 |
|
Характеристика процесів пам’яті
1. Запам’ятовування – це закріплення образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань і зв’язків між ними. Відбиття, мимовільне та довільне запам’ятовування є його основними формами.
Провідною формою запам’ятовування є довільне. У процесі навчання людини доводиться вдаватися до спеціальної мнемічної діяльності – заучування, щоб зберегти в пам’яті матеріал.
Мнемічні прийоми запам’ятовування
· Створення змістовних фраз із перших літер слів, які потрібно запам’ятати у тій же самій послідовності.
· Ритмізація – перевід інформації у вірші, пісні.
· Знайти незвичні, яскраві образи, картини, які з’єднуються з інформацією по методу зв’язки. Для того, щоб підвищити ефективність запам’ятовування за цим методом, корисно уявляти предмети в активній дії, збільшувати їх кількість, міняти містами їх функції, змінювати розміри.
· При запам’ятовуванні цифр можна виявити арифметичну залежність між ними, виділяти знайомі цифри – рік народження, номер телефону та ін.
2. Збереження – це процес утримання в пам’яті відомостей, одержаних у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам’ятовування, використання матеріалу вдіяльності. Якщо інформація не використовується, вона поступово забувається.
3. 3.Забування – процес, протилежний збереженню і виявляється він у тому, що актуалізація забутих образів чи думок утруднюється, або стає взагалі неможливою.
Кількість забутої після заучування інформації спочатку швидко зростає, а потім продовжує наростати дуже повільно. Ця закономірність відображена у кривій забування, виявленій Г.Еббінгаузом [див. презентацію].
Для зменшення забування необхідно:
а) осмислення, розуміння інформації; б) повторення: перше – через 40 хвилин. Необхідно частіше повторювати в перші дні після заучування, так як в ці дні максимальні втрати інформації. В перший день – 2-3 повторення; в другий – 1-2 повторення; в третій – сьомий – по 1-му повторенню. Потім 1 повторення з інтервалом в 7-10 днів.
Забування залежить також від змісту діяльності, її організації. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв’язків, знижує ефективність запам’ятовування. Існує також негативний вплив наступної діяльності на зв’язки, вироблені в попередній діяльності.
4. Відтворення – процес відновлення збереженого в пам'яті матеріалу для використання в діяльності та спілкуванні.Впізнавання – найпростіша форма відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів.
1. Залежно від того, що запам’ятовується: рухова, емоційна, образна , словесно-логічна.
2. За тривалістю закріплення і збереження матеріалу: миттєва, короткочасна, оперативна, довгочасна.
3. За розумінням змісту матеріалу пам’яті: смислова, механічна.
4. За характером мети діяльності: мимовільна, довільна.
Види пам’яті
Згадування – відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Може бути довільним або мимовільним.
Пригадування – згадування, яке вимагає напруження розумових зусиль. При цьому людина виконує досить складні мнемічні дії, аналізує умови сприйняття інформації та ін.
Індивідуальні відмінності в пам’яті людей виявляються в особливостях процесів і змісту пам’яті. Вони визначаються рівнем розвитку, швидкості, точності, міцності, мобільності й готовності до відтворення.
Питання 3. Відчуття та сприйняття
Відчуття – це відображення властивостей предметів, явищ об’єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливі на органи чуття. Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає внаслідок дії подразника на адекватний йому аналізатор – складну анатомо-фізіологічну структуру, в якій відбувається виникнення відчуття.Аналізатор складається з трьох частин: 1) приймального приладу або рецептора (для зору, наприклад, це нервові клітини ока, що сприймають світло, так звана ретина, або сітківка); 2) провідникового нервового шляху (аферентних, доцентрових нервів), що передає збудження від рецептора у мозок; 3) відповідних клітин у корі великих півкуль мозку (наприклад, для зору — зоровий нерв).
Відчуття дають первинні знання про об’єктивний світ. Вони є результатом перетворення специфічної енергії подразника в енергію фізіологічних та психічних процесів. Відчуття не лише пов'язують нас із зовнішнім світом, є основним джерелом пізнання, але є й основною умовою нашого психічного розвитку. Так, доведено, що у штучно створених умовах сенсорної ізоляції, що позбавляє людину відчуттів, її свідомість істотно порушується та виникають розлади психіки. На людину діє безліч подразників, проте не всі вони викликають відчуття. Якщо для відображення окремого аспекту певного об'єкту в людини немає відповідного аналізатора, вона не може його відчувати. Так, людина не відчуває радіохвиль, рентгенівських променів.
У психологічній літературі відчуття зазвичай класифікують за наступними критеріями.
1. За модальністю аналізаторів: а) зорові; б) слухові; в) нюхові; г) смакові; д) дотикові; е) температурні.
2. За об'єктом відображення: а) екстероцептивні — відчуття, що відображають властивості предметів, явищ зовнішнього середовища в результаті дії подразника безпосередньо на аналізатор (контактні — дотикові, температурні, смакові) або на відстані від нього (дискантні — слухові, нюхові, зорові); б) інтероцептивні — відчуття, що фіксують стан внутрішніх органів (органічні - відчуття голоду, спраги, болю, нудоти і т. п.); в) пропріоцептивні — відчуття, що відображають положення нашого тіла (рівноваги) та характер його руху (кін естетичні або м'язево-рухові), а також спокою (статичні).
3. За силою дії: а) слабі; б) середні; в) сильні.
4. За тривалістю дії: а) короткочасні; б) довготривалі.
Значення зорових відчуттів настільки велике, що навіть раптове їх виключення сильно впливає на психіку, викликаючи почуття розгубленості, невпевненості та пригніченості.
Не меншим є значення і слухових відчуттів. Коли при значному послабленні слуху людина погано сприймає слова, це помітно впливає на її психіку та в деяких випадках може навіть спричинити «психоз туговухості» на грунті недовіри.
Нюхові відчуття хоч і розвинені в людини менше, ніж у тварин, однак також зберігають важливе значення.
Відчуття смаку тісно пов'язане із відчуттям запаху. Так, при нежиті їжа видається такою, що не має смаку.
Важливими є і больові відчуття. При сильному емоційному збудженні біль притуплюється. Нерідко важко поранений боєць йде в атаку, не відчуваючи болю.
До властивостей відчуттів належать: чутливість аналізатора, адаптація відчуттів, взаємодія відчуттів, послідовні образи та локалізація подразника. Зупинимось на їх аналізі.
Чутливість аналізатора — це здатність психіки відображати властивості предметів, явищ з більшою чи меншою точністю. Існує нижній та верхній абсолютний поріг чутливості, які утворюють зону чутливості аналізатора (зорового, слухового тощо). Крім того, є ще й поріг чутливості до розрізнення. У людей вказані пороги індивідуальні. Залежно від віку та інших обставин вони змінюються.
Верхній поріг відчуття — максимальна величина подразнення, подальше збільшення (посилення) якого призводить до зниження відчуття.
Поряд з абсолютним відчуттям існує й відносне відчуття, тобто поріг розрізнення (ледь відчутна відмінність у силі двох однотипних подразників). Ця відносна величина завжди має вигляд дробу, що вказує, яку частину від початкової сили відповідного подразника треба додати (чи відняти — зменшити), щоби отримати ледь замітає відчуття у зміні в силі цих двох рівнів подразника. Так, якщо взяти вантаж в 1 кг, а потім збільшити його вагу ще на 10 г, то цього довантаження ніхто не відчуватиме; щоб відчути збільшення ваги треба долучити 1/30 частину початкової ваги, тобто 33 г. Отже відносний поріг розмежування сили тяжіння — 1/30 частини сили початкового подразника.
Відносний поріг розмежування яскравості світла дорівнює 1/100; сили звуку — 1/10; смакового впливу — 1/5. Ці закономірності виявлені німецькими вченими Бугером і Вебером (закон Бугера-Вебера). Але ця закономірність притаманна лише середній зоні інтенсивності подразників. За дуже сильних чи низьких подразників існує, дещо, інша залежність. Тобто пороги чутливості там інші.
Узагальнення:
Таким чином, відчуття поділяються на такі види:
1. Зорові.
2. Нюхові.
3. Смакові.
4. Шкіряні.
5. Слухові.
6. Органічні (від внутрішніх органів).
7. Статичні (положення тіла в просторі).
8. Кінестезичні (відчуття рухів від м’язів, суглобів).
Кількісні характеристики відчуттів:
1. поріг чутливості (верхній та нижній);
2. поріг чутливості до розрізнення.
Сприйняття – це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії їх на органи відчуття.
На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі властивості предметів, сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об’єднує відчуття, що йдуть від кількох аналізаторів. Разом із процесами відчуття сприймання забезпечує безпосередньо-чуттєву орієнтацію в світі.
Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора розрізняють сприйняття:
· зорове;
· слухове;
· тактильне (дотик) та ін.
Залежно від об’єкта буває сприйняття:
· простору, часу, руху;
· предметів мови, музики;
· людини людиною;
Залежно від намірів, сприйняття буває:
· мимовільне;
· довільне.
Ілюзія – спотворення відображення дійсності під час сприйняття.
Апперцепція – залежність сприйняття від загального змісту діяльності людини, від її досвіду, інтересів, скерованості.
Спостереження – умисне планомірне сприйняття.
Спостережливість – здатність людини помічати в об’єктах малопомітні, але суттєві, важливі ознаки або властивості.
Питання 4. Мислення
Завдяки мисленню відображаються суттєві властивості і взаємозв’язки предметів та явищ дійсності в узагальненій і опосередкованій формі.
Воно є найвищим ступенем пізнання. Мислення надає людині можливість відобразити, зрозуміти не тільки те, що може бути безпосередньо сприйняте відчуттями, а й те, що не доступне для сприйняття.
Мислення відображає дійсність опосередковано, за допомогою мисленнєвих операцій, мови, знань. Зароджуючись у чуттєвому пізнанні та спираючись на нього, мислення виходить за його межі. Воно відображає об’єктивну дійсність глибше, повніше й точніше, ніж відчуття та сприйняття.
Серед мисленнєвих операцій найважливішими вважаються аналіз, синтез, порівняння, абстрагування та узагальнення.
Аналіз – мисленнєвий поділ предметів і явищ на частини, властивості.
Синтез – мисленнєве об’єднання частин або властивостей в одне ціле.
Порівняння – зіставлення предметів і явищ, відшукування схожості та відмінностей між ними.
Абстрагування – виділення одних ознак і ігнорування інших.
Узагальнення – мисленнєве об’єднання предметів і явищ за їхніми спільними й суттєвими ознаками.
Послідовні фази мислення: 1. усвідомлення проблеми, що виникла; 2. аналіз проблемної ситуації; 3. висування гіпотез, методів, алгоритмів її вирішення тощо; 4. контроль, оцінка, перевірка знайденого рішення.