Главная | Обратная связь

Основні положення теорії генеративізму Н. Хомського.

У другій половині 60-х років виникає трансформа­ційна й породжувальна граматика й дескриптивізм поступається генеративізму.
Генеративізм (від англ. іо §епегаіе «породжувати»), або породжу­вальна лінгвістика, — напрям у мовознавстві, який характеризу­ється проголошеннямпріоритету дедуктивного підходу до вивчення мови над індуктивним, інтерпретацією мови як феномену психіки людини й опрацюванням формальнихмоделей процесів поро­дження мовних конструкцій.
Основоположником генеративізму є американський мовознавець (родоводом з України) Ноам Хомський¹ (нар. 1928 р.). Був учнем дескриптивіста 3. Харріса і починав свою наукову діяльність як дескриптивіст. У ключі трансформаційної граматики Хомський написав свою першу книжку «Синтаксичні структури» (1957). У ній автор багато в чому вийшов за межі дескриптивізму, виклавши ідеї, які стали підґрунтям нової лінгвістичної парадигми. Науковці вважають, що часом зародження генеративіз­му є саме 1957 рік — рік виходу «Синтаксичних струк­тур». Новим у цій книжці було звернення дослідника до синтаксису (дескриптивісти синтаксис не вивчали), прагнення створити загальну теорію мови, врахування в дослідженнях інтуїції носія мови. Завдання мовознавс­тва Хомський вбачав у моделюванні діяльності мовця.
Філософською основою концепції Хомського було вчення Р. Декарта (Картезіуса)
Новим етапом у становленні генеративізму був ви­хід книжок Хомського «Аспекти теорії синтаксису» (1965) та «Мова і мислення» (1968). Центральним по­няттям цих праць є ідея породжувальної граматики. Породжувальна граматика, за Хомським, — це «сво­єрідний механізм, який породжує всі граматично пра­вильні послідовності мови і не породжує жодної грама­тично неправильної». Поняття граматичної правиль­ності в нього не збігається з поняттям осмисленості.
У праці «Аспекти теорії синтаксису» викладено кон­цепцію породжувальної моделі, тобто «правил, які ви­значають правильно побудовані ланцюжки мінімальних синтаксичних функціональних одиниць», уведено понят­тя компетенції (сотреіепсе) і вживання (рег£огтапсе). Під компетенцієюавтор розуміє знання своєї мови мов-цем-слухачем, а під вживанням— реальне викорис­тання мови в конкретних ситуаціях.
Хомський запозичив і розвинув ідею граматики Пор-Рояля і Гумбольдта про творчий характер мови, яка полягає в тому, що мова має засоби для вираження необмеженої кількості думок, які виникають у найріз­номанітніших ситуаціях. Людина здатна породжувати цілком нові речення й розуміти речення, яких вона ніколи раніше не чула.
У праці «Мова і мислення» Хомський всупереч дескриптивістам трактує мову як особливу гілку психо­логії пізнання. Увагу Хомського в граматиці Пор-Рояля привернуло вже згадуване в темі «Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Від­родження» речення Невидимий Бог створив видимий світ. На думку вченого, Арно і Лансло розмежовують поверхневі й глибинні структури, коли стверджують, що ця фраза містить три судження: 1) Бог невидимий; 2) Бог створив світ; 3) світ видимий. Поверхневою струк­турою є все речення, а глибинною — наведені три су­дження.
Отже, поняття глибинної структури пов'язане з се-мантизацією теорії Хомського. Положення про глибинні й поверхневі структури є одним із основних у його вченні.

Концепція Хомського за своєю суттю є психологіч­ною. Проблеми мови він пов'язує з проблемами людсь­кого знання і водночас вважає, що через вивчення мови можна глибше пізнати людську природу. У зв'язку з цим згадує положення Декарта про вродженість мис-леннєвих структур, у тому числі мовної компетенції. Вроджені структури— це поняття, які не набуваються через досвід, навчання, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції. їх можна також розуміти як вроджену здатність до засво­єння мови.

Хомський вважав, що дослідження мови відкриває перспективу для вивчення розумових процесів людини, тому повинно посідати центральне місце в загальній психології. Учений відносить мовознавство до психо­логії й теорії пізнання (це положення широко викори­стовує сучасна когнітивна лінгвістика). Мову почали досліджувати з погляду мовця, а не слухача, як це було раніше (аналі­тичний підхід до мови змінився синтетичним: від смислу до тексту). Увага дослідників була перенесена з фонології й морфології на синтаксис і семантику, а також на комунікативний аспект мови (замість пробле­ми «Як влаштована мова?» поставлена проблема «Як функціонує мова?»).
Безумовно, генеративна лінгвістика не розв'язала всіх проблем мовознавства. Помітним є також вплив генеративної лінгвістики на створення моделі «смисл — текст» російського мо­вознавця І. О. Мельчука. Термінологічний апарат гене­ративної лінгвістики ввійшов у науковий обіг сучасно­го мовознавства (поверхнева структура, глибинна структура, трансформація, мовна компетенція, поро-джувальна граматиката ін.)