 |
|
Фольклорний колектив «Горлиця», заснований М. Руденко
Завдяки старанням Марії Авксентіївни Руденко та створеному нею фольклорно-етнографічному колективу «Горлиця», не тільки прославився наш Могилів-Подільський край, вивівши колектив на широку дорогу слави, але й були зібрані надзвичайно цінні пісенні матеріали. Це були не лише зразки пісень – було зафіксовано обряди в цілому, завдяки чому народ не втратив надзвичайно дорогу для науки та нащадків спадщину, а саму Марію Авксентіївну почали ототожнювати з колективом, називати Горлицею, хранителькою скарбів народних. [Додаток 8]
Десять років минуло як відлетіла Горлиця, але щорічно в день народження фольклористки, 14 лютого, збираються працівники культури, її колектив, колеги, молодь, щоб вшанувати і згадати славну землячку. Попри інше, розповідають як почала збиральницький шлях відома фольклористка.
З розповідей людей, які знали Руденко, стає зрозумілим, якою людиною вона була, як ще з дитячої колиски почала вбирати народну пісню, адже пісня цінувалася в родині, батьки співали в сільському хорі, який очолював учень Леонтовича, Гриневич.
З 5 класу Марійка почала записувати народні пісні і до початку війни вже налічувалося чотири альбоми. З закінченням війни дівчина продовжує роботу по запису пісень. Записувала народні обряди та звичаї.
З 1950 року Марія Руденко налагоджує тісні стосунки з інститутом мистецтвознавства ім. Максима Рильського, з Обласним будинком народної творчості. Нею було записано понад 3000 тисячі народних пісень…
Для того, щоб підготувати пісенний альбом, збирачка підбирала з числа односельчанок необхідні голоси, а коли робота над альбомом завершилася, сільські жінки відчули, що вже не можуть без пісні, без свого колективу.
Отак, зернятко до зернятка, збирала Марія Руденко народну мудрість і з колективом несли її людям. Більше 30 років фольклористка була керівником «Горлиці», пізніше колектив очолила Зінаїда Багрій і керує ним майже два десятиліття. На сьогодні колектив нараховує десятеро учасниць. Ще живі дехто з тих, хто започатковував колектив, але їм вже не під силу.
Співають горлиці переважно пісні, які побутують у їх селі, Слободі-Яришівській. Розповідають, що свій пісенний репертуар черпали від своїх мам, бабусь, нанашок, які не розлучались з піснями. Репертуар у колективу вагомий, адже, за їх словами, їдучи у Київ на виступ і з Києва, вони всю дорогу співали, не повторивши жодної пісні.
Розповідають учасниці колективу, що приїздять до них, беруть пісні, але вони дуже просять кожного, щоб пісня залишалася в тому ж текстовому і музичному варіанті як побутувала в народі, не признають найрізноманітніших інтерпретацій.
Одразу ж згадалася Явдоха Зуїха, яка застерігала Гната Танцюру: «Пісня – то сльози людські, не вздумай щось від себе добавляти».
Не шкодують поділитися, хвилюються, щоб з ними не відійшла пісня в небуття.