 |
|
ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
Мова - це найважливіший універсальний засіб спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів. Вона є однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти.
Українська мова - єдина національна мова українського народу, якою послуговуються не лише в Україні, а й за ЇЇ межами: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах.
На ґрунті української національної мови формується і розвивається українська літературна мова.
Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.
Головною ознакою літературної мови є "унормованість, завдяки якій літературна мова однакова на всій території функціонування.
Як одна з форм національної мови вона існує поряд з іншими її формами - діалектами (теріторіальними і соціальними), просторіччям, мовою фольклору.
Українська літературна мова належить до найпоширеніших високорозвинених мов світу.
Видатні знавці української мови високо оцінили її:
...Українська мова в багатстві й гнучкості форм не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов'янства і не бідна | аж ніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати глибину філософських думок і змальовувати високохудожні образи. Це не мова І простолюду тільки, як твердять московські невігласи, а мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду, але чиє місце на право самостійного розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойоване й не може бути зайняте ніким іншим (М. Драгоманов).
На Україні повинно мати силу тільки українське слово (В. Винниченко).
Українська мова не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить чуттєву нерозривність українського серця й української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка й Чайковський, Барток і Стравінський скористалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови. Українська мова не вчора придумана. Вона - не сирота, вона має слов'янську родину і світову славу. Вона має все (Д. Павличко).
Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, "держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України".
Державна мова - це "закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики"1/
Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV - першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні.
Утвердження української мови як державної неможливе, як зазначають учені, "без органічної взаємодії принаймні двох засад:
1) створення такої мовної ситуації, за якої українська мова мала б усі можливості безперешкодного вживання, вияву комунікативних функцій, властивих іншим високорозвинутим літературним мовам у сучасних цивілізованих суспільствах;
2) ефективного вивчення на різних ділянках освіти у поєднанні з мовним вихованням"2.
МОВА Й МОВЛЕННЯ
Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися.
Щоб досягти успіху в спілкуванні, потрібно добре володіти мовленням.
Мовлення - це спілкування людей між собою за допомогою мови, тобто процес реалізації мовної діяльності.
Мовець використовує засоби мови для передання певного змісту, до якого можуть входити, крім думок, почуття і волевиявлення.
Отже, мова й мовлення взаємопов'язані. Мовлення неможливе без мови, а мова створена для того, щоб здійснювати процес мовлення.
Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, а мовлення завжди індивідуальне, оскільки мовні засоби кожен з нас застосовує по-своєму.
Розвиток і збагачення мови відбувається у процесі мовленнєвої діяльності. Якщо мовленнєва діяльність засобами певної мови припиняється, мова стає мертвою. Мова живе тільки у мовленні.
Вивчення мови, збагачення пам'яті різноманітними засобами і способами вираження думок сприяють розвиткові мовлення. Не менш важливе значення має також систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні - спілкування рідною мовою із співробітниками, знайомими, приятелями, родичами, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі мовленнєвої діяльності.
Мовленнєва діяльність репрезентується у спілкуванні. Розрізняють спілкування: вербальне - невербальне, контактне - дистантне, безпосереднє - опосередковане, усне - письмове, мізісособнст існе - масове, монологічне - діалогічне - полілогічне, приватне - офіційне, інформативне - неінформативне, нормативне - ненормативне, етикетне - неетикетне.