 |
|
Класифікація видів мислення.
1. Форма: наочно-дійове; наочно-образне; словесно-логічне.
2. Характер задач, які розв’язуються: теоретичне, практичне.
3. Рівень узагальнення: емпіричне, теоретичне.
4. Ступінь розгорну тості: дискурсивне, інтуїтивне.
5. Адекватність відображення дійсності: реалістичне, аутичне.
6. Новизна та оригінальність: репродуктивне, творче.
7. За стратегією пошуку розв’язання задачі: конвергентне, дивергентне.
8. Вплив на емоційну сферу: патогенне, саногенне.
Найважливіші показники мислення
Самостійність – вміння людини висувати нові задачі та знаходити шляхи їх розв’язання без допомоги інших людей.
Критичність – об’єктивна оцінка своїх та чужих думок, всебічна перевірка всіх суджень та умовиводів.
Гнучкість – вміння знаходити нові шляхи та прийоми вирішення задачі при зміні обстановки.
Глибина – вміння аналізувати, порівнювати, знаходити суттєві питання. Протилежне поверховому при якому людина не помічає головного, звертає увагу на дрібниці.
Допитливість – потреба завжди шукати найкраще рішення.
Широта – Здатність охопити все питання в цілому.
Питання 5. Уява
Уява – психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом комбінування та установлення нових зв’язків між відомими образами та знаннями.
Уява надає людині можливість виходити за межі реального світу, умовно переміщувати речі та події в часі та просторі.
Класифікація образів уяви:
| І | Образи предметів або явищ, які людина зараз не спостерігає, але в принципі вони доступні для живого сприйняття. Наприклад, минуле, образи відомі за чиїмось описом та ін. |
| ІІ | Образи об’єктів, які не спостерігаємо у зв’язку з обмеженістю органів чуттів. Наприклад, ультразвук, елементарні частинки та ін. |
| ІІІ | Образи об’єктів, які тільки повинні створюватися людиною, або виникнуть у ході еволюції, існують у вигляді потенції. Наприклад, план майбутнього будинку, наслідки технічного прогресу та ін. |
| ІV | Образи предметів існування яких принципово неможливо, фантастичні уявлення. |
Уява займає проміжне місце між сприйняттям, мисленням і пам'яттю. Вона завжди сприяє творчій, пошуковій мисленій діяльності. Уява неоднаково розвинута в різні періоди життя. Твердження про добру уяву в дітей не може бути прийняте беззастережно. Річ у тім, що у дітей ще недостатньо сформовані уявлення, адже уява — це нове поєднання наявних уявлень. Крім того, уява у дітей ще не повністю контролюється мисленням. Утім, головними рисами дитячої уяви є її яскравість та жвавість.
Види уяви
Як й інші психічні процеси, уява буває довільною (навмисною) та мимовільною (ненавмисною). Довільна уява має місце, коли людина зайнята якою-небудь творчою працею. Це відбувається в процесі створення літературних творів, у діяльності винахідника, конструктора і, навіть, у звичайній праці, коли треба обміркувати й добре уявити те, що будеш робити. Мимовільна уява виявляється тоді, коли ніякого завдання перед людиною не стоїть, проте вона мимоволі починає мріяти, фантазувати. До мимовільної уваги відносяться і сновидіння, в яких образи дійсності нерідко бувають дуже спотвореними.
Залежно від самостійності та оригінальності образів, уява буває відтворювальною (її називають також відновлювальною або репродуктивною) та творчою (креативною). Відтворювальна уява виникає на основі описань чи зображень, виконаних іншими людьми. Якби людина не могла досить чітко викликати в своїй уяві образи предметів, явищ та подій, про які повідомляють інші люди, вона б мало їх розуміла і зовсім не змогла б перейняти чужий досвід.
Творча уява полягає в самостійному творенні нових образів (зазвичай, теж на основі минулого сприйняття). Вона пов'язана з діяльністю людини і є більш складною, ніж відтворювальна уява.
Також активно проявляє себе уява при підготовці до проведення обшуку та в ході його проведення, коли слідчий намагається створити для себе загальну картину обшукуваного приміщення.
За характером образів, якими оперує уява, розрізняють конкретну та абстрактну уяву. Також уява буваєпасивною та активною.
Прийоми уяви:
1. Аглютинація - поєднання різних, в житті не об’єднуваних якостей, частин.
2. Гіперболізація - збільшення або зменшення (лігота) розмірів предметів або їхніх частин, їх кількості.
3. Схематизація - окремі уявлення зливаються, відмінності стираються, а риси схожості виступають чітко.
4. Типізація - виділення суттєвого, яке повторюється в однорідних образах.
5. Загострення - підкреслювання, виділення окремих ознак. Саме так створюються карикатури, шаржі.
Висновок: психічні пізнавальні процеси — найдинамічніші психічні акти, що є вихідними в душевнійдіяльності людини. Вони забезпечують відображення нею діяльності, служать первинними регуляторами людської поведінки. До цієї групи належать відчуття, сприйняття, увага, уява, пам'ять, мислення і мова, а також емоційні та вольові процеси.
Систему психічних процесів складають:
1. сенсорні (з лат. sensus — відчуття) процеси, які відображають окремі властивості предметів та явищ. Психічним результатом їхньої дії є відчуття;
2. перцептивні (з лат. percipere — сприймати) процеси, що відображають предмети і явища у їх цілісному виді. Їх психічні образи називаються сприйняттям;
3. мнемічні (з лат. — mneme) процеси, які зберігають образи об'єктів і подій;
4. інтелектуальні (з лат. intellectus — розум) процеси відображають істотні зв'язки між явищами.
Ефективність пізнавальної діяльності людини забезпечується високим рівнем розвиненості психічних пізнавальних процесів, які складають окрему самостійну підструктуру в цілісній структурі особистості. Кожний пізнавальний процес має свої особливості, яки можна оцінювати за ступенем їх прояву у конкретній людини.
Лекція № 3