 |
|
Емоційно-модальна специфіка тембру як компоненту інтонації
Здійснений під кутом зору мети нашої праці аналіз лінгвістичних праць, спрямованих на опис особливостей актуалізації тембру як окремого компоненту інтонації, показав, що існує ціла низка уявлень про відповідність окремих різновидів ТЗМ конкретним емоційним станам мовця. Зокрема, як зазначається у праці [58], добре поставлений, ласкавий жіночий голос здавна слугував важливим засобом привабливості й указував на приналежність жінки до вищого стану суспільства, коли ще не існувало ані розмаїття кольорів губної помади, інтернету, високих підборів і коротких спідниць. Ідеальний тембр жіночого голосу, що втілює справжню жіночу привабливість, В. Шекспір описав як ніжний, м’який і низький [58]. Отже, існують певні стереотипи сприйняття людського голосу, за якими, як правило, судять про привабливість, освіченість, сферу діяльності, характер і темперамент мовця.
У праці [52, c. 592] Дж. Лавер зазначає, що "якість голосу" (label of voice) слід віднести до компонентів інтонації, оскільки вона вказує на особливі зміни, які відбуваються в гортані мовця за певних причин. Слід окремо зауважити, що надгортанна зона відповідає за загальну характеристику якості передачі голоса. Якість голосу в значній мірі залежить від анатомічних конфігурацій органів мовлення людини, що допомагає слухачеві відрізнити голос однієї людини від іншої, напр., по телефону.
Варіативність тембру має свою функціональну специфіку на сегментному й надсегментному рівнях. Зокрема повторення у мовленнєвому повідомленні конкретних голосних і приголосних звуків, тобто, акцентування якогось одного різновиду тембру, використовується як особливий фонетико-стилістичний засіб досягнення милозвуччя при звукових повторах. В інтонації тембром називають додаткове забарвлення звучання, що повідомляє мові різноманітні емоційно-експресивні відтінки. Коли кажуть "це було сказано з гнівом у голосі" чи "з радістю у голосі", чи "зі страхом у голосі" і т. п., то мають на увазі саме ТЗМ [39, с. 12].
Інші науковці, зокрема Т. Г. Медведєва [24, c. 96], вважають, що функціональне навантаження тембру як навмисної зміни голосу пов’язане з передачею не тільки емоційної, а й біологічної (фізіологічні особливості мовця, які він не в змозі контролювати: зріст і статура, стать, вік, стан здоров’я), психологічної (психологічні характеристики мовця), соціальної (класова приналежність мовця, його релігійні переконання, соціальні цінності та установки) та змістової інформації.
Зазвичай розрізняють [16, c. 365] повільний, швидкий, голосний, шиплячий, м’який, гугнявий, лабіалізований, слабкий, напружений, хрипкий, скрипучий, різкий, нейтральний, фальцетний, черевнийтипи тембру. Виявлено, що варіативність тембру голосу бути наслідком дії таких чинників:
1) вимови сегментів,напр.,свистячий, нечіткий, змазаний, чіткий, шиплячий, звучний, щебетливий, напружений, різкий тембр;
2) відмінностей у висотному діапазоні, напр., пташиний, ниючий, безбарвний, скрипучий, крякаючий, темно-брунатний, глибокий, плаский, скрипучий, твердий, загробний, хриплий, важкий, високий, світлий, світло-блакитний, гучний, низький, слабкий, слабко-рожевий, співучий, багатий, гугнявий, гуркотливий, пронизливий, сріблястий, похмурий, дзвінкий, щебетливий, скигливий;
3) тонального діапазону, напр., галасливий, безбарвний, скрипучий, кумкаючий, повний, твердий, хрипкий, сиплий, світло-блакитний, гучний, низький, звучний, блідий, гострий, сиплий, резонуючий, буркітливий, м’який, дзвінкий, похмурий, уривчастий, сильний, слабкий;
4) особливих комбінацій тонального рівня вимови й тонального діапазону, напр., бубнявий, мелодійний, монотонний, музичний, тремтячий, гуркітливий, співаючий, скиглявий;
5) ритму, напр., дзижчачий, швидкий, замогильний, повільний, похмурий, стаккато, джеркотливий, гострий;
6) безперервності вимови, напр. скриплячий, монотонний, уривчастий, ніжний, плавний, плинний;
7) фонаційного регістру, напр., дихаючий, надтріснутий, скрипучий, кумкаючий, фальцетний, різкий, твердий, сміливий, сердитий, жорсткий, хрипкий, сухий, скрегочучий, шершавий, гуркочучий, наполегливий, похмурий, шепітний;
8) фізичних показників, напр.,тенор, баритон, бас, подвійний бас, сопрано, контральто;
9) різновиди м’язевих установок, які охоплюють ефект вертикального положення гортані, напр., проповідницький, темно-брунатний, могильний, глухий, світло-блакитний, блідо-рожевий, усміхнений, гортанний, пишномовний, соковитий, задушливий;
10) м’язеве напруження голосового тракту, напр., нахабний, зухвалий, жорсткий, металевий, приглушений, протяжний, скрипучий, хрипкий, дзвінкий, м'який, різкий;
11) позиція гортані, напр., пташиний, тріскучий, скрипучий, солодкий, фальцетний, грубий, різкий, хриплий, блакитний, пестливий для слуху, м'який, мелодійний, металічний, приглушений, музичний, блідо-рожевий, скрипучий, багатий, гуркітливий, пронизливий, товстий, тонкий, оксамитовий, шепітний.
За твердженням Дж. Лавера [52, c. 471], якість голосу виникає з двох джерел: анатомічної основи і зовнішньої установки. Дослідник також зауважує, що специфічний тембр слугує важливою особливістю географічної й соціальної самобутності мовця. Зокрема, жителі Великобританії зазвичай говорять із скрипучим голосом, часто застосовують твердий приступ і використовують глотталізовані приголосні у фінальній позиції в слові, що надає голосу більш яскравої характеристики. Американській і австралійській мовам притаманна певна назалізація. Відповідно, чоловічий голос у Північній Америці характеризується як тихий і гортанний, з більш глибоким і глухим звучанням. Американсько-англійські артикуляційні установки описуються як об’єднання апікально-альвеолярної артикуляції з увуляризацією, назалізацією і слабким голосом. У праці [52, с. 406] особливо зазначається, що регіональні типи вимови часто асоціюються з низьким соціальним та інтелектуальним рівнем, але добротою і щирістю, багатодітністю.
Варто відзначити, зокрема, що у межах проведеного англійськими психолінгвістами експерименту [53, с. 335], на основі прослуховування одного й того самого тексту, залежно від типу вимови (південноанглійський стандарт чи один з регіональних акцентів), слухачі давали характеристику особистості диктора. Виявилося, що південноанглійська норма вимови у чоловічому і в жіночому виконанні асоціюється з високим рівнем компетентності та інтелекту, високим соціальним статусом, але з погляду особистих якостей мовця оцінюється негативно, як "кар’єризм" і "нещирість". Тим не менш жінки, що володіють цим престижним типом вимови, розглядалися як тендітні, жіночні, здатні створити рівноправні відносини в сім’ї, малодітні.
Іншими прикладами функціонування ТЗМ в якості соціолінгвістичної категорії на позначення національної приналежності мовця є специфічний "надтріснутий" тембр у іспанців, сильна глоталізація голосних у сучасній німецькій мові. Причому відсутність цих ознак у голосі сприймається іншими носіями мови як негативна якість [24, с. 96].
Як показують дані низки експериментально-фонетичних досліджень, у залежності від настрою та намірів мовця тембр може виступати функціонально значущим компонентом вираження різновидів позитивних [20, с. 84–86] і негативних [37, с. 155–159] емоцій. Так, у праці І. В. Красовської [20, с. 84–86] зафіксовано, що з різними типами позитивних емоцій слухач асоціює такі типи фонації:
- дзвінкий, схожий на фальцет голос передає сильне здивування, напр., коли людині стають відомі цікаві неочікувані факти: "What a coÙincidence!;
- придиховий, гортанний голос асоціюється із щирими позитивними емоціями, напр., відверте захоплення жінки новим ароматом: ÛI Ùlove ° this! ÛThis is fanètastic!;
- світлий тембр є перцептивним маркером глибокого почуття радості: -Oh, ޑ "what can êI °tell you, ޑ -I am è èso °happy to°day;
- хрипкий, придиховий голос додає ситуації спілкування урочистого тону. Саме такий тип ТЗМ притаманний ситуації, коли людина радіє подарунку і водночас усвідомлює важливість цієї події, напр.., èIt`s °beautiful. ׀׀ I`d be °honored;
- сиплий голос свідчить про стриманість позитивних емоцій. За твердженням інформантів, таке ТЗМ мовця допомогло їм визначити різновиди позитивної емоції. Було встановлено, що сиплий голос мовця, який стримано висловлює радість-захоплення, коректно декодується слухачами, незважаючи на емоційно-модальну невизначеність лексико-граматичної будови. Наприклад: "Gabriel ™said ޑ -if we "won the ™war, ޑ we could "build the #whole ênew °world. ׀׀ "Just °figured ޑ -we`d get "started °right here, ޑ with "your °home;
- муркотіння супроводжує актуалізацію обожнення й свідчить про надзвичайну щирість і відвертість емоції, напр., -Oh, "Ginny, ™dear, ޑ congratu"lations on "making °Griffindor. ׀׀ Your "father and °I ޑ are "so "proud. У межах цієї ситуації мати настільки збентежена зарахуванням доньки до школи чаклунів, що муркотить від повноти позитивних емоцій, провідною при цьому є обожнення, яке, зокрема, виражається мімічно – вип’ячені та округлі губи, напівзаплющені очі й крива посмішка, за допомогою якої мовець намагається стримати сльози радості [20, с. 84–86].
Дослідження специфіки тембрального забарвлення висловлень-невдоволень [37, с. 155–159], автор якого розмежовує різновиди тембру за артикуляційною домінантою і за додатковим емоційним забарвленням, показало, що мовці умисно змінюють якість голосу для передачі певної інформації. Особливу увагу Я. Р. Федорів звертає на варіативність функціонування тембру залежно від високого, середнього чи низького соціокультурного рівня мовця.
За даними проведеного аналізу [37, с. 155–159], у висловленнях-невдоволеннях найбільш характерними є артикуляційно зумовлені зміни тембру мовців середнього соціокультурного рівня, що супроводжується звуженням або напруженням глотки, підйомом гортані та опусканням задньої частини м’якого піднебіння й увули. Фарингальний тембр зустрічається також в актуалізаціях мовців високого і низького соціокультурних рівнів. Артикуляція з умисним вип’ячуванням губ досить частотна в реалізаціях мовців низького соціокультурного рівня, позаяк для мовців високого соціокультурного рівня більш типовими є тембральні зміни, спричинені напруженням губ.
Спостерігаються такі кореляції між переживанням мовцем негативних емоцій і специфікою тембрального забарвлення його висловлень:
1) гнів супроводжується здебільшого криком та риданнями для мовців низького соціокультурного рівня;
2) обуренняпередається риданнями й криком для мовців низького соціокультурного рівня, хрипким голосом для мовців високого й середнього соціокультурного рівнів, тремтінням для середнього;
3) роздратування характеризується тремтінням голосу на середньому соціокультурному рівні та резонуванням – на низькому;
4) протест (спостерігається резонування голосу у мовців високого соціокультурного рівня, ридання і тремтіння – середнього, ридання та крик – низького;
5) презирство позначається тремтінням голосу мовців середнього соціокультурного рівня і хрипінням – низького;
6) незадоволення найчастіше передається хрипінням у мовців середнього соціокультурного рівня;
7) досада виражається позіханням на високому соціокультурному рівні.
Слід особливо підкреслити, що кожний мовний колектив має свою тембральну установку, яка може носити національний, професійний і соціальний характер. Таким чином, формується своєрідний голосовий стереотип або соціальний голосовий стандарт. Як віддзеркалення соціального статусу тембру в літературі з’явився термін "суспільна якість" (community quality) за аналогією з "якістю голосу" (voice quality). Часто тембр в цьому його розумінні називають соціальною імітацією, оскільки такий тембр є набутою якістю, а не вродженою, як індивідуальний тембр [37, с. 159].
Особливе тембральне забарвлення у невимушеному спонтанному спілкуванні позначає, насамперед, емоційне мовлення. Тембр не бере участі в організації та членуванні мовленнєвого потоку і вираженні зв’язків між інтонаційними одиницями й тембральними відмінностями, що не використовуються при забарвленні інтонацією змістових відношень між елементами інтонаційних одиниць. Проте наявність емфатичного наголосу призводить до тембрових контрастів при оформленні комунікативних типів висловлень. Так, нейтральне питання не відрізняється у тембральному відношенні від нейтрального повідомлення, однак питання, забарвлене сильним подивом, може характеризуватися вищим регістром і специфічним тембром. Дуже яскраво виражені тембральні відмінності у деяких типах окличних речень. Так, за класифікацією Є. А. Бризгунової, інтонаційні компоненти оформлюють оклично-оцінні речення, що виражають високий рівень як позитивних, так і негативних ознак [34, с. 54].
Як видно з рисунка 2.2, ТЗМ залежить від впливу конкретної ситуації спілкування. Зважаючи на те, яку мету переслідує мовець, він може змінювати свій тембр, роблячи його більш м’яким, поблажливим чи, навпаки, твердим, жорстоким. Тембр залежить також від індивідуальних фізіологічних (вік, стать, стан здоров’я) та психологічних (темперамент) особливостей мовця. Не слід забувати і про вплив оточуючого мовця соціокультурного середовища (освіта, територіальне походження, соціальний статус).
Таким чином, можна зробити висновок, що термін "тембр" або "якість голосу" слід віднести до компонентів інтонації, оскільки він указує на пов’язані з артикуляційними процесами у гортані особливості голосу мовця або його зміну за якихось причин. При цьому тембральні характеристики голосу мовця можуть виступати як функціонально значущі компоненти вираження цілого спектру різновидів позитивних і негативних емоцій.
Рис. 2.1. Сукупність факторів впливу на ТЗМ