Образи мови в науці наприкінці XIX - на початку XXI ст.⇐ ПредыдущаяСтр 34 из 34
Однією з найважливіших ознак сучасної лінгвістики і лінгвофілософії вважають динамічно-діяльнісне, функціонально-комунікативне і антропозорієнтоване розуміння сутності й природи мови. Образ мови як «оселі людського духу» складався впродовж усього XX ст., набуваючи різних відтінків. Російський лінгвіст і лінгвофілософ Ю. Степанов виділяє найважливіші образи мови в науці наприкінці XIX - на початку XXI ст. 1.Мова як мова індивіда. Згідно з цим образом єдиною реальністю є мова окремого індивіда; загальна мова — це абстракція або навіть фікція. У світі існує стільки окремих мов, скільки й індивідів. Найповніше ця ідея була сформульована одним із найвидатніших молодограматиків, німецьким ученим Германом Паулем у праці «Принципи історії мови» (1920). 2. Мова як член сім'ї мов. Такий образ мови сформувався в межах порівняльно-історичного мовознавства. Під сім'єю мов у компаративістиці розуміють групу мов, яка розвинулася із спільної мови-основи, або прамови. При цьому елементи мов (фонеми, морфеми, лексеми, синтаксеми) перебувають у певних регулярних співвідношеннях. Французький лінгвіст А. Мейє наголошував, що порівняльно-історичний метод дає змогу встановити взаємозв'язки між первісною мовою і окремими мовами, що з неї розвинулися, але не між різними мовами, які є продовженням спільної мови. Відповідно до такого погляду кожна мова є членом мовної сім'ї, в якій існують регулярні історичні співвідношення. Найважливішими з них є звукові, а також співвідношення мінімальних значущих елементів (морфем). Вони формують внутрішню і зовнішню системність мови і закладають ідеї системно-структурного бачення сутності й природи мови. 3. Мова як структура. Цей образ мови розглядали польсько-російський лінгвіст І.-О. Бодуен де Куртене і Ф. де Соссюр, але найповніше його розкрито в концепціях учених данської школи лінгвістики (Копенгагенського лінгвістичного осередку): Л. Єльмслева, В. Брьондаля, X. Ульдаля. На їхню думку, мова є універсальною системою, яка має жорстко детермінований характер (потенційний, статистичний), що дає змогу створити алгебраїчні її описи. Мова пов'язана з конкретними соціальними колективами людей, а в свідомості кожної конкретної особистості — з нейрофізіологічними процесами. Всередині мови основним системотворчим принципом вважається елементарна мовна опозиція — бінарна структура. 4. Мова як система. Цей образ мови є модифікацією й уточненням попереднього, але жорсткіше структурно детермінований. Під системою розуміють єдине ціле, яке домінує над своїми складниками і формується з елементів (мінімальних складників свого рівня: фонем, морфем, лексем, синтаксем (словосполучень), структурних схем речень) і зв'язків (парадигматичних, синтагматичних та ієрархічних). Структура мови є спільною для всіх ідіоетнічних мов (спільні типи фонемних опозицій; порядок слів у реченні тощо). На думку деяких науковців, структура є єдиною для всіх мов, а система мови як матеріальна реалізація структури завжди неповторна, ідіоетнічна. 5.Мова як тип і характер. Одним із перших скомбінував поняття «тип мови» і «характер мови» відомий чеський мовознавець, засновник Празького лінгвістичного осередку В. Матезіус (1882—1945). Цю ідею він висловив у статті «Про лінгвістичну характерологію» (1928). За його твердженнями, лінгвістична характерологія повинна розпочинатися із сучасного стану мови. Вона має на меті дослідження синхронних зв'язків у конкретній мові; виокремлення базових ознак певної мовної системи. Досліджуючи англійську мову, В. Матезіус визначив її основні функціональні ознаки: а) суб'єктивізм; б) домінування одного й того самого підмета, який є найбільш актуальним за певної ситуації; в) значна кількість пасивних конструкцій тощо. 6.«Комп'ютерна революція» і комп'ютерний підхід до мови. Початок «комп'ютерної революції» пов'язують з працями видатного американського лінгвіста Ноама Хомського (60-х років XX ст.), які не змінили погляду на мову, але суттєво вплинули на лінгвістичну теорію та на формування генеративної лінгвістики (породжувальної граматики). Науковий переворот, пов'язаний із генеративною лінгвістикою, полягає у маніфестації граматики мови як формального об'єкта, якому притаманна психологічна реальність у житті людини. Тому лінгвістика є складовою теоретичної когнітивної психології. У генеративній лінгвістиці відроджуються положення всезагальної і раціональної граматики Пор-Рояля (XVII ст.): речення мають адекватну мисленню внутрішню структуру, пов'язану з думкою, і зовнішню структуру, в якій відображається вимова і правопис. Усі мови мають однакову внутрішню структуру, задану логікою мислення, і розрізняються своїми зовнішніми маніфестаціями. Глибинна граматика мови дає змогу породжувати величезну кількість поверхневих граматичних форм. Комунікативна компетенція допомагає відсіювати неправильні і вживати лише правильні мовні форми і вирази. Мова є механізмом породження правильних поверхневих форм і виразів; ця система — автономний модуль зі своїми принципами і правилами. 7.Інтерпретаційний образ мови. Історія мови є ідеальним об'єктом для її витлумачення. Зрозуміти певну мовну структуру — означає інтерпретувати і пояснити смисл того, що втілено у граматичних фактах. Причому значення тих чи інших структур людського досвіду, втілених у мові, не міститься у мовній формі, а додається інтерпретатором. З цим розумінням мови тісно пов'язаний «принцип кооперативного спілкування» американського логіка і філософа Г.- П. Грайса: «Ми розуміємо значення висловлювання лише тому, що воно адресоване нам ». 8. Мова як теорія мовної дії. Цей образ мови був започаткований у середині 60-х років XX ст. британським філософом і логіком Джоном Остіном (1911—1960), який вважав, що мінімальною одиницею людського спілкування є не речення, як це традиційно подається в шкільних і вузівських граматиках, а мовленнєва дія, тобто здійснення певних актів (запитання, наказ, вибачення, призначення на посаду, заспокоєння, привітання тощо). Новітній етап розвитку аналітичної філософії пов'язаний з теоріями «мовної дії», «мовної компетенції», «мовленнєвих актів». 9. Мова як простір думки і оселя людського духу. Саме так визначає сутність і природу мови відомий німецький філософ-екзистенціаліст Мартін Гайдеґґер (1889—1976) у своїй праці «Мова - оселя буття»: «Мова є одночасно оселею буття і житлом людської сутності». Вислів «мова як простір думки» став метафорою, під яку підводяться когнітологічні визначення мови. Когнітологічний підхід до вивчення мови є провідним у сучасному мовознавстві та лінгвофілософії.
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|