столітті. Гуманісти епохи відродження відмовились від принципів середньовічної драми та поставили собі за мету відродити традиції античного мистецтва.
Формування могутніх монархічних держав посприяло формування класицизму як літературного напряму. Класицизм став першим напрямом, який офіційно визнала влада багатьох країн, оскільки ідея національної єдності в політиці монархів відповідала завданням, що ставили перед собою класицисти. За те, що царі і королі охоче підтримували письменників, ті прославляли їх у своїх творах, закликали громадян служити державним інтересам.
Згідно із загальновизнаними канонами твори набули більшої чіткості й урівноваженості.
Класицисти трактували античну літературу класичною, ідеальною, гідною наслідування. До класицизму у літературі ставилися, як до кращого і елітного стилю.
В основу класицизму покладено раціоналізм. Згідно з уявленнями раціоналістів практика, досвід та почуття не мають жодного значення, головне для них - це діяльність розуму, який є критерієм оцінки всього. Раціоналісти стверджували віру в розум і здоровий глузд, приділяли велику увагу розумовій діяльності людини над іншими проявами її натури. Найґрунтовніше сформував теорію класицизму Нікола Буало у трактаті «Поетичне мистецтво» (1674), написаному у період, коли літературний класицизм у Франції вже сформувався. Буало визначив чіткі рамки кожного жанру та узаконив жанрову специфіку. Він поділив жанри літератури за темами й особливостями стилю. У драматургії Буало започаткував правило трьох єдностей (місця, дати, часу).
Класицисти стверджували вічність ідеалу прекрасного, і це спонукало їх наслідувати традиції митців античності. Їхнім завданням було наблизитися до таких зразків. Література чітко розподілена на певні жанри: високі (трагедія, ода, епопея, героїчна поема), середні (наукові твори, елегії) та низькі (комедія, пісні, листи в прозі, епіграми). Темами для творів високих жанрів були події загальнонаціонального та історичного значення, у яких брали участь лише вищі прошарки тогочасного суспільства. Станове розмежування жанрів знаходило вираз також у відмінності мови і стилю. Так, трагедія писалася неодмінно високим, поетичним стилем, повністю позбавленим простих побутових слів або понять. Темами для середніх і низьких жанрів були наука, природа, людські вади, соціальні пороки. Персонажами цих жанрів були представники середніх і нижчих класів, мова тут наближалася до розмовної. Поема мала зображувати видатні історичні події та подвиги героїв. Трагедія, зазвичай, була ареною боротьби обов'язку та почуттів персонажів. Комедія, епіграма, байка наближалися до буденного життя людей, використовуючи живі, розмовні елементи. Але і в них потрібно було дотримуватись конкретної композиції і логіці розвитку характерів.