 |
|
Термінологічне визначення традиційних сюжетів залежно від їх структурно-змістової трансформації (протосюжет, сюжет-зразок, традиційна сюжетна схема).
При розгляді конкретного історико-літ.матеріалу необхідно враховувати різні аспекти сюжетотворення, розробки подієвого плану та його проблемо-тематичних рівнів. Для функціонування більшості традиційних сюжетів характерна багатоступеневість їх структурно-змістової трансформації, у зв*язку з чим необхідне розмежування понять «протосюжет», «сюжет-зразок», «сюжет-посередник», «традиційна сюжетна схема».
ПРОТОСЮЖЕТОМ найчастіше стає перший відомий (що зберігся) літературний твір, де систематизований багатоваріантний міфологічний чи легендарний матеріал, створенна цілісна сюжетна схема, намічені основні проблеми і цілісно значуща схема морально-психологічних домінант. Так, напр., численні легенди про мага та чорнокнижника доктора Фауста, розповсюджені в Німеччині, після виходу в світ народної книги „Історія про доктора Йоганна Фауста, знаменитого чаклуна і чорнокнижника” йогана Шпіса (1587) об*єдналися в єдине структурно-змістовне ціле, персонаж стає відомим в Європі.Протосюжет визначає основні напрямки подальшої формально-змістової трансформації.
СЮЖЕТОМ–ЗРАЗКОМ стає лише трагедія Гете, в якій була художньо осмислена еволюція людських знань і духовного досвіду від античності до епохи Гете. Німецьк-й нац.-й сюжет отримує в цій трагедії універсальне загальнолюдське звучання, стає фактом європейськ., а потім і світової свідомості. Наступні обробки сюжету, як правило у тому, чи ін.ступені використовують проблематику гетевського твору, продовжують сюжет, полемізують з ним, осучаснюють, об*еднують з іншими традиційними стр-рами та ін..(можлива також і ретроспективна орієнтація письменників на більш ранні варіанти).
З сюжетом-зразком зближується СЮЖЕТ-ПОСЕРЕДНИК у ролі якого виступає літ.твір, що пропонує принципово нову версію традиц.сюж.-образного матеріалу на який свідомо орієнтуються письменники(це звертання часто декларується).Таким є роман М.Твена «Янкі з Коннектикута при дворі короля Артура», де створюється модель взаємодії значно віддалених одна від одної істор.епох.
ТРАДИЦІЙНА СЮЖЕТНА СХЕМА є умовно реконструйованою подієво-семантичною структурою, яка володіє с-мою інтегральних і диференційних ознак, що в сукупності створюють естетично осмислену соц.-ідеологічну і морально-психологічну модель сутнісних сторін людського буття. Тому змістова місткість трад.сюж.сх. завжди ширша, ніж місткість протосюжетів і сюж.-зразків на основі яких вони логічно відтворюються. Дозволяю максимально достовірно і повно розглядати взаємодію традиційного і оригінально-авторського у контексті окремого твору. Тр.сюж.сх. виступає в якості своєрідної структурної пам*яті класичного зразка у всій сукупності формально-змістових х-к, видобутих з творів різних культ.-істор. епох та умовно об*єднаних в єдине ціле відповідно до подієвої логіки еволюції традиційного матеріалу.
продолжение 33
розвивається екзистенціалізм. Екзистенціалізм (лат. existentiel - існування) - напрям у філософії і течія модернізму, в якій джерелом художнього твору є сам митець, що виражає життя особистості, створюючи художню дійсність, яка розкриває таємницю буття взагалі.
Джерела екзистенціалізму містились у працях німецького мислителя XIXст. Е.-С.К'єркегора. Теорія сформувалася в працях німецьких (М.Хайдеггер, І889-1976; К.Ясперс, 1883-1969) та французьких (А.Камю, 1913-1960; Ж.-П.Сартр, 1905-1980) філософів та письменників. М.Хайдеггер уважав, що мистецтво не можна аналізувати, інтерпретувати, його потрібно тільки переживати. Правда, яку несе твір, завжди суб'єктивна та індивідуальна, бо реальність піддається в художньому творі "запереченню", вона "переборюється", підтверджуючи активність свідомого й підсвідомого у митця. Ці положення по-різному розвивають представники екзистенціалізму. Для Г.Марселя характерне дещо містичне розуміння цих постулатів, для Ж.-П.Сартра - соціально-політичне. К.Ясперс розумів мистецтво як спосіб формування в людини потреб свободи, передусім політичної.