Главная | Обратная связь

Пріоритети державної політики по забезпеченню благополуччя дитини та основні принципи реалізації її Стратегії

У Стратегії згадані всі головні проблеми, на яких наголошувалось і в Концепції. Беручи до уваги національні та міжнародні проблеми, пов’язані з захистом прав дітей, допомогою сім’ї та дитині, висуваються наступні пріоритети державної політики по забезпеченню благополуччя дитини:

• підвищення відповідальності батьків за здійснення прав дитини;
• стимулювання координації та співробітництва між державними та муніципальними установами та інституціями, неурядовими організаціями та громадськістю;
• удосконалення системи установ та організацій, що працюють в інтересах дітей;
• створення мережі послуг, необхідних для сім’ї та дитини, забезпечення якості цих послуг та їх покращення;
• зниження небезпеки для дитячого здоров’я;
• покращення захисту дітей від усіх форм насильства та експлуатації;
• постійний моніторинг стану благополуччя дитини;
• удосконалення кваліфікації спеціалістів, що працюють у сфері благополуччя дитини.

Основні принципи реалізації даної Стратегії –це пріоритетністьінтересів дитини, відсутність дискримінації, відповідність національної правової системи міжнародним домовленостям, забезпечення участі дитини, поділ відповідальності за забезпечення благополуччя дитини між сім’єю та державою, участь і співпраця всіх зацікавлених установ та організацій, громадських об’єднань.

У цій Стратегії перераховані галузі, що особливо актуальні задля досягнення благополуччя дитини. Це вдосконалення законодавчої бази, стимулювання міжвідомчої діяльності, створення мережі послуг, необхідних для дитини та сім’ї, вдосконалення статистичної інформації про дітей, досліджень стану благополуччя дитини та його моніторинг, удосконалення кваліфікації спеціалістів, що працюють у сфері захисту прав дитини.

В рамках заходів, спрямованих на здійснення Стратегії державної політики щодо забезпечення благополуччя дитини, передбачено вдосконалення законодавчої бази уже в 2007 році. Відповідальні виконавці – Міністерство праці та соціального захисту, Міністерство навчання та просвітництва, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції, Міністерство охорони здоров’я, Дім судових приставів.

За міжвідомчу діяльність у сфері забезпечення благополуччя дитинивідповідальними є Міністерство праці та соціального захисту, Міністерство навчання та просвітництва, муніципалітети та керівники повітів.

Над створенням комплексу послуг для дитини та її сім’їпрацюють всі вищезгадані відомства, Міністерство фінансів, Міністерство захисту навколишнього середовища, а також ряд неурядових організацій, Департамент поліції при Міністерстві внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Національна судова адміністрація.

Статистичні дані про дітейбудуть повністю зібрані лише до 2012 року.Стільки часу знадобиться для створення якісного моніторингу по забезпеченню благополуччя дитини.

Людські ресурси – це, загалом, підвищення кваліфікації людей, які безпосередньо працюють з дітьми, а також створення системи підготовки потенційних опікунів.

Для заходів, спрямованих на здійснення Стратегії державної політики забезпечення благополуччя дитини, передбачено приблизно 3,5 мільйонів євро.

Захист прав та законних інтересів дитини – необхідність, без якої неможливе виживання та розвиток дітей. Належний захист дитини означає, що вчасно помічається та попереджується бідність, насильство та неналежний догляд за дітьми, їх експлуатація, дискримінація, а також інші негативні дії по відношенню до дітей. Для захисту дітей потрібні зусилля всіх дорослих, починаючи з батьків, сімей, сусідів, вчителів, поліції і закінчуючи главами держав.

Питання захисту прав дітей повинні бути включені до національної політики, законодавства та інших правових актів. Дії всіх зацікавлених урядових та неурядових організацій повинні спиратися на програми, що ідентифікують та втілюють в життя превентивні та інтервенційні заходи по запобіганню насильства над дітьми.

Вищезгадані моменти важливі для будь-якої держави Європи та світу, а особливо для нас, оскільки дітей Литви також зачепили проблеми економічного та соціального перехідного періоду, що викликав нові проблеми у сфері забезпечення благополуччя та догляду за дітьми. Цей період спричинив збільшення кількості злочинів, фактів насильства, неналежного догляду, експлуатації та дискримінації дітей.

Через подібні обставини міжнародні організації, що аналізують діяльність незалежних структур по захисту прав людини, одноголосно погоджуються з необхідністю докладати всіх зусиль для того, щоб у кожній державі були створені незалежні органи, які мають правові повноваження і контролюють, пропагують та захищають права дитини як людини.

Діючі незалежні національні структури з захисту прав дитини створені в багатьох країнах світу, а омбудсмани з прав дитини в європейських країнах запровадили свою незалежну організацію – Європейську мережу Омбудсманів у справах дітей (ENOC), яка формує мінімальні стандарти для національних установ по захисту прав дитини і яка надає можливість європейським омбудсманам поділитися своїм досвідом та ідеями. Дійсним членом цієї мережі є також Литва. Мета Європейської мережі Омбудсманів у справах дітей – покращити умови життя всіх дітей у Європі:

1) активізація колективного та індивідуального захисту прав і законних інтересів дітей у європейських та міжнародних структурах;

2) обмін інформацією, стратегією і методами покращення умов життя дітей;

3) організація форумів окремих служб, які б сприяли появі нових ідей та надавали підтримку у здійсненні різних проектів;

4) підтримка діяльності різних відомств, які захищають виключно дітей. Європейська мережа Омбудсманів у справах дітей відкрита для всіх національних установ, які створені відповідно до законодавства і захищають права та інтереси дітей.

Конвенція про права дитини юридично виражає принцип про те, що у дітей є незалежні права людини і що ці права повинні бути пріоритетом у процесі прийняття політичних, економічних та соціальних рішень. Конвенція про права дитини є міжнародною угодою стосовно дітей до 18 років. Ця Конвенція ратифікована всіма країнами світу за винятком США та Сомалі. Статті Конвенції є основними показниками реалізації прав дитини, задоволення її потреб, досягнення її благополуччя. Ці показники держави-учасниці зобов’язались враховувати у своєму національному законодавстві. Повноваження Комітету ООН з прав дитини (незалежного органу, що складається з 10 експертів з країн-учасниць, “відповідальних лише перед дітьми світу”) полягають у спостережені за здійсненням прав дітей, гарантованих Конвенцією ООН про права дитини. Згідно з цими повноваженнями, країни, що ратифікували Конвенцію про права дитини, публічно і на міжнародному рівні несуть відповідальність за своє ставлення до дітей. Конвенція зобов’язує країни-члени використовувати всі необхідні правові, адміністративні та інші заходи для максимального виконання принципів Конвенції, враховуючи наявні ресурси та використовуючи міжнародну співпрацю.

Тому кожна держава, яка прагне до забезпечення правової культури, повинна приділяти найбільше уваги дітям.

З метою забезпечення права дитини на захист від насильства та експлуатації, надання їй необхідної допомоги, потрібно забезпечити виконання вимог Конвенції ООН про права дитини. Згідно з Конвенцією, держава повинна використовувати всі необхідні методи для фізичної та психологічної реабілітації дитини, а також її соціальної реінтеграції, якщо вона стала жертвою експлуатації, зловживань, катувань, відсутності догляду або іншого нелюдського ставлення, що принижує її гідність. Потрібно створити ефективні соціальні програми, які б дозволили допомогти дитині та її опікунам виявити, повідомити, подати на розгляд, розслідувати або використовувати інші необхідні заходи для попередження вищезгаданих випадків жорстокого поводження з дитиною, а в разі необхідності – порушити кримінальну справу.

Саме ці, згадані в моїй доповіді, проблеми на даний момент намагається вирішити Установа Контролера з прав дитини Литовської Республіки.