Главная | Обратная связь

Стосунки з однолітками та дорослими

Спілкування з дорослими виконує специфічні функції на кожному з етапів формування особистості. На початкових етапах функції спілкування дитини з дорослими безпосередньо пов'язані з оволодінням ним предметним світом. До 6-7 років у дитини виділяється „власна комунікативна діяльність”. У молодшому шкільному віці спілкування з дорослими залишається одним із провідних факторів розвитку особистості дитини, хоч до кінця цього етапу спілкування з ровесниками починає відігравати все більш значущу роль. У підлітковому віці у дітей складаються дві різні за своїм значенням системи комунікацій: перша – з дорослими, друга – з однолітками. Виконуючи одну і ту ж спільну соціалізуючу функцію, ці системи нерідко суперечать одна одній за змістом. Відносини з однолітками звичайно будуються як рівноправні, в той час як відносини з батьками і вчителями залишаються нерівноправними.

Оскільки спілкування з товаришами починає приносити підлітку більше користі в його потребах, він відходить від школи і від сім'ї, починає більше часу проводити з ровесниками. Підліток прагне до самостійності, дорослості та самоствердження у взаємовідносинах з дорослими. Він починає активно відстоювати свої права на самостійність, висувати власні пропозиції у вирішенні значної частини життєвих питань.

Змістом спілкування підлітків з дорослими є: соціальні проблеми, взаємовідносини між людьми, моральні оцінки подій і вчинків оточуючих, особистісні взаємини між хлопцями і дівчатами, проблеми вибору ціннісних орієнтацій і самоствердження себе як особистості. У підлітків потреба у спілкуванні з дорослими не зникає, основні функції його пов'язані з:

· формуванням здібності будувати відносини з оточуючими в залежності від різних задач і вимог. Підлітки вимагають поваги до власної особистості та людської гідності, довіри, тобто істотно обмежують права дорослого та розширюють свої власні;

· потребою орієнтуватися в індивідуальних властивостях і якостях людей;

· необхідністю свідомо підкорятися нормам, прийнятим у колективі.

Існують три основних типи взаємин у спілкуванні дорослих і підлітків:

· регламентоване спілкування (взаємини, які спираються на офіційно зафіксовані права і обов'язки дорослих і дітей);

· нерегламентованеабо „довірливе” спілкування (взаємини, які будуються на потребі розуміти один одного, на прагненні до емоційного контакту);

· неорганізованевипадкове спілкування (взаємини, які виникають при відсутності прихильності один до одного або байдужості).

Контакти з батьками у підлітків скорочуються, знижується готовність бути слухняними і слідувати вказівкам батьків, посилюється прагнення до автономності, матеріальної незалежності.

Конфліктністьпри переході до нового типу взаємин виявляється там і тоді, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджають необхідні корективи стосунків з дорослими, коли ініціатором таких коректив виступає підліток, а дорослі щосили цьому опираються.. Психологічний бар'єр між батьками та підлітком пояснюється не лише віковим егоцентризмом та максималізмом підлітка, але і абсолютною впевненістю у непогрішності власного досвіду, неможливістю поглянути на світ очима підлітка з боку батьків. Вплив батьків на підлітків досить обмежений, проте ціннісні орієнтації підлітка, розуміння ним соціальних проблем, моральна оцінка подій та вчинків залежить насамперед від позиції батьків.

Змінюється характер взаємовідносин з вчителями і суб'єктивне ставлення до них. Для підлітка більш цінним є той статус, який він отримує у колі однолітків, ніж оцінне ставлення до нього з боку вчителя. Підліток починає ставити з відповідним йому максималізмом ряд вимог до вчителя.

Центральне місце в житті підлітка займає спілкування з товаришами. Близькі друзі, як правило, ровесники однієї і тієї ж статті, навчаються в одному класі, належать до одного й того ж середовища. В дружніх стосунках підлітки вкрай перебірливі, але коло їх спілкування стає досить широким. З'являється багато нових друзів, створюються неформальні групи чи компанії. Поведінка підлітків по самій суті своїй є колективно-груповою.

Зростає значущість нових референтних груп однолітків, підліток прагне самостійно обирати референтну групу. Важливим параметром вибору товариша є вік. Підліток може шефствувати над молодшими і реально допомагати їм, але він не може обрати нікого з них як товариша. Референтна група підлітка складається з його ровесників, саме з ними він проводить більшу частину часу.

Для підлітка дуже важливо мати референтну групу, цінності якої він приймає, на чиї норми поведінки і оцінку він орієнтується. Підліток може входити одночасно в декілька груп.

Для підлітків важливо не просто бути разом з однолітками, вони прагнуть зайняти в їх середовищі те становище, яке б відповідало їх домаганням. Для одних це бажання бути лідером, для інших – користуватись авторитетом у певній справі, треті намагаються знайти близького друга. Це прагнення завжди є провідним мотивом поведінки в цьому віці.

Інтимно-особистісне спілкування з однолітками є провідним видом діяльності в цьому віці. Саме у групі однолітків створюється нова соціальна ситуація розвитку особистості. В групі засвоюються норми моралі, соціальної поведінки, в ній створюються стосунки рівності всіх і поваги один до одного. В цей період центр життя підлітка переноситься з навчальної діяльності в діяльність спілкування (О.В.Скрипченко).

Підлітковий конформізм. Спілкування з однолітками дедалі більше виходить за межі шкільного життя і навчальної діяльності, захоплюючи нові інтереси, види діяльності, стосунки, виділяючись в окрему, самостійну і надзвичайно важливу для підлітка сферу життя. Поряд із ствердженням власного „Я" деякі підлітки відрізняються особистісним конформізмом, підвищеною сугестивністю стосовно ровесників. Наполегливо відстоюючи свою незалежність від дорослих, підлітки, як правило. абсолютно не критично відносяться до думок власної групи та її лідерів. Вони прагнуть виконати все, на що їх штовхає група. Прагнення відповідати стандартам групи однолітків може бути нормальним. Але іноді прагнення відповідати груповим нормам не можна вважати корисним ні для конкретної дитини, ні для групи в цілому, ні для оточуючих. Мова йде про конформізм – пасивне прийняття існуючого порядку речей, некритичне слідування будь-якому зразку. Високо конформні діти страждають „комплексом неповноцінності” і володіють недостатньої „силою Его”. Вони більш залежні і тривожні, ніж інші діти, чутливі до думок оточуючих. Конформні діти схильні постійно контролювати свою поведінку і мову.

Конформізм найчастіше поєднується:

· з недостатньо розвинутим інтелектом, негнучкістю розумових процесів;

· зі слабким характером, нездатністю володіти собою в напружених умовах, зі скутістю і занепокоєнням;

· зі звичкою до невдач, відсутністю віри в себе, з нереалістичними і поверховими уявленнями про себе;

· з тяжінням до моралізування, повчання, з нетерпимістю до авторитарності, догматизму, стереотипності мислення.

Істотно змінюються взаємини хлопчиків і дівчат. Виникає взаємний інтерес, бажання подобатись і, як наслідок, розвивається інтерес до власної зовнішності та стурбованість у цьому зв'язку. Інтерес до однолітків протилежної статі сприяє розвитку вибіркової спостережливості: зауважуються найнезначніші зміни у поведінці, настроях, переживаннях та реакціях симпатичної людини. З'являється і увага до власних психоемоційних станів, зумовлених спілкуванняміз симпатичними однолітками (М. Заброцький). Розвиваються і більш повно усвідомлюються високі почуття дружби та кохання, причому кохання не обумовлене сексуальними потребами. Воно має виключно платонічне, духовне забарвлення.