 |
|
Оцінка вартості прав на об’єкти інтелектуа-
Льної власності
Цілі оцінки прав
Вартість є однією з основних ознак товару. Щоб про- дати права на об’єкти інтелектуальної власності чи викори- стати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість.
Відповідно до Міжнародних стандартів оцінки (МСО-
1 ... МСО-5) розрахунки вартості прав на об’єкти інтелекту-
альної власності можуть виконуватися при визначенні:
- оподатковуваної бази майна підприємств;
- вартості виключних прав, переданих на основі лі- цензійного договору чи договору про їхню переу- ступку;
- вартості об'єктів інтелектуальної (промислової) власності, що вносяться до статутного капіталу підприємства;
- розміру компенсації що необхідно виплатити згі- дно з чинним законодавством правоволодільцю за порушення його виключних (майнових) прав на об’єкт інтелектуальної власності.
Необхідність оцінки вартості прав на об’єкти інтелек- туальної власності виникає також при постановці їх на бух- галтерський облік, приватизації, страхуванні, передачі у за-
ставу з метою отримання кредиту, банкрутстві підприємства тощо.
Підходи до оцінки
Прийоми, що застосовуються для визначення варто- сті прав на об'єкти інтелектуальної власності, можна розді- лити на три групи: підходи, методи і методики. Підходи да- ють принципи визначення вартості. Методи визначають процедуру розрахунку вартості. Методики розглядають за- стосування того чи іншого методу стосовно конкретних об'є- ктів інтелектуальної власності та конкретних цілей розраху- нку.
Оцінка вартості прав на конкретний об’єкт інтелекту- альної власності у конкретному випадку їхнього викорис- тання є досить складною процедурою й у кожному випадку вимагає унікального рішення задачі. Однак при усьому різ- номанітті таких випадків існує три загальновизнаних підходи до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності: витра- тний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід.
Витратний підхід (підхід на основі активів) засно- ваний на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, до- ведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об’єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам на створення об’єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку.
Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності припускає вико- ристання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічними
по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були про-
дані на цей час на аналогічному ринку.
Цей підхід дає так звану "справедливу ціну", тобто таку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий продати об’єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повною інформацією про об’єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий купити даний об’єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і по- купця.
Дохідний підхід припускає, що ніхто не стане вклада- ти свій капітал у придбання того чи іншого об’єкта інтелек- туальної власності, якщо такий же доход можна одержати будь-яким іншим способом.
Суть підходу полягає в тім, що вартість прав на ОІВ визначають як функцію доходу, що може принести викорис- тання даного ОІВ у майбутньому.
Для розрахунку поточної вартості об'єкта оцінки за- стосовують два основних прийоми – дисконтування і капі- талізації доходу.
Методи оцінки
У рамках кожного підходу існує один або декілька методів оцінки. Зв’язок між підходами і методами оцінки представлений у табл. 2. Перелік наведених методів не є вичерпним.
Метод прямого відтворення активу визначає суму витрат, які є необхідними для створення нової точної копії активу, що оцінюється. Ці витрати повинні ґрунтуватися на сучасних цінах та сировині, матеріалах, енергоносіях, ком- плектуючих виробах, інформації, а також на середньогалу- зевій вартості робочої сили певної кваліфікації. Метод пря-
мого відновлення є переважним методом розрахунку вар-
тості унікальних нематеріальних активів.
Таблиця 2
Зв'язок між підходами до оцінки об'єктів інтелектуальної власності та методами оцінки
| Підхід до оцінки | Метод оцінки |
| Витратний підхід | Метод прямого відтворення Метод заміщення Метод вихідних витрат |
| Порівняльний (ринковий) підхід | Метод порівняння продажів |
| Дохідний підхід | Метод прямої капіталізації доходів Методи непрямої капіталізації доходів: - надлишкового прибутку; - роялті; - звільнення від роялті. |
Метод заміщення використовує принцип, який стве- рджує, що максимальна вартість власності визначається мінімальною вартістю, яку необхідно сплатити під час прид- бання активу аналогічної корисності або з аналогічною спо- живчою вартістю. Ця вартість має назву вартості нового ак- тиву, який є еквівалентним за функціональними можливос- тями і варіантами його використання, але не обов'язково подібного об’єкта інтелектуальної власності, що заміщуєть- ся.
Метод вихідних витрат базується на фактично на- ведених витратах, що вибрані з бухгалтерської звітності пі- дприємств за кілька останніх років. Особливо треба звер- нути увагу на дві обставини: їх розмір і строк створення ак- тиву. Витрати, які були проведені раніше, за необхідності повинні бути скореговані у відповідному напрямку, а потім проіндексовані з врахуванням їх строку давності.
Витратний метод найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, які не беруть участі в фор- муванні майбутніх прибутків і які не приносять прибутку на цей час, наприклад, коли нематеріальні активи, що оціню- ються, мають соціальне значення або беруть участь в обо- ронних програмах, програмах безпеки державного або регі- онального значення.
Метод порівняння продажів по суті співпадає з порі- вняльним підходом. Визначена за цим методом ціна об'єкта інтелектуальної власності є найбільш достовірною, оскільки вона сформована ринком. Однак в Україні з низки причин (відсутність розвиненого ринку об’єктів інтелектуальної вла- сності, недоступність баз даних про результати продажу об’єктів інтелектуальної власності тощо) цей метод практи- чно не використовується.
Метод прямої капіталізації заснований на переве- денні прибутку від комерційного використання об’єкта інте- лектуальної власності у вартість останнього. Цей метод ви- користовують найчастіше як експрес-метод для розрахунку залишкової вартості, а іноді – для оцінки активів, строк жит- тя яких практично не визначений. Процедура цього метода включає, по-перше, виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, по-друге, виявлення ставки капіталізації, і, по- третє, визначення вартості активу як добутку від ділення чистого прибутку на ставку капіталізації.
Метод надлишкового прибутку заснований на при- пущенні того, що продукція, яка виготовлена з використан- ням об’єкта інтелектуальної власності, приносить до- датковий прибуток в порівнянні з продукцією, яка виготов- ляється без використання цього об’єкта інтелектуальної власності. Розрахунок вартості проводиться за формулою:
n 1
|
де: PV – розрахункова вартість об’єкта інтелектуа-
льної власності;
t – розрахунковий період (роки);
Ct – грошовий потік (надлишковий прибуток) в періоді t;
i – ставка дисконту (зменшення).
Метод роялті визначає вартість об’єкта інтелектуа- льної власності як частку від бази роялті (доходу, прибутку, вартості основної сировини). Розмір цієї частки має назву ставки роялті:
n
PV = ∑Ct ⋅R,
t =1
де: Ct – грошовий потік (база роялті), грн.;
R – ставка роялті, %.
Метод звільнення від роялті передбачає розраху- нок вартості об’єкта інтелектуальної власності за форму- лою:
n 1
|
де: Ct – грошовий потік (база роялті), грн.;
i – ставка дисконту, %2 .
2 Більш детальний опис методів оцінки та їх практичного використання наведений у книзі Цибульова П.М. "Оцінка інтелектуальної власності. – К.: Інст. інтел. власності і права, 2003. – 184 с.