Главная | Обратная связь

Теорія журналістики

підставі скерувати своє і громадське життя. Ось чому прогресив­ні публіцисти завжди з методичною послідовністю і неприми­ренністю боролися проти фрази, проти підміни справи фразою.

Тільки дійсність, відображена в свідомості і серці журналіста, дає і багатство думки, і багатство мови, точне й яскраве втілення думки в слові.

Підміна власних почуттів і думок засобами літературної тех­ніки, словесними фокусами може загубити навіть талановитого журналіста. Фальшиво звучить виступ журналіста, коли він вда­ється до технічних словесних прийомів не для того, щоб за їх допомогою чітко передати читачеві певні думки і почуття, а ті­шиться надією, що ці засоби самі по собі викличуть якісь думки і почуття, які у нього самого ще не визріли.

У мові журналістського твору виявляються й індивідуальність автора, й загальні особливості зображувальних засобів, й особли­вості літературної мови даного часу, й специфічні ознаки, обумов­лені жанром.

Таким чином, журналістика — це суспільствознавство і люди­нознавство. Звідси — широке охоплення матеріалу і діапазон те­матичного розмаху, вагоме суспільне значення, тобто сучасність у широкому розумінні цього слова.

Історія преси —- це, власне кажучи, історія її відносин з чита­чем, боротьба за читача, за місце газети у духовному житті наро­ду. Тут велике значення має рівень освіти населення, наявність вільного часу для читання. Але найважливішим все ж таки є рі­вень суспільної активності читача.

Резюме

Предмет курсу: специфіка журналістської професії, моделі журналіста і способи навчання професії і розвитку творчої особис­тості з урахуванням умов нової соціально-політичної, економіч­ної й інформаційної ситуації.

Завдання курсу: ознайомити студентів з журналістською про­фесією, її історією, сьогоднішнім і майбутнім, її роллю у суспіль­стві, показати специфіку професії серед інших інформаційно-творчих, соціально орієнтуючих професій.

Предмет і завдання курсу

ЛІТЕРАТУРА

Журналістика й проблеми формування нової політичної еліти в пост­комуністичних державах. — К., 1996.

Журналістика в умовах гласності. — К., 1991.

Засоби масової інформації: Українське законодавство. — К., 1995.

Законодательство Российской Федерации о средствах массовой ин­формации. — М., 1996.

Законы и практика средств массовой информации в Европе, Амери­ке и Австрии. — М., 1996.

Здоровега В. П. Вступ до журналістики. — Львів, 1994.

Конституція України. — К., 1996.

Кузнецова О. Основи масової комунікації. — Львів, 1996.

Москаленко А. 3. Вступ до журналістики: Підручник. — К., 1997.

Москаленко А. 3. Основи журналістики: Тексти лекцій. — К., 1994.

Москаленко А. 3. Два кити публіцистики. — К., 1997.

Москаленко А. 3. Комунікативна політологія. Нові тенденції розвит­ку мас медіа. — К., 1997.

Москаленко А. 3., Губерський Л. В., Іванов В. Ф., Вергун В. А. Масова комунікація: Підручник. — К., 1997.

Миронченко В. Я. Основи інформаційного радіомовлення. — К., 1996.

Основные понятия теории журналистики: новые подходы и пробле­мы. — М., 1992.

Подолян М. П. Першооснови журналістської творчості. — К., 1997.

Політологія посткомунізму. — К., 1995.

Преса у політичній системі суспільства. — К., 1992.

Проблемы теории печати. — М., 1973.

Прохоров Е. П. Введение в теорию журналистики. — М., 1993.

Сагал Г. 25 интервью. Так работают журналисты. — М., 1974.

Слісаренко І. Ю. Аналіз та прогноз у висвітленні міжнародної тема­тики українськими засобами масової інформації. — К., 1996.

Справочник для журналистов стран Центральной и Восточной Ев­ропы. — М., 1993.

Сучасна українська журналістика: Поняттєвий апарат / За ред. А. 3. Москаленка. — К., 1997.

Теория средств массовой информации и пропаганды как научная дисциплина. — М., 1986.

Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра. — К., 1996.

Ученова В. В. Беседы о журналистике. — М., 1985.

SchultJ,, BuchholdzA. Fernseh-journalist. — Munchen; Zeipzig, 1993.

Теорія журналістики

Питання для обговорення

1. Яке місце належить журналістиці в суспільно-політичному житті?

2. Якими основними категоріями оперує наука журналістика? Яка існує діалектична єдність між цими категоріями, як здійсню­ється між ними взаємозв'язок?

3. Яким чином здійснюється вироблення теоретичних і прак­тичних орієнтацій, основ аналізу явищ журналістики?

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПІДХІД У ЖУРНАЛІСТИЦІ

Суспільство Коли ми намагаємося з'ясувати причини

і соціальна інформація виникнення журналістики та історичні

закономірності її розвитку, то повинні мати на увазі такі проблеми:

Початок інформаційних обмінів у людському суспільстві. Син­кретизм форм. Усні і писемні форми загальнозначущої інфор­мації, у тому числі ті, що забезпечують функціонування громадсь­кої думки. Технічні засоби фіксації і поширення. Пражурналістські явища. Умови і фактори їх появи і зникнення. Рукописні «газе­ти», їх копіювання і розповсюдження. Технічні передумови і со­ціальні причини виникнення періодичної преси.

«Персональний журналізм» XVII — початку XIX ст. у Європі. Формування політичної преси. Способи розповсюдження. Ви­никнення багатотиражних видань. "Товстий" журнал і газета середини XIX ст. Виникнення інформаційних агентств. Редак­ційні «гуртки». Зміни в організації видання. Технічні винаходи ЗО—80-х pp. XIX ст. і розвиток преси. Формування масової та якісної журналістики з кінця XIX ст.

Виникнення радіо і розвиток радіомовлення у першій половині XXст. Телебачення і формування сучасної системи журналістики. Стан і розвиток комунікативних засобів, що використовуються сучасною журналістикою. Утворення системи комунікацій та єдиного глобального інформаційного простору. Проблема «ін­формаційної безпеки».

У сконцентрованому вигляді на ці запитання можна відповіс­ти таким чином:

Попередниками журналістів були вістовники, усні інформа­тори; квестори-складальники гіпсових газет Цезаря; шпільмани у Німеччині; глашатаї на Русі; кедді — викрикувачі новин у Ан­глії; французькі нувеллісти — збирачі і поширювачі інформації; українські оратори, проповідники, кобзарі.