 |
|
Інтелектуальна власність як нематеріальний актив
Активи підприємства складаються з матеріальних активів, до яких відносять: рухоме, нерухоме майно і оборо- тні кошти, а також з нематеріальних активів – в основному прав. Насамперед, це права власності на ОІВ, права корис- тування природними ресурсами (землею, водою, надрами), а також права користування економічними, організаційними й іншими перевагами і пільгами: податковими пільгами, міс- цем на товарній біржі. Крім того, до нематеріальних активів відносять гудвіл (ділову репутацію), списки клієнтів тощо.
Нематеріальні активи – це принципово новий об'єкт фінансового обліку для України, що узагальнює особливі види капіталу підприємства, а також характеризує його еко- номічний потенціал і фінансову стабільність.
Відмінними ознаками нематеріальних активів є:
− відсутність матеріальної основи і при цьому во- лодіння такою коштовною якістю, як здатність да- вати доход власнику, виходячи з довгострокових
прав і переваг, що вони приносять йому так дов-
го, як це можливо;
− відсутність наміру продажу нематеріальних акти- вів у нормальних умовах діяльності підприємст- ва;
− тривалість експлуатації, що дозволяє враховува- ти їх у складі довгострокових інвестицій як оборо- тні активи і через обраний варіант облікової полі-
тики встановлювати більш розумний термін погашення їхньої первісної вартості при загальній невизначеності термінів функціонуван- ня (гудвіл, товарні знаки тощо);
− відсутність відходів;
− багатоцільовий характер експлуатації, що дозволяє використовувати об'єкт на різних ділянках діяльності підприємства;
− підвищений ступінь ризику в прагненні отримати доход від застосування подібних активів.
В Україні основними нормативно-правовими актами, що регулюють правовідносини, які стосуються нематеріа- льних активів, є: Закон України "Про оподаткування прибут- ку підприємства" (1997 р.); "Положення про організацію бух- галтерського обліку і звітності в Україні", затверджене пос- тановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. №
250; "Указівки по організації бухгалтерського обліку в Украї-
ні", затверджені наказом Міністерства економіки України від
7 травня 1993 р. № 25, а також Положення (стандарт) бух- галтерського обліку 8 “Нематеріальні активи” (Зареєстро- вані в Міністерстві юстиції України від 02.11.1999 за №
750/4043).
Права на об’єкти інтелектуальної власності стають нематеріальними активами після того, як вони будуть пос- тавлені на бухгалтерський облік. Для цього, принаймні, не- обхідно виконати дві умови: встановити ціну прав і термін їх служби.
За цією ознакою ОІВ поділяються на дві групи: ОІВ з встановленим терміном служби та ОІВ з невстановленим терміном служби. Ця обставина має важливі наслідки при визначенні вартості ОІВ як товару, а також при встановлен- ні терміну його амортизації, коли він перебуває на балансі підприємства як нематеріальний актив.
Розрізняють юридичний і економічний термін служби.
Одні ОІВ мають встановлений термін дії, а інші можуть не
мати встановленого терміну служби. Наприклад, відповідно до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" юридичний термін дії (служби) патенту дорівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що за цей час патент може морально застаріти, тому що не виключена імовірність, що з'являться нові аналогічні, більш ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках для патентів установлюється більш короткий термін, так званий економічний, котрий до- рівнює 10-12 рокам, а в окремих випадках і менше.
Встановлений термін служби характерний для біль- шості прав на об’єкти інтелектуальної власності, відокрем- люваних від індивідуума і підприємства, але не для всіх. Так, торговельні марки не мають встановленого терміну служби, оскільки визначений законом термін дії після його закінчення може кожний раз продовжуватися ще на 10 ро- ків. Не мають встановленого терміну більшість прав на об’єкти інтелектуальної власності, невіддільні від підприєм- ства чи індивідуума. Крім того, права на ті самі об’єкти інте- лектуальної власності можуть мати як визначений, так і не- визначений термін дії. Наприклад, ліцензія на право вико- ристання винаходу чи товарного знака може бути надана як на визначений, так і на невизначений термін.
Відзначимо, що без установлення терміну дії стає проблематичним визначення вартості переданих прав на об’єкти інтелектуальної власності, а сама процедура вста- новлення терміну дії буває надзвичайно складною і відпові- дальною.