Главная | Обратная связь

Специфіка інтонаційного оформлення політичної промови

Ораторське мовлення визначають як живе публічне мовлення, звернене оратором до численної аудиторії з метою переконати її в чомусь чи закликати до якихось дій. Відповідно, ораторському мовленню притаманні певні особливості композиції, стилю, використання специфічних мовних засобів, комбінація лінгвальних та позалінгвальних засобів впливу [30, с. 138–139].

Політичному дискурсу як різновиду публічного мовлення притаманна ціла низка специфічних мовних засобів, а також своєрідний добір й організація певних структур вираження залежно від прагматичної настанови, мети та умов спілкування, що склалися у процесі професійної діяльності політиків [59]. Водночас К. С. Серажим [там само] наголошує на тому, що готуючи промови, необхідно ретельно продумувати їх композицію, мовне наповнення, причому кожний смисловий фрагмент промови (вступ, основна частина, висновок) повинен бути оформлений з урахуванням його комунікативно-цільового, змістового та стилістичного призначення.

Оскільки головною метою політичного дискурсу є завоювання та утримання влади, К. С. Серажим правомірно припускає, що в мовленні політиків знаходять мовне вираження відносини влади, а свідченням про високий статус мовця є вираження цих відносин в офіційному дискурсі за допомогою добре підготовленої, заздалегідь та успішно реалізованої промови [59].

Виразність мовлення, яка досягається використанням стилістичних фігур фонетичного, морфологічного й синтаксичного рівнів, сприяє приверненню та утриманню уваги слухачів [40, с. 106–113]. При цьому просодія є одним із найяскравіших засобів впливу на аудиторію, передаючи чисельні нюанси змін у ситуації спілкування та емоційному настрої мовця [5, с. 387]. Як зазначає О. С. Ахманова [там само], принципи та засоби членування мовленнєвого потоку, такі як підвищення і зниження ЧОТ (мелодика), розподіл фразового наголосу (динаміка), прискорення чи уповільнення темпу мовлення, паузації тощо, можуть виступати засобом ідентифікації особистості через її мовлення.

Інтонаційне оформлення публічного мовлення, особливо в урочистому регістрі, підпорядковане його основній функції – впливу [44, с. 107]. Мета публічного виступу й ситуація мовлення, у межах якої відбувається мовленнєва дія, визначають його структуру, а також вибір просодичних засобів впливу на аудиторію. Так, в офіційно-урочистих виступах в GA спадна шкала в поєднанні з високим спадним тоном є досить часто вживаною і в умовах високої урочистості, і в нижчій за ступенем офіційності обстановці [21, с. 11]. Висхідна шкала в ораторському мовленні RP додає висловленню відтінок приязності, здивування і певної переваги, у той час, як в GA високий ступінь експресивності в поєднанні з висхідними тонами слугує для вираження схвильованості, збудження, нетерпіння [31, с. 17].

Висока частота ковзних, хвилеподібних та гетерогенних шкал за даними дослідження Л. В. Постнікової [31, с. 17] характеризує публічне мовлення, що продукується в умовах, наближених до природних (зустріч із виборцями, звернення до суспільства, дружні візити).

Щодо напряму термінального тону в ІГ, то багато дослідників у галузі публічного мовлення відзначають домінування в нефінальній ІГ спадного тону широкого діапазону. Хоча дослідники GA вказують на широке функціонування рівного тону в публічному мовленні [44, с. 101].

Висока частота рівного тону, за твердженням Л. В. Постнікової [31, с. 17], у політичному ораторському мовленні властива для підвищеної урочистості, наприклад, інавгурації. Ураховуючи цей факт, дослідниця стверджує, що рівний термінальний тон у неофіційному мовленні свідчить про синтактичну залежність частин висловлення чи оформлює висловлення з "рутинною" інформацією, а у фінальній позиції демонструє відсутність інтересу, виражає нудьгу, у крайньому випадку – іронію чи сарказм.

Для публічного мовлення досить типовим є використання висхідних тонів, що сприяє, на думку Л. Л. Графової [13, с. 210], зацікавленню, захопленню уваги аудиторії, а, отже, висхідний тон не лише вказує на незакінченність думки, а й містить заклик, запрошення слухати, дослухатися і завдяки цій адресованості мовлення на аудиторію воно набуває більшої виразності. Спадний тон також слугує для переконування, навіювання, залучення слухачів на свій бік. Публічне мовлення характеризується централізованим наголосом, який виділяє смисловий центр фрази [31, с. 20].

Як зазначалося вище, ораторське мовлення вирізняє наявність постійного контролю за мовленням, що забезпечує його чітку ритмічну організацію. Частково це виявляється в прагненні до розміреного, чіткого з погляду періодичності та тривалості поділу мовленнєвого потоку на синтагми, а також в особливостях паузації, співвідношенні паузального і мовленнєвого часу та величини коефіцієнта паузації [41, с. 14].

Відомо, що ефект ритмічності в ораторському мовленні створюється за допомогою лексичних повторів, синтаксичного й акцентно-мелодичного паралелізму [41, с. 17-20]. При цьому провідним засобом ритмізації публічного мовлення визначається акцентно-мелодичний паралелізм, який виражений в ідентичності акцентно-мелодійної структури ІГ, наявності в ній однакової кількості наголошених складів та локалізації ядерного тону переважно наприкінці ІГ. До вагомих факторів ритмізації тексту Д. А. Шахбагова та О. П. Крюкова відносять довжину ІГ, ізохронну дистрибуцію фразового наголосу, наявність незначної варіативності складників мелодики, тривалість мовленнєвих сегментів [там само].

Паузація входить до темпорального компонента інтонації і визначається як повна зупинка фонації на певний період часу. Для підготовленого мовлення притаманними є здебільшого синтаксичні й емфатичні паузи. Паузи хезитації практично не властиві такому типу мовлення, оскільки перешкоджають адекватному сприйняттю тексту промови [19, с. 84]. Важливим риторичним прийомом Н. А. Кравченко уважає некоректний з погляду синтаксису поділ фрази на синтагми [там само, с. 85], що зумовлює появу емфатичних пауз, які слугують засобом підсилення уваги слухачів. Найбільшу кількість пауз відзначено у вступі та прикінцевій частині промови, причому у фінальній частині їхня тривалість зазвичай збільшується.

Щодо темпу мовлення, то виголошення публічної промови в урочистій офіційній обстановці передбачає певне його сповільнення [31, с. 21], оскільки занадто швидке чи занадто повільне мовлення оцінюється аудиторією негативно, а отже, негативно впливає на сприйняття особистості мовця в цілому.

Особливої уваги в дослідженні просодичної маркованості публічного мовлення англомовних особистостей заслуговує й тембр. Зокрема дослідники зазначають [22, с. 176], що тембр голосу під час публічного виступу повинен бути чистим і сильним, позаяк такі голоси сприймаються краще порівняно з хриплими та тьмяними.