Здавалка
Главная | Обратная связь

Організація інноваційної діяльності підприємства

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 6

 

Усю сукупність процесів, що відбуваються на підприємстві, можна умовно поділи­ти на такі дві групи (рис. 3.2)

ü традиційні процеси функціонування підприємства, що забезпечують випуск поточної продукції;

ü процеси розвитку за рахунок створення і впровадження інновацій.

Традиційні процеси характеризують звичайне функціонування підприємства, а ін­новаційний розвиток — це створення нової продукції, упровадження нових тех­нологій, техніки, організаційних форм та методів господарювання на основі інно­ваційної діяльності.

У загальному розумінні інноваційним називають процес який мас місце у виробничо-господарських, науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських та інших системах і є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що періодично здійснюються у просторі й часі, результатом яких є новація.

 

Рис. 3.2. Загальна схема інноваційної діяльності на підприємстві

 

Запровадження результатів інноваційних процесів у виробничо-господарську прак­тику вважається нововведенням (або інновацією).

Новацію слід розглядати як оформлений результат фундаментальних чи при­кладних досліджень і розробок у будь-якій сфері діяльності, що підвищує її ефективність у вигляді відкриття; винаходу; патенту; товарного знака; раціона­лізаторської пропозиції; нового або модернізованого продукту (послуги), тех­нології, виробничого процесу; виробничої, організаційної або іншої структури; ноу-хау; нових наукових підходів чи принципів; нових документів (стандартів, рекомендацій, методик, інструкцій); результатів маркетингових досліджень. Но­вації можуть бути власного виробництва чи закупленими, призначеними для накопичений, продажу або впровадження на власному підприємстві шляхом пе­ретворення новації в інновацію.

Тобто інноваційний процес та організація інноваційної діяльності включають два послідовних етапи:

· розроблення новації та її отримання як оформленого результату фундаменталь­них і прикладних досліджень, проектно-конструкторських робіт, організаційно-технологічної підготовки й освоєння виробництва;

· запровадження новації в господарську (виробничу) діяльність для отримання від її використання результатів інноваційної діяльності (тобто перетворення но­вації в інновацію).

Інноваційні процеси започатковуються відповідними галузями науки, а завершують­ся у сфері виробництва (реалізації послуг тощо), які сприяють його прогресивним змінам та потребують певних затрат ресурсів у вигляді інвестицій.Існує декілька принципів класифікації інновації та інноваційних процесів. Розглянемо деякі з них.

 

1. За своїм характером інноваційні процеси, новації і нововведення поділяються на взаємопов'язані класи:

а) технічні нововведення (інновації)проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устатку­вання, енергії, конструкційних матеріалів);

б) організаційні нововведенняохоплюють нові методи організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва і сфери по­слуг (організаційні структури управління сферами науки та виробництва, фор­ми організації виробництва й колективної праці тощо);

в) економічні - методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, економічного обґрунтування проектів, фінансування, ціноутворення, мотивації й сплати праці, оцінки результатів діяльності.

г) соціальні — різні форми активізації людського чинника (професійна підго­товка й підвищення кваліфікації персоналу, стимулювання творчої діяльності; покращення умов праці та постійне підтримування високого рівня її безпеки, охорона здоров'я й довкілля, створення комфортних умов життя тощо);

д) юридичні — нові та змінені закони й різноманітні нормативно-правові доку­менти, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та органі­зацій, виробничі процеси тощо.

 

За масштабністю і силою впливу всі види новин і нововведень поділяються на дві групи:

ü локальні (поодинокі, окремі);

ü глобальні (великомасштабні).

 

Між окремими видами інноваційних процесів існує відносно тісний взаємозв'язок. Так, технічні інновації зумовлюють певні організаційні нововведення, а останні по­требують, як правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підпри­ємств. Зокрема, створення і розвиток гнучких автоматизованих виробництв на підприємствах різних галузей спричиняють докорінні зміни в організації технічної підготовки виробництва, методах його поточного планування та оперативного управління (регулювання), а також забезпечують перехід до безперервного (тризмінного)режиму роботи цехів із гнучкими виробничими системами.

 

Широкомасштабна комп'ютеризація виробництва та інших сфер діяльності людини зумовлює появу нового виду господарювання — промислового сервісу й відповідних організаційно-економічних форм його здійснення.

 

Інноваційна діяльність охоплює всі сфери підприємства але її основу становлять технічні інновації, які забезпечують задоволення потреб суспільства у високоякісній продукції чи послугах підвищення ефективного виробничої діяльності за рахунок упровадження прогресивної техніки і технологій.

 

2. Інша система класифікації інновацій містить всі аспекти інноваційної діяльності й наведена в табл. 3.1.

 

Таблиця 3.1. Класифікація інновацій

 

№ Ознака класифікації Вид інновації
Рівень новизни 1.1. Радикальний (упровадження, відкриття, винаходи) 1.2. Звичайний (ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції)
Стадія життєвого циклу продукції, на якій упроваджуються інновації або розробляється новація 2.1. Інновація, що впроваджується на стадії фундаментальних, пошукових або прикладних досліджень 2.2. Те саме на стадії НДіПКР 2.3. Те саме на стадії технологічної підготовки виробництва 2.4. Те саме на стадії виробництва 2.5. Те саме на стадії після продажного обслуговування
Масштаб новизни 3.1. Інновація світового масштабу 3.2. Інновація загальнодержавного значення 3.3. Галузева інновація 3.4. Інновація підприємства
Галузь народного господарства, де впроваджується інновація 4.1. Інновація у сфері науки 4.2. Те саме в галузі освіти 4.3. Те саме у соціальній сфері (культура, мистецт­во, охорона здоров'я і под.) 4.4. Те саме у матеріальному виробництві (промис­ловість, будівництво, сільське господарство і под.)
Сфера використання 5.1. Інновація для внутрішнього використання (на підприємстві) 5.2. Новація для накопичення на підприємстві 5.3. Новація для продажу
Частота використання 6.1. Одинична 6.2. Повторно використовувана (дифузія)
Форма інновації 7.1. Відкриття, винахід 7.2. Раціоналізаторська пропозиція 7.3. Ноу-хау 7.4. Товарний знак, торгова марка 7.5. Новий документ для опису виробничих, організаційних, управлінських процесів, конструкції, структури, методи і под.

 

Організація інноваційної діяльності передбачає впорядкування в просторі й синхронізацію в часі проведення заходів і виконання робіт зі створення та освоєння виробництва нової чи вдосконаленої продукції. Вона включає:

ü використання інновацій як основи забезпечення конкурентоспроможності підприємства, задоволення потреб споживачів;

ü узгоджений розвиток усіх функціональних напрямів діяльності підприємства;

ü зосередження інноваційного потенціалу в обмеженому інноваційному просторі;

ü організацію проведення інновацій на постійній фундаментальній основі діяль­ності підприємства;

ü використання проектної форми організації інноваційної діяльності;

ü фундаментальну підготовку проведення інновації;

ü якісне планування інноваційних проектів;

ü організацію дослідної та технічної підготовки серійного виробництва продук­ції згідно з очікуваним попитом і вибраним сегментом ринку;

ü забезпечення високої ефективності інноваційних процесів.

 

Основу інноваційної діяльності підприємства становлять технічні інновації, загаль­на структура та пріоритетні напрями яких зображені на рис.3.3. Організація про­ведення технічних інновацій забезпечується в межах системи створення та осво­єння нової продукції (СОНП)Розглянемо її сутність та особливості.

 

 

Рис. 3.3. Загальні та пріоритетні напрями технічного оновлення виробництва

 

 

Організація планування на підприємстві

 

Планування (одна з функцій менеджменту) — це вид діяльності, пов’язаний зі складанням планів підприємства або підрозділу, в яких зазначають:

· обсяг роботи;

· послідовність виконання завдань;

· необхідні ресурси та час для виконання поставлених цілей.

 

Основні причини необхідності планування:

1. Координація зусиль та орієнтація персоналу підприємства, стимулювання на досягнення цілей.

2. Дозволяє передбачати зміни та знаходити шляхи адекватного реагування, враховуючи наслідки.

3. Визначає необхідні ресурси та джерела їх отримання.

4. Зменшує дублювання управлінських функцій.

5. Розробка планів є базою для реалізації контролю.

 

Особливість планування в ринковій економіці полягає в тому, що починається з первинних господарських ланок на відміну від директивних установок зверху.

На сьогоднішній день в широкому змісті планування — це розробка бажаного майбутнього стану підприємства і знаходження шляхів найбільш ефективного наближення до цього стану. У вузькому — це процес безперервної творчої діяльності у напрямку організації виробництва і реалізації тих видів продуктів (послуг), які користуються попитом нині та в довгостроковій перспективі, встановлення найважливіших економічних та соціальних цілей розвитку підприємства, пошуку найкращих технічних засобів і організаційних способів вирішення перспективних цілей і завдань.

Об’єктами планування можуть бути:

1) на виробництві: види та кількість продукції;

2) в галузі маркетингу: обсяги продажу, ринкова територія, нові ринки збуту;

3) розробка нової продукції, включаючи комерціалізацію науково-дослідних розробок;

4) постачання: транспортні мережі, нові послуги доставки;

5) фінанси: податки, бюджетування;

6) продаж (реалізація товару): розвиток торгівельної мережі і торгівельних марок;

7) людські ресурси: відпустки, робочий час.

Плани поділяють:

а) за типами цілей

- стратегічні

- тактичні

- оперативні

б) за ступенем досяжності

- ідеали, котрі не вважаються досяжними, але до яких передбачається наближення в плановому періоді або за його межами

- цілі, до яких передбачається наблизитися в рамках планового періоду або можуть бути досягнуті в довгостроковому періоді

- завдання, які необхідно вирішити в межах планового періоду

 

Тема 5. Бізнес план

Бізнес план – це документ який дозволяє описати будь-який проект з ціллю отримання фінансування та включає в себе техніко-економічне обґрунтування всіх підсистем бізнес-процесів.

Під бізнес процесом розуміється будь-яка дія зі сторони підприємця для отримання прибутку.

Бізнес планування - це метод системного аналізу та проектування бізнес процесів.

 

Напрямки діяльності у бізнесі:

1. Аналіз ринку;

2. Інноваційна діяльність;

3. Виробнича діяльність;

4. Комерційна діяльність;

5. Соціальна діяльність;

6. Економічна діяльність;

7. Після продажне обслуговування.

 

Структура бізнес-плану:

1. Резюме (короткий зміст);

2. Інформація про проект, цілі, авторів, призначення;

3. Технічна (кількісно-якісна) характеристика об’єкта;

4. Інформація про аналоги на ринку у межах країни та за її межами;

5. Користувачі (у яких прибуткових сегментах);

6. Аналіз виробничої бази;

7. Персонал (визначити рівень кваліфікації робітників);

8. Формування вартості (на рівні підприємства або на рівні ринку);

9. Формування цінового діапазону (для різних територіально-розділених сегментів ціна буде різною, в залежності від щільності населення) та техніки продаж;

10. Оформлення прав власності, правового забезпечення об’єкта;

11. Після продажне обслуговування (включає в себе дві стадії – гарантійне та не-гарантійне обслуговування);

12. Ризики (їх системний розрахунок з моделюванням);

13. Фінансовий план, включає в себе три частини: стартові показники та два прогнози (песимістичній та оптимістичний).

 

У бізнес плані в фінансовому розділі обов’язково мають бути:

· Баланс;

· Звіт о фінансових результатах (проект);

· Аналіз фінансового стану на цей момент та після отримання необхідного фінансування.

 

Показники фінансової стійкості:

1. Коефіцієнт маневреності власного капіталу – в чисельнику різниця власного капіталу та необоротних активів, в знаменнику сума власного капіталу. Оптимальним вважається значення не менше 0,5;

2. Коефіцієнт незалежності – в чисельнику притягнуті ресурси (довгострокові та короткострокові зобов’язання), в знаменнику власний капітал;

3. Рентабельність активів – в чисельнику чистий прибуток, в знаменнику активи;

4. Рентабельність продаж – в чисельнику чистий прибуток, в знаменнику об’єм реалізації продукції;

5. Рентабельність підприємства – в чисельнику чистий прибуток, в знаменнику сума основного та оборотного капіталу.

 

Показники ліквідності (здатність активів перетворюватися в активні грошові кошти):

1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності – як швидко короткотривалі зобов’язання можуть бути погашені високоліквідними активами (це грошові кошти, їх еквіваленти – цінні папери на пред’явника, та поточні фінансові інвестиції) – це відношення високоліквідних активів до короткотривалих обов’язків. Оптимальне значення показника – не менше 0,2;

2. Коефіцієнт поточної ліквідності – характеризує здатність погашення короткотривалих обов’язків в установленні терміни. В чисельнику високоліквідні активи та дебіторська заборгованість, в знаменнику всі короткотривалі обов’язки;

3. Коефіцієнт загальної ліквідності – в чисельнику всі оборотні активи, в знаменнику всі короткотривалі обов’язки

4. Коефіцієнт ліквідності балансу – в чисельнику сума грошових коштів та дебіторської заборгованості, в знаменнику короткотривалі обов’язки

 

Показники забезпечення власного капіталу:

1. Коефіцієнт покриття основного капіталу – в чисельнику основний капітал, в знаменнику власний капітал;

2. Коефіцієнт короткострокової заборгованості – в чисельнику короткострокова заборгованість, в знаменнику власний капітал (не менше 0,5);

3. Коефіцієнт покриття загальної заборгованості – в чисельнику загальна сума обов’язків, в знаменнику власний капітал.

 

Показники ділової активності:

1. Фондоємність, фондовіддача та фондоозброєність;

2. Коефіцієнти оборотності (оборотність виробничих запасів, оборотність кредиторської заборгованості та оборотність дебіторської заборгованості);

3. Коефіцієнт грошового потоку – в чисельнику прибуток після оплати податків плюс амортизація мінус дивіденди що були виплачені, в знаменнику позикові грошові кошти до одного року;

4. Коефіцієнт процентних виплат – дозволяє оцінити у скільки разів прибуток перевищує суми можливих доходів по банківським депозитам (відносно до власного капіталу) – в чисельнику прибуток мінус податки, мінус проценти по взятим кредитам, в знаменнику сума доходів по депозитним ставкам власного капіталу.

 

Баланс підприємства – це документ, що включає в себе дві частини: активна та пасивна.

 

В активі балансу – наявні ресурси підприємства. До них відносять:

1. Необоротні активи:

· Початкова вартість основних фондів;

· Амортизація;

· Залишкова вартість основних фондів;

· Нематеріальні активи;

· Незавершене будівництво та інші довготривалі активи.

 

2. Оборотні активи:

· Виробничі запаси;

· Незавершене виробництво;

· Готова продукція (на складах, у реалізації);

· Дебіторська заборгованість;

· Грошові кошти в касі підприємства та на розрахунковому рахунку;

· Інші оборотні активи.

 

3. Затрати майбутніх періодів.

Сума балансу

 

Пасиви відображають джерела виникнення активів і є обов’язковими перед:

· Засновниками та власниками;

· Сторонніми інвесторами та кредиторами;

· Державою;

· Власними робітниками;

· Іншими.

 

Розділи пасиву балансу:

1. Власний капітал:

· Статутний капітал;

· Нерозподілений прибуток (непокриті збитки);

· Резервний капітал.

2. Забезпечення довготривалих капіталовкладень;

3. Короткотривалі обов’язки:

· Короткотривалі кредити банків;

· Кредиторська заборгованість.

4. Поточні обов’язки:

· Заборгованість по заробітній платі;

· Заборгованість по соціальному страхуванню;

· Заборгованість по податкам;

· Інші обов’язки.

5. Прибутки майбутніх періодів.

 

 

Сітьове планування науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт

 
 


 

Подія: n — порядок Тп — термін початку події Тк — термін закінчення події R — резерв події
Фіктивна робота, що показує зв’язок між двома подіями
Робота, що виконується за k одиниць часу m робітниками

 

Критичний шлях (позначається іншим кольором або потовщеною лінією) — максимально допустима кількість часу, яка необхідна для виконання всіх робіт.

 

Робота ij Тривалість роботи tij Термін раннього початку Трп Термін пізнього початку Тпп Термін раннього закінчення Трз Термін пізнього закінчення Тпз Повний резерв Rп Вільний резерв Rв
1–2
3–6

 

 

 

ФВА (функціонально-вартісний аналіз).

Суть ФВА полягає в комплексному дослідженні об’єкта з метою мінімізації затрат на стадіях проектування, виробництва, експлуатації об’єкта. При цьому ставиться задача підвищити можливості використання основних функцій у споживачів. Частковими цілями ФВА є підвищення якості продукції, зниження витрат при проектуванні, виробництві і експлуатації, підвищення конкурентноспроможності, зниження трудомісткості.

Функціонально-вартісний аналіз

 

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА, A ctivity B ased C osting, АВС) - це технологія, що дозволяє оцінити реальну вартість продукту або послуги безвідносно до організаційної структури компанії. Як прямі, так і непрямі витрати розподіляються про продукти й послуги в залежності від обсягу ресурсів, необхідних на кожному з етапів виробництва. Дії, що виробляються на цих етапах, в контексті методу ФВА називаються функціями (activities).

Мета ФВА полягає в забезпеченні правильного розподілу коштів, що виділяються на виробництво продукції або надання послуг, за прямими та побічними витратами. Це дозволяє найбільш реалістично оцінювати витрати компанії.

По суті, метод ФВА працює за наступним алгоритмом:

  1. Визначається послідовність функцій, необхідних для виробництва товару або послуги.

Спочатку виявляються всі можливі функції. Вони розподіляються за двома групами: що впливають на цінність товару / послуги і не впливають. Далі на цьому етапі проводиться оптимізація послідовності: усуваються або скорочуються кроки, які не впливають на цінність, і скорочуються витрати.

  1. Для кожної функції визначаються повні річні витрати і кількість робочих годин.
  2. Для кожної функції на основі оцінок з пункту 2 визначається кількісна характеристика джерела витрат (costdriver).

Наприклад, якщо річна вартість роботи преса, включаючи прямі та накладні витрати, оцінюється в 250 тис. дол на рік і за цей час через нього пройде 25 тис. виробів, то приблизна вартість джерела витрат складе 10 доларів на продукт. А якщо відомо, що кожен виріб буде знаходитися під пресом протягом 10 хвилин, то як альтернативне джерело витрат можна вибрати такий показник, як (10 дол / продукт, 6 продуктів / рік), еквівалентний 60 дол / час, що витрачається на роботу преса. У даному випадку можна використовувати будь-який з цих двох джерел. Зазначимо також, що в ФВА застосовуються два типи джерел по відношенню до розподілу витрат:

а) Джерела витрат за функціями (activity drivers) – показують, як поведінка об'єкта витрат впливає на рівні деталізації функцій;

б) Джерела витрат за ресурсами (resource drivers), що показують, яким чином рівні активності функцій впливають на споживання ресурсів.

  1. Після того як для всіх функцій будуть визначені їх джерела витрат, проводиться остаточний розрахунок витрат на виробництво конкретного продукту або послуги.

Функції можуть розглядатися в різному масштабі, який встановлюється в кожному випадку по-своєму. У разі надмірної деталізації ФВА-розрахунок може сильно ускладнитися. Реально досяжну ступінь складності розрахунку необхідно виявити на самому початку. Інакше занадто докладний аналіз викличе додаткові витрати, і в результаті ФВА буде неефективним.

Далі, необхідно вирішити ряд питань, пов'язаних із запланованою дохідністю:

  • диктує ринок чи рівень цін чи можна встановити ту ціну продукції, що дасть плановану прибуток?
  • чи слід внести плановану надбавку на витрати, розраховані за методом ФВА однаково по всіх операціях або деякі функції дають більший дохід, ніж інші?
  • як співвідноситься кінцева продажна ціна продукції з ФВА показниками?

Таким чином, використовуючи цей метод можна швидко оцінити обсяг прибутку, очікуваний від виробництва того чи іншого товару або послуги.

Якщо початкова оцінка витрат виконана правильно, то дохід (до виплати податків) буде дорівнює різниці між продажною ціною і витратами, розрахованими за методом ФВА. Крім того, відразу стане ясно, виробництво яких продуктів або послуг виявиться збитковим (їх ціна при реалізації буде нижче розрахункових витрат). На основі цих даних можна швидко прийняти коригуючи заходи, в тому числі переглянути цілі та стратегії бізнесу на найближчі періоди.

Причини появи ФВА

 

Метод ФВА з'явився в 80-і роки, коли традиційні методи розрахунку витрат стали втрачати свою актуальність. Останні з'явилися і розвивалися на рубежі минулого і позаминулого століть (1870 - 1920 роки). Але з початку 60-х, і особливо в 80-х років, зміни форми виробництва та ведення бізнесу призвели до того, що традиційний метод обліку витрат стали називати "ворогом номер один для виробництва", оскільки користь від нього стала досить сумнівною.

Традиційні методи оцінки витрат спочатку розроблялися (згідно GAAP-стандартам, заснованим на принципах "об'єктивності, можливості перевірки і отримав певне значення") для оцінки матеріально-товарних цінностей і призначалися для зовнішніх споживачів - кредиторів, інвесторів, Комісії з цінних паперів (S ecurity E xchange C ommission ), Податкового управління (I nternal R evenue S ervice).

днак у цих методів є ряд слабких місць, особливо відчутних при внутрішньому управлінні. З них два найбільші недоліки:

  1. Неможливість досить точно передати витрати виробництва окремого продукту.
  2. Неможливість забезпечити зворотній зв'язок - інформацію для менеджерів, необхідну для оперативного управління.

У результаті менеджери компаній, що продають різні види виробів, приймають важливі рішення, що стосуються встановлення цін, поєднання продуктів і технології виробництва, на основі неточної інформації про витрати.

Отже, вирішувати сучасні проблеми був покликаний функціонально-вартісний аналіз, і в остаточному підсумку він виявився одним з найважливіших нововведень в управлінні за останні сто років.

Розробники методу, професора Гарвардського університету Робін Купер (Robin Cooper) і Роберт Каплан (Robert Kaplan), виділили три незалежні, але узгоджено діючих, чинники, які є основними причинами практичного застосування ФВА:

  1. Процес структурування витрат змінився дуже істотно. І якщо на початку століття робочий працю становив близько 50% від загальних витрат, вартість матеріалів - 35%, а накладні витрати - 15%, то тепер накладні витрати становлять близько 60%, матеріали - 30%, і праця - тільки 10% виробничих витрат . Очевидно, що використання робочих годин в якості бази розподілу витрат мало сенс 90 років тому, але при сучасній структурі витрат вже втратило свою силу.
  2. Рівень конкуренції, з яким стикається більшість компаній, що дуже зріс. "Швидко змінюється глобальна конкурентне середовище" - це не кліше, а цілком реальна неприємність для більшості фірм. Знання фактичних витрат дуже важливо для виживання в такій ситуації.

.Вартість виконання вимірювань і обчислень знизилася у міру розвитку технологій обробки інформації. Ще 20 років тому збір, обробка й аналіз даних, необхідних для ФВА, були дуже дорогими. А сьогодні доступні не тільки спеціальні автоматизовані системи оцінки даних, а й самі дані, які, як правило, вже зібрані і в тій чи іншій формі і зберігаються в кожної компанії.

Етапи ФВА:

  1. підготовчий – організаційне забезпечення проведення роботи. Вибирають об’єкт, формулюють цілі, специалісти
  2. інформаційний – підготовка інформації і побудова елементної моделі ФВА (об’єкт складається з елементів)
  3. аналітичний – оцінка вартісних обмежень дослідження (ціни, витрати ресурсів) і побудова ідеальної моделі або структурної моделі ФВА (яка характеризує сукупність функцій, які виконує об’єкт)
  4. творчий етап – вибір найбільш доцільних техніко-економічних рішень, розв’язання завдань за різними варіантами, вибір найдоцільнішого варіанту
  5. дослідницький – перевірка ефективності запропонованих рішень (теоретична і експериментальна)
  6. рекомендаційний – в результаті ФВА відбираються кращі варіанти і здійснюються рекомендації по кращому варіанту :

- як знизити витрати на виготовлення

- як знизити витрати при експлуатації

- підвищення якості

  1. впровадження.

 

 

⇐ Предыдущая123456






©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.