Харківська лінгвістична школа. Потебня.
Харківська лінгвістична школа склалася в 1860–1880-і роки в Харківському університеті. ЇЇ засновником і основним представником є О. О. Потебня. Учений перебував під сильним впливом ідей Вільгельма фон Гумбольдта, проте переосмислив їх у психологічному дусі. О. О. Потебня багато займався вивченням співвідношення мислення та мови, зокрема в історичному аспекті, виявляючи, перш за все, на російському та слов'янському матеріалі історичні зміни в мисленні народу. Займаючись питаннями лексикології та морфології, ввів у російську граматичну традицію ряд термінів і понятійних протиставлень. Характерна особливість цієї школи – різнобічність наукових інтересів, розробка проблем мовознавства та літературознавства на основі досягнень філософії, психології, історії та інших наук. Це і створило тoй неповтoрний дух Харківської школи, який і досі справляє великий вплив на розвиток філологічної науки в світі. Харківська школа Потебні мала свої витоки, пов'язані з загальним піднесенням уваги до проблем славістики в цілому і україністики зокрема в першій половині ХІХ ст. Харківська філологічна школа займалась розробкою славістики, сходознавства, класичної філології, тому й філологічні традиції, що складалися й розвивалися в Харкові, розглянемо в широкому плані. Фахове викладання мовних дисциплін у місті почалось у 1726 р. у славнозвісному Харківському колегіумі – першому поважному освітньому закладі на Слобожанщині, програма якого передбачала вивчення слов'янської, грецької та латинської мов, а в 1766 р. було відкрито також класи французької та німецької мов [1]. Відкриття Харківського університету (1805), де значне місце посіло відділення словесних наук, сприяло створенню традицій лінгвістичної науки. Праці професорів університету відзначалися високим на той час теоретичним рівнем і містили чимало оригінальних ідей, до яких слід віднести насамперед інтерпретацію знакової природи мовних одиниць: слова розглядалися як знаки думок, а думки –як знаки предметів [2]. Лінгвістична концепція Потебні була пов'язана з тогочасними здобутками європейського мовознавства, зокрема з філософською лінгвістикою Гумбольдта, а також із вітчизняною традицією Срезневського. Потебня був певний того, що сутність мови є об'єктивною, тобто належить їй самій, а не накидається дослідником. На думку Потебні, розвиток мови зумовлений причиново, тобто такими змінами, які сприяють її ефективному функціонуванню. Наслідком такої невипадковості є, наприклад, те, що “по одній формі можна зробити висновок про властивості якщо не всіх, то багатьох інших” і при цьому роздивитись спрямованість перебудов у мові, “принаймні у головному вказати нахил того, що відбувається” [9, с. 214]. Пізнання ж сутності можливе лише у становленні мови, тому вона має предстати перед дослідником “з боку свого вияву в дійсності” l10, с. 73]. Тим самим учений одним із перших став на практиці розглядати мову як систему. О. О. Потебня у своїй праці « Мысль и язык » говорить про те, що частини мови – це продукт вищого етапу людського мислення, процес, наступний за складанням слова. Спочатку було первісне нерозчленоване ім'я або первісний дієприкметник, які втілювали в собі два протилежні початки майбутніх частин мови – ім’я і дієслова [5]. Отже, слово, речення і частини мови – необхідні елементи досить розвиненої людської мови, в центрі якої стоїть нехай ще не досконала, але все ж граматична система. Подальший її розвиток – це шлях виникнення нових граматичних форм і категорій. Граматична концепція О. О. Потебні відрізняється глибоким проникненням у сферу розуму людини, вона показана в русі, в розвитку, в народженні нового і відмиранні старого. У її основі лежить жива людська думка. В іншій своїй роботі « Из записок по русской грамматике » (1873) О. О. Потебня користується терміном «частини мови» і виділяє серед них повнозначні, або дійсні, і за формою, або службові. Для О. О. Потебні частини мови є граматичними категоріями, які існують лише в реченні, але в той же час вчений підкреслює, що, розуміючи мову як діяльність, неможливо розглядати граматичні категорії, такі, як дієслово, іменник, прикметник, прислівник, як щось незмінне, раз і назавжди виведене з повсякчасних властивостей людської думки. Навпаки, навіть у відносно невеликі періоди ці категорії помітно змінюються [3]. Вагомий внесок Потебні в граматичну теорію. Він опрацював теорію граматичної форми і граматичної категорії, вчення про частини мови, теоретичні питання синтаксису. Заклав основи акцентології слов'янських мов. Досліджував Потебня і питання взаємозв'язків етносу і мови, дво- і багатомовності, долю націй і мов. Підсумовуючи все сказане про психологічний напрям у мовознавстві, слід зазначити, що українська школа психологізму багато в чому розходилася з німецькою. Так, Потебня наголошував на специфічних рисах граматики, її формальних властивостях, а Штейн-таль і Вундт акцентували на психологічному аспекті, намагаючись виявити скоріше мову в психології, ніж психологію в мові. Запропонував поняття внутрішня форма слова.
37. соціологічна школа лінгвістики . Лінгвістична концепція Фердинанда де Соссюра. Так Соссюр уводить нове для лінгвістики поняття значеннєвості (цінності) як реляційної властивості одиниць мови Через системний підхід Соссюр дійшов висновку, що «мова — це форма, а не субстанція». Отже, мовна система ґрунтується на відношеннях. Серед відношень між елементами мовної системи Соссюр виділяє два типи: відношення, основані на лінійному характері мови, коли мовні елементи вишиковуються один за одним у потоці мовлення (синтагматичні), і відношення асоціативні(мовні одиниці асоціюються з іншими мовними одиницями в пам'яті). Згодом останні стали називати парадигматичними.Відповідно до цих відношень Соссюр у науці про мову виокремлює два розділи: теорію синтагм і теорію асоціацій. Основним принципом його теорії є вимога розглядати мову в напрямку «від відношень до одиниці».
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|