 |
|
Загальні вимоги щодо оформлення, змісту та якості контрольної роботи
Індивідуальне завдання контрольної робот студенти заочної форми навчання виконують у письмовій формі. Виконане індивідуальне завдання подається на кафедру менеджменту, оформлене таким чином:
- титульний лист (назва вузу; кафедри; дисципліни; прізвище студента; номер академічної групи; номер варіанту; місто і рік виконання; підпис студента);
- зміст завдання (перелік складових виконаного індивідуального завдання);
- основна частина (відповіді на питання індивідуального завдання);
- список законодавчих і нормативних актів, використаної літератури;
Обсяг індивідуального завдання має складати 25—35 сторінок рукопису формату А4, розмір кегля 14, міжрядковий інтервал — 1,5; поля: ліве та праве — 3 см, верхнє та нижнє – 2 см; нумерація сторінок над текстом з правого боку.
Індивідуальне завдання подається на кафедру менеджменту для перевірки у встановлений строк. Завдання, яке не відповідає встановленим вимогам, повертається на доопрацювання.
Належним чином виконані та оформлені завдання контрольної роботи захищаються, у разі успішного захисту приймається рішення щодо допуску студента до екзамену.
Контрольна робота складається з двох частин: теоретичної і практичної. Перше завдання контрольної роботи – це теоретичне питання, при відповіді на нього неприпустиме пряме переписування літературних джерел, студентові слід віддати перевагу науковому узагальненню вивчаємого матеріалу. Друге завдання має практичну спрямованість і потребує творчого підходу. Третє завдання є розрахунковим, а саме – рішення задачі. Більшість типових задач контрольної роботи розглядається під час установочної сесії на практичних заняттях, де викладачем надаються алгоритм та методичні рекомендації до їх вирішення. Четверте завдання є комплексним розрахунково-ситуаційним. Зміст контрольної роботи наводяться у наступному підрозділі.
Розподіл варіантів завдань контрольної роботи відбувається під час установочної сесії з врахуванням специфіки професійної діяльності та побажань студентів заочного відділення.
Мета написання контрольної роботи – розвиток навичок самостійного, творчого мислення та письмового викладення власних думок, навчитися грамотно та чітко формулювати свої думки, структурувати інформацію, використовувати основні категорії аналізу, логіки та філософії, виокремлювати причинно-наслідкові зв’язки, ілюструвати поняття відповідними прикладами, аргументувати свої висновки, оволодіти науковим інструментарієм, і головне – сформувати власне бачення з певного предмету, явища, проблеми тощо.
Текст контрольної роботи має бути грамотним та коректним. Грамотність визначається дотриманням правил, норм граматики та правопису, а коректність – стилем написаного. Стиль визначається жанром, структурою роботи, метою тощо. Особливу увагу слід звернути на стиль роботи – науково-професійний, який конкретизується вмінням студента точно і обґрунтовано висловлювати свої думки, вмінням розкривати на конкретних прикладах єдність теорії та практики, наявність в роботі понятійного апарату, висновків з кожного питання.
Наукове узагальнення носить особливий характер, воно відрізняється точністю, підкресленою логічністю, однозначним вираженням думки, яка строго аргументується, а хід логічних міркувань акцентується за допомогою спеціальних засобів зв'язку. Зазначимо деякі мовні засоби наукового стилю, на які слід орієнтуватися при роботі над контрольною роботою:
– слова узагальненої семантики (важливість, системність, застосування, зростання, збільшення, зменшення тощо);
– терміни, характерні для будь-якої науки, і загальнонаукові поняття (закон, принцип, класифікація, інформація, вірогідність, гіпотеза і ін.);
– слова, що вказують на закономірний характер описаних явищ (зазвичай, звичайно, завжди, регулярно, всякий, кожен, як правило і тому подібне);
– дієслова теперішнього часу в узагальнено-абстрактних значеннях (мова ЙДЕ про проблеми..., звідси СЛІДУЄ висновок..., СЛІД ЗАЗНАЧИТИ, що ..., обчислення (спостереження) ПРИЗВОДИТЬ до наступного результату ..., перейдемо до наступного питання…, висновки мають попередній характер…, зі сказаного виходить (витікає)…, це дає підстави стверджувати…, це свідчить… тощо);
– дієслова минулого і майбутнього часу використовуються в значенні теперішнього часу (ми отримаємо /отримали .., застосуємо ..., використовується, виражається, спостерігається і тому подібне); частіше використовуються дієслова недоконаного виду, як більш абстрактно-узагальнені; дієслова ж доконаного виду характерні для стійких зворотів (доведемо, що ..., розглянемо ..., виведемо ...);
- переважають форми 3-ої особи займенників і дієслів. Авторська думка уживається у абстрактно-узагальненому значенні - «Ми плюс особова форма дієслова» (ми вважаємо, стверджуємо…, нами встановлено…). Займенник «Я» зазвичай не використовується.
На синтаксичному рівні зв'язок між реченнями здійснюється за допомогою іменників і займенників, що повторюються. В близькому контексті не повинні повторюватися слова ЦЕЙ, ЦЕ, їх слід замінити синонімами. Наприклад, цей - вказаний вище, даний і тому подібне У реченнях переважає прямий порядок слів (підмет – присудок – додаток).
Зв'язність наукового тексту підтримується спеціальними конструкціями і стереотипними зворотами зв'язку, без яких мова контрольної роботи становиться уривчастою. Стисло зазначимо деякі з засобів організації зв'язного викладу тексту, а саме - лексичні засоби, що передають смислові стосунки між окремими частинами речення та тексту:
- причинно-наслідкові відношення між частинами інформації (тому, звідси, звідти, тим самим, в результаті, отже, значить, через це, внаслідок цього, в залежності від цього, завдяки цьому, у зв'язку з цим; у такому разі, в цьому випадку, за цієї умови);
- часове співвідношення частин інформації (спочатку, перш за все, в першу чергу, заздалегідь, одночасно, в той же час, поряд з, раніше, знову, ще (раз), потім, пізніше, згодом, надалі, в подальшому, наприкінці, далі);
- зіставлення частин інформації (таким чином, абсолютно так, аналогічно; якщо... то, тоді як, в той час як, з одного боку, з іншого боку; навпаки, в протилежність (цьому), інакше, але, проте, напроти, у свою чергу, у зв'язку з цим, аналогічним чином, для порівняння візьмемо ...);
- доповнення і уточнення даної інформації (і, також; при цьому, причому, в той же час; крім того, більш того, до речі, між іншим, зокрема);
- ілюстрація, виділення окремого випадку, пояснення (наприклад; так, наприклад; саме; лише; навіть; адже; особливо; іншими словами; інакше кажучи);
- порядок перерахування інформації (по-перше, по-друге, нарешті);
- узагальнення, висновки, підсумок попередньої інформації (таким чином, отже, взагалі, взагалі кажучи, отже, з цього слідує висновок, підсумовуючи вищесказане);
- посилання на попередню і подальшу інформацію (у відповідності з цим, як вже вказувалося; наголошувалося; як видно; розглядаємий, аналізуємий, вивчаємий, досліджуємий, приведений, вказаний, згаданий, описаний, названий, даний, шуканий, вищезазначений, вищеназваний…(процес, приклад, об’єкт); ще раз, сказане раніше, як виявляється з попереднього викладу, в приведених вище думках, намічених вище, повернемося до …, пізніше, далі, надалі, нижче наводяться, в наступному викладі ...);
- авторська думка (думається, що ..., на наш погляд, беремо сміливість стверджувати, ми вважаємо за краще говорити про .., автор вважає…, на нашу думку ...);
– інформація, що виділяється із загального ряду (звернемо увагу…, серед (чого), відмітимо…, що стосується…, слід виділити…, необхідно підкреслити…);
– додаткова інформація (крім того, при цьому, додамо, слід додати, на довершення до ...);
- отримана з певних джерел (... писав (відзначав, вважав), на думку ..., як стверджує (повідомляє, вважає)..., услід за ...);
- на початку розвитку теми або мікротеми (спочатку, перш за все, в першу чергу, почнемо з ..., почати необхідно з ...);
- в середині розвитку теми або мікротеми (продовжимо, перейдемо до ..., потім, тепер, зараз, далі, тут, подальший хід міркувань ..., ще одна закономірність...);
- в кінці розвитку теми або мікротеми (на закінчення, нарешті, в останню чергу ... );
- характеристика авторського викладення інформації (автор наголошує, аналізує, характеризує, розкриває (недоліки, протиріччя, суть), розбирає, описує, називає, формулює, висуває (гіпотезу, питання), висловлює припущення, відзначає, підкреслює, виділяє (особливе, спеціальне), стверджує, доводить..., вважає, відстоює (розділяє) точку зору...); автор порівнює, зіставляє, протиставляє... автор погоджується (згоден з…), заперечує, спростовує, полемізує, критикує, розходиться в поглядах, висуває (приводить) заперечення, аргументи, докази...; автор посилається, спирається, виходить, ілюструє, наводить приклад, цитує, обгрунтовує, має на увазі; пояснює це тим, що; бачить причину цього в тому, що...);
- оцінка викладеної автором інформації (основна (головна) цінність роботи полягає…; перевагою (недоліком) роботи є...; до переваг (недоліків) роботи відносяться....; заслуга автора полягає в тому, що..., робота має велике (теоретичне, практичне) значення, з теоретичної (практичною) точки зору суттєвим є….; не можна (не) погодитися з…; викликає заперечення (сумніви); не зовсім ясно (спірно, дискусійно)...) тощо.
Під час написання контрольної роботи слід дотримуватися правила: один параграф - одне твердження (тезис) и відповідний доказ, що ілюструється графіками, фактичними даними, прикладами, судженнями, власними думками. В залежності від поставленого питання аналіз відбувається на основі таких категорій: причина – наслідок; загальне – специфічне; форма – зміст; частина – ціле; постійність – мінливість тощо.
Можливо вживати різні типи мови: міркування, тези, докази, аргументи, аналогії тощо. Стисло зупинимось на деяких з них. Міркування має наступну композицію: теза – ланцюг аргументів (доказів, спростувань) – висновок. Слід зазначити, що текст відповіді на теоретичні питання контрольної роботи, зазвичай, є розгорнутим міркуванням: мета, завдання, тема, гіпотеза – це так званні тези; опис процесу і результатів аналізу та дослідження – це аргументи; висновки наприкінці – це висновки із аргументів.
Доказ - це сукупність логічних прийомів обґрунтування достовірності будь-якого судження за допомогою інших дійсних і пов'язаних з ним суджень. Він пов'язаний з переконанням, але не тотожній йому: аргументація або доказ повинні ґрунтуватися на даних науки і суспільно-історичної практики, переконання ж можуть бути засновані на забобонах, непоінформованості людей в питаннях економіки і менеджменту, політики тощо. Іншими словами, доказ або аргументація – це міркування, що використовує факти, дійсні думки, наукові дані і переконує в істинності того, про що йде мова. Структура будь-якого доказу включає три складові: теза, аргументи і висновки. Теза — це положення (думка), яке потрібно довести. Аргументи — це категорії, якими користуються при доказі істинності тези. Висновки — це думки, засновані на аналізі фактів. Аргументи зазвичай діляться на наступні групи: фактичний матеріал або ж статистичні дані, визначення термінів, наукові закони.
В якості доводів використовуються факти, посилання на авторитети в сфері менеджменту, закони, аксіоми, докази (прямі, непрямі, «від протилежного», «методом виключення») тощо.
Для того, щоб розташувати тези і аргументи в логічній послідовності, необхідно знати способи їх взаємозв'язку. Зв'язок передбачає взаємодію тези і аргументу і може бути прямій, непрямий. Прямий доказ — доказ, при якому дійсність тези безпосередньо обґрунтовується аргументом. Метод прямого доказу можна застосовувати, використовуючи техніку індукції, дедукції, аналогії і причинно-наслідкових зв'язків.
Індукція — процес, в результаті якого ми приходимо до висновків, що базуються на фактах. Ми рухаємося в своїх міркуваннях від окремого до загального, від припущення до твердження. Загальне правило індукції свідчить: чим більше фактів, тим переконливіше аргументація. Дедукція — процес міркування від загального до окремого, в якому висновок, зазвичай, будується з опорою на дві передумови, одна з яких носить узагальнений характер. Аналогія – засіб міркування, що базується на порівнянні. Аналогія передбачає, що якщо об’єкти А і Б схожі по декількох напрямах, то вони повинні мати однакові властивості. Необхідно пам'ятати про деякі особливості даного виду аргументації: напрями порівняння повинні стосуватися найбільш значних рис, характеристик двох порівнюваних об'єктів, інакше можна прийти до абсолютно абсурдного висновку.
Не можна забувати також, що дані, що стосуються суперечливих питань, завжди беруться під сумнів.
В процесі написання контрольної роботи слід додержуватися такої послідовності: обмірковування – планування – написання – перевірка – правка.
Критерії оцінювання контрольної роботи:
- знання та розуміння теоретичного матеріалу (визначення понять є повними та чіткими, наведені відповідні приклади; поняття, що використовуються відповідають темі; самостійність виконання роботи) ;
- збір, опрацювання , аналіз та оцінка інформації (грамотне та доречне застосування категорій аналізу; використання прийомів порівняння та узагальнення для аналізу взаємозв’язку понять та явищ; надано пояснення альтернативних підходів до розглядаємої проблеми, знайдено їх баланс; використано широкий діапазон інформації, логічність, аргументованість викладення матеріалу);
- побудова суджень (ясність та чіткість викладу, логіка структурування доказів, супровід тез грамотною аргументацією, наведення різних точок зору та їх авторська оцінка);
- творчість (оригінальність, нетиповість викладення матеріалу, самостійність, «революційність» суджень);
- оформлення роботи (відповідність формальним правилам оформлення, додержання лексичних, стилістичних, фразеологічних, стилістичних норм української мови, оформлення тексту з додержанням правил орфографії та пунктуації;
- наявність ілюстрацій (таблиці, рисунки, схеми тощо); кількість використаних джерел;
- використання статистичного, фактологічного матеріалу, відображення практичного досвіду роботи організацій.
Граничний термін подання контрольної роботи на перевірку: за 10 днів до завершення семестру.