Главная | Обратная связь

Основні положення лінгвістичної концепції Гумбольдта. Морфологічні типи мов.

Лінгвістичні погляди Вільгельма фон Гумбольдта
Відкриття порівняльно-історичного методу в мово­знавстві було могутнім поштовхом для лінгвістичної думки і відкрило широкі перспективи перед мовознав­ством.
Першим теоретиком у галузі мовознавства, який глибоко, по-філософськи осмислив багатий мовний ма­теріал і результати зроблених до нього наукових дослі­джень, був Вільгельм фон Гумбольдт (1767—1835), німецький учений з різноманітними інтересами (ціка­вився не тільки мовознавством, а й антропологією, етнографією, історією, філософією, естетикою) і з яскраво вираженим філософським складом розуму та праг­ненням до теоретичних узагальнень.
Коло лінгвістичних зацікавлень Гумбольдта надзви­чайно широке. Цьому сприяло знання багатьох мов — баскської, санскриту, китайської, семіто-хамітських, малайсько-полінезійських й індіанських. У своїх пра­цях використовував також матеріали давньоєгипетсь­кої, японської та інших мов. Найбільше його цікави­ли загальнотеоретичні й філософські проблеми мово­знавства.
Першою лінгвістичною розвідкою Гумбольдта була доповідь «Про порівняльне вивчення мов стосовно різ­них епох їх розвитку», виголошена в 1820 р. в Берлін­ській академії. У цій доповіді викладені ідеї стадіаль­ної концепції мови. Гумбольдт прагне виявити загаль­ні закономірності історичного розвитку мов світу. Усі мови світу він поділяє на чотири морфологічних типи: 1) мови кореневі; 2) аглютинативні; 3) інкорпоруючі; 4) флективні (перший, другий і четвертий типи було виділено до нього А. Шлегелем, а інкорпоруючий упер­ше виокремив Гумбольдт

Услід за Кантом Гумбольдт розглядав свідомість як особливу першооснову, яка не залежить від матерії й розвивається за своїми законами. Гумбольдт констатує нерозривність понять «мова» і «народ», «мова» і «культура На противагу лінгвістам, які розглядали мову як технічний засіб вираження думки, Гумбольдт доводить, що мова і мислення тісно пов'язані між собою і що мова — це той орган, який творить думку. Ідея Гумбольдта про необхідність розрізнення мови й мовлення: «мова як сукупність її продуктів відрізняється від окремих ак­тів мовленнєвої діяльності». Учений вперше закликає вивчати живе народне мовлення.

Викликає зацікавленість і вчення Гумбольдта про форму в мові. Форма — це «постійне й однакове в дія­льності духа, взяте в усій сукупності своїх зв'язків і систематичності, що підносить членороздільний звук до вираження думки». Форма, а не матерія є сутністю мови. Усе в мові відображає її форму (і фонетика, і граматика, і лексика). Для виявлення форми мови не­обхідне її системне вивчення..Гумбольдт розрізняє зовнішню (звукову, граматичну тощо) і внутрішню форми. Внутрішня форма мови — це сукупність шляхів, способів та прийомів (своєрідний механізм, інтелектуальна модель), за допомогою яких позамовний зміст передається зовнішніми звуковими засобами. Іншими словами, це спосіб, яким категорії мислення об'єктивізуються в мові. Отже, з появою праць Гумбольдта настав новий етап у розвитку мовознавства. Учений створив струнку й цілісну лінгвістичну концепцію, теоретично обґрунту­вав статус порівняльно-історичного мовознавства, за­клав основи загального й теоретичного мовознавства. Його по праву вважають основоположником цих наук.