 |
|
Транквілізатори групи бензодіазепіну
Уже давно помічено зв’язок між транквілізаторами групи бензодіазепіну й несприятливими впливами на психомоторну діяльність, пізнавальні функції, увагу й пам’ять у людей похилого віку [28]. “Снодійні таблетки, седативні засоби або транквілізатори в “середніх” дозах можуть викликати в літньої людини сплутаність думок і нестійкість при рухах; снодійне групи бензодіазепіну, що у більшості пацієнтів виводиться протягом восьми годин, у літньої може “зависнути” на весь наступний день” [29].
Є досить переконливі докази того, що психотропні засоби пов’язані з підвищеним ризиком падінь у людей похилого віку. Було виявлено, що, зокрема, діазепам пов’язаний з високим ризиком падінь, і це спонукало дослідників рекомендувати не використовувати його для людей похилого віку [30].
НСПЗП
У Британський комітет з безпеки медикаментів щорічно надходять повідомлення про близько 2500 випадків кровотеч або перфорацій пептичної виразки, викликаних НСПЗП. Як звичайно, вони реєструються в людей віком понад 60 років. При цьому більшість таких людей, що приймають НСПЗП, не страждає на яку-небудь запальну форму артриту, як, наприклад, ревматоїдний артрит або подагра, при яких НСПЗП дають певну користь. Понад три з кожних чотирьох людей, що одержують НСПЗП, — літнього віку, “у якому запальне захворювання суглобів трапляється відносно рідко” [31].
Хоча спочатку використання НСПЗП викликало значний ентузіазм, несприятливі ефекти цих ліків, що іноді призводять до летального кінця в людей похилого віку, стали причиною того, що їх почали використовувати обережніше:
“Усі нестероїдні протизапальні препарати (НСПЗП), особливо із пролонгованим періодом напіввиведення, для людей похилого віку повинні використовуватися з обережністю” [32].
“Треба в міру можливості уникати використання аспірину й інших НСПЗП для пацієнтів старшого віку із кровотечею у верхньому відділі шлунково-кишкового тракту в анамнезі” [33].
Для остеоартриту, який у літніх людей трапляється частіше й має менш виражений запальний характер, НСПЗП у цілому забезпечують лише деяке симптоматичне полегшення. Вони повинні використовуватися “тільки якщо потрібно доповнити базове лікування, проведене простими анальгетиками, наприклад звичайним парацетамолом” [34].
Антибіотики
У людей похилого віку підвищений ризик інфекційних захворювань [35], і смертність у результаті інфекцій вища, ніж у дорослих людей молодшого віку [36], що приводить до частішого використання антибіотиків. Нормальне вікове зниження функції нирок означає, що збільшується час, необхідний для виведення антибіотика (або інших ліків, що виводяться через нирки) з організму. Отже, як правило, літнім людям треба знижувати дозування. Однак посібники з дозування для більшості антибіотиків дотепер не містять принципу зниження дозування для літніх людей [37]. Якщо не знизити дозування, з’являється ризик можливого накопичення ліків в організмі й досягнення токсичного рівня. Крім того, побічні ефекти антибіотиків можуть частіше виникати в літніх людей, а взаємодія між антибіотиками й іншими ліками може бути більш вираженою через погіршення функції печінки [38].
У 1990 р. Австралійський комітет з оцінки ліків ухвалив, що комбіновані препарати тримоксазолу (триметоприм і сульфаметоксазол) повинні містити застереження про підвищений ризик серйозних несприятливих ефектів у людей похилого віку й рекомендації не застосовувати їх у цій віковій групі [39].
Аміноглікозиди теж, як правило, призначаються літнім людям дуже обережно, тому що є ризик ураження нирок і втрати слуху. Обидві проблеми й без того часто наявні у літніх людей [40].
Ліки і слабоумство
З огляду на те, що нині в усьому світі понад 50 мільйонів осіб віком понад 65 років вважаються такими, що страждають на слабоумство, прогнозували, що світовий ринок для “активаторів пізнавальної діяльності” для лікування слабоумства до 2000 р. сягне 1,5 млрд. доларів США [41].
Ряд “церебральних” вазодилятаторів і подібних до них (їх часто називають ноотропними засобами) нині широко застосовується для лікування порушень розумової діяльності в людей похилого віку. Підручник із фармакології Гудмена й Гілмана [Goodman and Gilman] стверджує, що “аргументи щодо їх клінічної ефективності недостатньо переконливі”, щоб використовувати їх для лікування слабоумства [42]. Згідно з Британським фармакологічним довідником, хоча й повідомлялося про деяке поліпшення результатів психологічних тестів, “у клінічній практиці ці ліки не довели своєї користі у випадках старечого слабоумства” [43].
Проте такі продукти широко просуваються на ринок — особливо у країнах, що розвиваються, — для цілого ряду симптомів, пов’язаних зі слабоумством і старечим віком. Медичне лобі за правильний маркетинг [MaLAM] регулярно звертається до фармацевтичних фірм із закликом надати докази на захист своїх тверджень, які стосуються різноманітних “стимуляторів ЦНС” на ринку. На сьогодні промисловість не змогла представити достатніх доказів на свій захист [44].
З іншого боку, часто проводять зв’язок між самими ліками й розвитком слабоумства. Найчастіше зі зворотним слабоумством пов’язують вплив психотропних засобів (особливо седативних і снодійних препаратів), ліків для зниження тиску, протисудомних засобів і препаратів наперстянки [45].