Главная | Обратная связь

Пріоритети державної політики по забезпеченню благополуччя дітей та основні принципи реалізації її стратегії

В останні роки захисту прав дітей в Литві було приділено багато уваги: змінювалося законодавство, проводились реформи, були створені нові організації та установи, виділені кошти для виконання програм, але в результаті положення дітей в Литві не змінилось. Доказом цього є статистика, згідно з якою за 4 роки (1998-2001) кількість неблагополучних сімей зросла рівно в 4 рази, миттєво збільшилась кількість дітей в будинках опіки. Одна з причин таких змін – відсутність єдиної бази, за допомогою якої можна було б проводити послідовні реформи. Друга причина – в політиці захисту прав дітей акцент ставився на правах дітей, а не на забезпеченні благополуччя дитини. В результаті цього права дітей були начебто захищені, а от сама дитина – ні.

Як передбачено Статутом Сейму Литовської Республіки, за рішенням Правління Сейму була зібрана робоча група для створення концепції стратегії, в основу якої було покладено всі основні проблеми в сфері захисту прав дитини.

Над концепцією працювали члени Сейму, представники Міністерства праці та соціального захисту, самоуправління, неурядові організації, психологи та викладачі Вільнюського університету.

Сейм Литовської Республіки своєю Постановою від 20 травня 2003 року затвердив Концепцію державної політики забезпечення благополуччя дитини.Цей документ з’явився з огляду на те, що до цього часу в сфері благополуччя дитини не було прийнято загальних основ, спираючись на які, можна було б проводити послідовні реформи. У цьому документі Сейм Литовської Республіки обґрунтував пропозиції Уряду Литви щодо створення на основі Концепції державної політики щодо забезпечення благополуччя дитини стратегії благополуччя дитини, системи аналізу та моніторингу, підключивши до цієї роботи державні та учбові установи.

Мета концепції державної політики щодо забезпечення благополуччя дитини – досягнути політичної згоди про положення й цінності, що визначають благополуччя дитини та встановити цілі досягнення благополуччя дитини в Литві.

Основні положеннях Концепції базуються на загальноприйнятих для Європейської спільноти поняттях, які характеризують благополуччя дитини:

Дитиною є кожна людина до досягнення нею 18 років.

Політика благополуччя дитини є частиною соціальної політики, яка на основі міжнародних документів містить три принципи: право дитини на захист, право бути забезпеченим та право на участь:

захист дитини –це право зростати в сім’ї і отримувати професійну допомогу, а також право бути захищеним від соціального та індивідуального насильства;

забезпеченість дитини –право на ресурси та послуги, які розподіляються між дитиною та дорослим; особлива увага при цьому приділяється дитині-інваліду, дитині зі спеціальними соціальними потребами, та дитині, якій загрожують злидні, насильство, в тому числі з боку батьків, або безпритульність чи загроза бути втягнутим у злочинну діяльність;

участь дитини– право діяти, висловлювати свою точку зору і впливати на рішення сім’ї та громадськості індивідуально та колективно, створюючи соціальне середовище для активної участі.

Концепція створюється при дотриманні наступних принципів:

Питання благополуччя дитини є політичними, а забезпечення благополуччя дитини – пріоритет державної політики. Сім’я та держава несуть відповідальність за благополуччя дитини.

В Концепції визначені проблеми, які пов’язані з благополуччям дитини, оскільки не всі закони Литви відповідають Конвенції ООН про права дитини, спостерігається відсутність системи моніторингу, системи накопичення даних тощо. Частина прийнятих у Литві законів не виконуються через недостатнє фінансування. Не всі розуміють, що захист прав дітей –це система соціальних послуг, які надаються сім’ї. Дії держави обмежуються тим, що дитина, над якою вчинено насильство в сім’ї, вилучається з сім`ї, і при цьому ніякої допомоги сім`ї ніхто не надає. Ті сім’ї, в яких дитина живе в умовах ризику, нерідко називають “асоціальними”, вони часто стають ізгоями.

Нестабільне соціальне та економічне оточення, недостатня превентивна робота з сім’ями, де ростуть діти, сприяє підвищенню рівня дитячої бездоглядності, запущеності та вчинення насильства над дітьми. Така ситуація показує, що невистачає допомоги сім”ям, які опинилися в кризовій ситуації, а якість послуг, що надаються, нерідко залишає бажати кращого. Нові соціальні проблеми розповсюджуються миттєво. Оскільки виникають нові загрози для дітей, то система соціальних та юридичних послуг не в змозі своєчасно на них реагувати, а особи що їх забезпечують, – приймати правильні рішення.

Зростає кількість проблемних сімей, як не в змозі скористуватися соціальними гарантіями для благополуччя дітей.

Державні установи, що захищають дітей від насильства, працюють неефективно, нерідко під час процесу захисту дитина знову переживає насильство – вона неодноразово піддається опитуванням, під час яких нерідко присутні й кривдники. Таким державним установам не вистачає координації через обмеженість коштів, професійних знань, матеріальних та людських ресурсів. Різні установи опіки над дітьми належать до різних відомств. Відсутня єдина система фінансування.

Величезна кількість проблем уповільнюють розвиток опіки над дітьми в сім’ї. До цього часу кількість усиновлених дітей в Литві у порівнянні з іншими країнами Європи – невелика.

Для благополуччя дитини дуже важливим є діалог та співпраця громадськості з державними, громадськими та неурядовими організаціями.

У Концепції сказано, що засоби масової інформації відіграють іноді негативну роль, розголошуючи особисті дані дітей, деталі приватного життя, публікуючи фотографії неповнолітніх.

Як цільові настанови в досягненні благополуччя дітей, в Концепції акцентується увага на забезпеченні дитини, її участі та захисті.

Концепція соціальної підтримки та сімейної політики сьогодні доопрацьовується з урахуванням того, що дитина розглядається в якості рівноправного учасника при розподілі державних ресурсів та послуг.

Участь дитини в судових та адміністративних процесах гарантується:

• наданням дитині необхідної інформації;
• наданням дитині можливості висловити свою думку;
• консультуванням дитини залежно від ступеня її психічної та емоційної зрілості;
• інформуванням про можливі наслідки побажань або рішень дитини;
• плануванням та впровадженням у життя спеціалізованих судів у справах сім”ї та неповнолітніх.

При наданні всіх форм послуг дитині і сім’ї важливою є думка самої дитини.

При проведення наукових аналізів та досліджень дитина стає цільовим та репрезентативним представником суспільства.

Держава здійснює заходи, спрямовані на охорону та захист прав дитини, куруючись відповідними критеріями у наступних ситуаціях:

§ якщо дитині завдано фізичної шкоди або над нею вчинено фізичне насильство;

§ якщо дитина зазнала сексуального насильства або експлуатації внаслідок діяльності або бездіяльності дорослих, або існує подібна загроза;

§ якщо дитині не надається медична допомога внаслідок діяльності або бездіяльності дорослих;

§ якщо дитина зазнала сексуального насильства;

• якщо обмежуються можливості дитини для досягнення встановленого законодавством освітнього цензу.

Потреба дитини в захисті оцінюється спеціалістами у справах благополуччя дитини: соціальними працівниками, психологами, медиками, юристами та іншими компетентними особами.

У випадку вчинення насильства над дитиною з сім’ї вилучається не дитина, а кривдник.

Для дитини, над якою скоєно насильство, складається план захисту, їй надається повноцінна допомога, що включає в себе соціальні, медичні, реабілітаційні та юридичні послуги. Членам сім’ї надаються соціальні та юридичні послуги.

Бідність не може слугувати причиною вилучення дитини з сім’ї, тому дитині, яка страждає від бідності, надаються всі можливі суспільні ресурси. У періоди економічної кризи основна увага приділяється програмам, спрямованим на захист дітей та сім’ї.

Дитина може бути вилучена із сім’ї лише в тому випадку, коли вичерпані всі можливості надати допомогу як сім’ї, так і дитині. У критичних випадках державні та місцеві суспільні служби роблять все можливе для того, щоб допомогти дитині та сім’ї перебороти труднощі.

В випадку виникнення необхідності вилучення дитини з біологічної сім’ї, держава за посередництвом уповноваженого органу надає дитині тимчасову опіку, дотримуючись наступних пріоритетів:

§ повернення в біологічну сім’ю;

§ усиновлення;

§ тривала опіка