 |
|
Калькулювання собівартості окремих видів продукції: поняття та основні методи.
Тема 10. Планування витрат виробництва
1. Завдання, зміст, вихідні дані і порядок розробки плану по витратам виробництва (собівартості).
Метою планування витрат на виробництво (собівартості продукції, робіт, послуг) є економічне обґрунтування оптимального розміру витрат, необхідних в плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї продукції підприємства, що дозволяє забезпечити необхідний рівень якості продукції та нормальний хід виробничого процесу.
Розрахунки розміру планової собівартості використовують при плануванні прибутку, визначенні економічної ефективності окремих організаційно – технічних заходів та виробництва в цілому, обґрунтуванні потреби в оборотних активах, при встановленні цін, у внутрішньозаводському плануванні, для збалансування усіх розділів плану підприємства і розробки стратегії його розвитку.
Завдання плану:
1. Розрахунок вартості необхідних виробничих ресурсів та пошук можливостей її скорочення.
2. Визначення загальної величини витрат на виробництво.
3. Розрахунок собівартості виробництва кожного виду продукції як критерію нижнього рівня цін, а також рентабельності продукції.
4. Створення основ для встановлення внутрішньовиробничих економічних відносин (організації оренди, підряду тощо).
План по собівартості містить:
1.Розрахунок витрат за технічно – економічними факторами.
2.Калькуляції собівартості за видами продукції.
3.Зведений кошторис витрат на виробництво.
Вихідні дані для розробки плану:
1. Основні завдання стратегії розвитку підприємства
2. Планові обсяги виробництва в натуральному та вартісному виразі (відповідно до плану збуту і виробництва продукції).
3. Норми витрат сировини, матеріалів, палива, енергії для виробництва продукції.
4. Розрахована потреба в матеріальних ресурсах в натуральному виразі (з плану МТЗ).
5. Умови договорів на постачання матеріальних ресурсів і збут готової продукції.
6. Норми трудових витрат, розрахунки чисельності та професійного складу працюючих, умови оплати праці (відповідно до плану по праці).
7. Економічні нормативи у відповідності до діючих законодавчих актів (норми амортизації, норми відрахувань у соціальні фонди, зборів, податків та інших обов’язкових платежів).
8. Результати розрахунків економії поточних витрат (з плану ОТР).
9. Ціни на матеріальні ресурси, тарифні ставки, посадові оклади.
10. Результати аналізу відповідного плану за попередній період.
Порядок розробки плану по собівартості:
1. Складаються кошториси витрат і калькулюється собівартість продукції та послуг допоміжних цехів.
2. Складається баланс розподілу продукції та послуг допоміжного виробництва за калькуляційними напрямками і за внутрішньозаводськими підрозділами – споживачами.
3. Складаються кошториси витрат на утримання та експлуатацію устаткування (ВУЕУ), витрат на підготовку та освоєння виробництва продукції, загальновиробничих витрат по цехам основного виробництва з подальшим узагальненням їх по підприємству, адміністративних витрат і витрат на збут підприємства в цілому.
4. Калькулюється собівартість одиниці продукції за її видами, розраховується собівартість усієї товарної і реалізованої продукції.
5. Складається зведений кошторис витрат на виробництво.
6. З метою контролю за правильністю розрахунків собівартості за різними напрямками (за калькуляційними статтями та економічними елементами витрат) розробляється зведення витрат на виробництво.
2. Показники плану по собівартості та їх розрахунок.
До складу основних показників плану по собівартості належать:
1. Абсолютні показники витрат:
1.1. Собівартість валової продукції (витрати на виробництво протягом планового періоду):
де ПМВ – прямі матеріальні витрати;
ПВОП – прямі витрати на оплату праці;
ІПВ – інші прямі витрати;
ЗВВ – загально виробничі (накладні витрати).
1.2. Собівартість товарної (готової, виготовленої) продукції
де 
- залишки незавершеного виробництва відповідно станом на початок і кінець року (або іншого планового періоду).
1.3. Собівартість реалізованої продукції
де 
- залишки готової продукції відповідно станом на початок і кінець року (або іншого планового періоду).
1.4. Витрати операційної (основної) діяльності – це сума собівартості реалізованої продукції, адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат.
1.5. Витрати звичайної діяльності – це сума витрат операційної, фінансової, інвестиційної та іншої звичайної діяльності підприємства.
1.6. Загальні витрати підприємства – це сума витрат звичайної і надзвичайної діяльності підприємства.
1.7. Собівартість одиниці продукції за видами товарної продукції (визначається на основі калькулювання витрат).
2. Відносні показники витрат:
2.1. Витрати на 1 грн. товарної продукції:
,
де 
- повна собівартість товарної продукції;
- товарна продукція в оптових цінах підприємства.
2.2. Зниження витрат на 1 грн. товарної продукції (%):
2.3. Зниження собівартості порівнянної товарної продукції (розраховується на підприємствах зі стабільною номенклатурою випуску), %:
2.4. Коефіцієнт (або рівень) витратомісткості операційної діяльності, який відображає економічність даного виду діяльності, %:
= 
де Воп – загальна сума витрат операційної діяльності в плановому періоді;
РП – обсяг реалізації продукції за той же період.
2.5. Коефіцієнт (рівень) витратомісткості виробництва продукції, %:
= 
де Ввпр – сума витрат, пов’язаних з виробництвом продукції (виробнича собівартість) в періоді;
ОВ – обсяг виробництва продукції за той же період.
2.6. Коефіцієнт (рівень) витратомісткості збуту продукції, %:
= 
де Взб – сума витрат на збут продукції в періоді.
2.7. Коефіцієнт (рівень) витратовіддачі є зворотним по відношенню до коефіцієнта витратомісткості операційної діяльності. Він характеризує обсяг реалізації (виробництва) продукції, який припадає на одиницю понесених в періоді витрат, тобто результативність витрат операційної діяльності підприємства:
= 
2.8. Коефіцієнт (рівень) рентабельності операційних витрат, %:
= 
або 
= 
де Пвал. – валовий операційний прибуток;
Пч – чистий операційний прибуток.
В аналітичних цілях перелік показників може бути розширений, зокрема, показниками витратомісткості окремих видів витрат (матеріальних, енергетичних, витрат на оплату праці, на відшкодування зносу основних засобів та т.ін.).
3. Методи планування собівартості. Загальна характеристика укрупнених методів планування собівартості. Фактори зниження собівартості.
Для планування собівартості використовують дві групи методів:
1) укрупнені методи ґрунтуються на коригуванні фактичного рівня витрат на зміни, що очікуються у плановому періоді. Ці методи дають можливість визначити орієнтовну суму планових витрат, їх динаміку, ув’язати натуральні і вартісні показники загального плану підприємства. Їх використовують для розробки проекту поточного плану і в довгостроковому плануванні.
До укрупнених методів належать:
а) метод планування за техніко-економічними факторами;
б) параметричні методи, які основані на встановленні кореляційних та простих емпіричних залежностей між собівартістю та параметрами, які характеризують умови виробництва;
2) методи прямого рахунку передбачають більш детальне обґрунтування планового рівня витрат за вставленими калькуляційними статтями або економічними елементами. За їх допомогою встановлюють собівартість окремих видів продукції та усього товарного випуску. Методи цієї групи використовують при плануванні собівартості на квартал, місяць.
До методів прямого рахунку відносять:
а) методи калькулювання собівартості, які дозволяють визначити розмір витрат на одиницю продукції відповідно до норм витрат та планово-заготівельних цін з подальшим підсумовуванням по усім калькуляційним статтям;
б) балансовий метод (або складання кошторису витрат на виробництво) реалізується за елементами витрат, виходячи із даних балансової потреби у виробничих ресурсах.
Для поглибленого обґрунтування планових рішень доцільно використовувати обидві групи методів у їх поєднанні.
Планування собівартості за техніко-економічними факторами є найбільш універсальним методом, який можливо використовувати на всіх рівнях, від виробничої дільниці до національної економіки.
В основу методу покладено коригування базової собівартості з урахуванням зміни умов господарювання в плановому періоді, які передбачені планом організаційно-технічного розвитку підприємства.
Алгоритм планування за даним методом передбачає наступні розрахункові кроки:
1. Розраховується собівартість товарної продукції планового періоду в цінах та умовах базового періоду:
, де 
де 
– планований товарний випуск за цінами базового періоду;
– витрати на 1 грн. товарної продукції у базовому періоді;
- перелік видів продукції, що передбачається випускати за планом виробництва;
- обсяг випуску і-тої продукції за планом;
- ціна на і-ту продукцію у базовому періоді.
2. Визначаються зміни у витратах планового періоду, які обумовлені впливом техніко-економічних факторів ( 
). Ці зміни в собівартості розраховують за типовим групуванням факторів, які виключають повторний рахунок, зокрема:
1) зміна обсягів виробництва;
2) зміна відносних розмірів амортизаційних відрахувань;
3) зміна структури продукції;
4) зміна технічного рівня виробництва;
5) зміна організації виробництва та умов праці;
6) зміна природних умов та способів видобутку корисних копалин;
7) інші фактори.
Розрахунок зміни собівартості під впливом факторів можливо звести до таких розрахункових формул, в основі яких лежить індексний метод.
Економія собівартості за рахунок економії у нормах та цінах на матеріальні ресурси:
де 
- питома вага матеріальних витрат або певного виду матеріальних ресурсів у собівартості базового періоду;
- індекс норм витрат;
- індекс цін на ресурси.
Економія собівартості під впливом зростання продуктивності праці:
де 
індекс зміни середньої заробітної плати;
- індекс зміни продуктивності праці;
- питома вага витрат на оплату праці в собівартості базового періоду.
Економія собівартості під впливом змін у обсягах виробництва:
де 
- індекс зміни умовно постійних витрат;
- індекс зміни обсягів виробництва;
- питома вага УПВ в собівартості базового періоду.
Економія собівартості в разі ліквідування невиробничих витрат:
де 
- сума невиробничих витрат в базовому періоді;
- темп збільшення VТП планованого року.
3. Розраховується собівартість товарної продукції планового періоду в цінах базового та умовах планового періоду:
де m – кількість впливових техніко-економічних факторів.
4. Розраховується рівень витрат на 1 грн. товарної продукції в плановому періоді в цінах базового періоду:
.
5. Розраховується зміна витрат на 1 грн. товарної продукції у плановому періоді по відношенню до базового періоду:
.
Розмір даного показника свідчить про керовані зміни у витратах, оскільки рівень планових витрат відображає результати ОТР і при цьому не враховує вплив зовнішніх факторів (цін на продукцію і виробничі ресурси).
6. Визначаються плановані зміни цін на готову продукцію ( 
) та цін на виробничі ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, транспортні тарифи, норми амортизації, норми відрахувань на соціальні потреби, тарифні ставки - 
).
7. Розраховуються планові розміри товарної продукції та її собівартості:
, 
8. Розраховується рівень витрат на 1 грн. товарної продукції у цінах та умовах планового періоду і їх зниження до рівня базового періоду:
.
Розмір зниження витрат на 1 грн. товарної продукції враховує одночасну дію контрольованих (внутрішніх) і неконтрольованих (цінових, тобто зовнішніх факторів.
Калькулювання собівартості окремих видів продукції: поняття та основні методи.
Під калькулюванням розуміють розрахунок в грошовому виразі розміру витрат, які приходяться на одиницю продукції або на одиницю обсягу робіт, що виконуються.
У річному плані калькуляції складаються на усі види продукції, які передбачені до випуску. Розрахунок проводиться на рік з розподілом по кварталам. Для калькулювання характерним є наявність розгорнутої нормативної бази.
Калькулювання виконується відповідно до Наказу Державного комітету промислової політики України №47 від 02.02.2001р. «Методичні рекомендації по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості» та розроблених на їх основі відповідних галузевих положень (інструкцій).
Поряд з калькулюванням собівартості одиниці продукції в промисловості складають також й інші види калькуляцій.
Так, в залежності від етапів охоплення витрат розрізняють наступні види калькуляцій:
1) собівартості цехової переробки (тобто без урахування витрат на сировину та матеріали) – при роботі на матеріалах замовника;
2) цехової собівартості (з урахуванням витрат на сировину та матеріали);
3) собівартості виробництва (у комплексних виробництвах);
4) виробничої собівартості (собівартість виробництва з вирахуванням попутної продукції);
5) повної собівартості (нижня межа ціни).
В залежності від характеру та складності процесу виробництва, особливостей його організації використовують наступні методи калькулювання собівартості та обліку виробничих витрат:
1. Позамовний метод, при якому калькуляційною одиницею та об’єктом обліку є окреме замовлення. Калькулювання проводиться по цехам або по виробництву в цілому методом прямого рахунку. В окремих випадках допускається калькулювання окремих частин замовлення.
Метод використовується в індивідуальному, дрібносерійному виробництвах, у виробництві деяких хімічних реактивів, пластмас, при ремонті, в дослідному виробництві, при проведенні експериментальних робіт.
2. Попередільний метод передбачає, що калькулювання та облік виробничих витрат здійснюється за калькуляційними статтями витрат по цехам, стадіям виробництва. При цьому по переділах враховуються усі витрати, у тому числі собівартість використаних напівфабрикатів. В залежності від кількості переділів розрізняють одно передільний та багато передільний методи.
Калькуляційні одиниці на переділах можуть бути різними. При їх виборі виходять з того, що необхідно забезпечити в кожному випадку найбільш повне відображення як економічних, так і облікових ознак.
3. Повиробний метод, за якимкалькулювання та облік виробничих витрат здійснюють відповідно до окремих видів готової продукції або до груп однорідних продуктів і виробів.
4. Нормативний метод є найбільш прогресивним методом, в основі якого лежить:
а) детальне нормування витрат та складання нормативних калькуляцій собівартості;
б) облік усіх фактичних змін і відхилень від норм та повсякденний контроль;
в) вияв причин та конкретних винуватців відхилень;
г) прийняття коригуючих дій.
Зведений облік витрат здійснюється у розрізі цехів по видам продукції. При цьому витрати ділять на нормативні та відхилення від них. Найважливіші елементи цього методу можуть бути використані також при запровадженні попереднього методу.
В залежності від повноти охоплення витрат калькулювання собівартості може здійснюватися:
1) методом загальної калькуляції (повної собівартості);
2) методом величини покриття (обмеженої собівартості або зворотної калькуляції).
Методом загальної калькуляції називається такий метод, який передбачає розрахунок як змінних, так і постійних витрат на одиницю продукції (або замовлення). Цей метод використовується для:
- порівняння витрат на виготовлення продукції свого підприємства з витратами у конкурента;
- оцінки запасів;
- порівняння витрат з ринковою ціною і визначення прибутковості окремих виробів;
- встановлення державних регульованих цін;
- ціноутворення за методом «собівартість + прибуток» (на підприємствах, які займають домінуюче місце на ринку).
Якщо підприємство займає незначну ринкову частку і тим самим не може впливати на ціну товару, калькулювання проводиться від ціни реалізації за методом величини покриття. Метод передбачає розрахунок собівартості окремих виробів тільки за змінними витратами. Умовно-постійні витрати в цьому випадку розраховуються в цілому по підприємству.
До складу змінних витрат включаються:
1) прямі матеріальні витрати,
у т.ч. – сировина і матеріали;
- покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби;
- інші матеріали, які безпосередньо можуть бути віднесені до конкретних видів продукції (електроенергія, паливо);
2) прямі витрати на оплату праці;
3) інші прямі витрати, які можуть бути прямо віднесені до конкретної продукції (наприклад, відрахування на соціальне страхування, амортизація тощо),
Величина покриття являє собою різницю між ціною реалізації та змінними витратами і відображає постійні витрати та додаткові платежі. Величину покриття ще називають «маржинальним» прибутком.
Калькулювання за величиною покриття використовується для:
- встановлення цін підприємствами, що займають незначну ринкову частку;
- прийняття рішень щодо асортименту.
Ефективне ціноутворення здійснюється на основі аналізу ряду альтернативних можливостей, де кожному значенню ціни відповідає та кількість продукції, яку підприємство припускає реалізувати по даній ціні (залежність обсягу збуту від ціни). Потім за допомогою складання планової калькуляції розраховується очікувана при кожному з альтернативних показників обсягу реалізації загальна величина покриття. Для цього метод загальної калькуляції непридатний.
Використання обмеженої собівартості спрощує нормування, планування, облік та контроль собівартості, статті витрат краще піддаються оперативному контролю, адже саме по змінним витратам звичайно виникає перевитрачання. Тому Наказ №47 саме й орієнтує підприємства на планування витрат за методом обмеженої собівартості. Цей метод калькулювання також має назву системи «директ-костинг», яка добре узгоджується з маркетингом.
Перехід для складання витрат при калькулюванні собівартості продукції відповідно до Наказу №47 є:
Основними статтями витрат при калькулюванні собівартості продукції відповідно до Наказу №47 є:
1) сировина та матеріали;
2) покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств;
3) паливо й енергія на технологічні цілі;
4) зворотні відходи (вираховуються);
5) основна заробітна плата;
6) додаткова заробітна плата;
7) відрахування на соціальне страхування;
8) витрати на утримання та експлуатацію устаткування (ВУЕУ);
9) загальновиробничі витрати (ЗВВ);
10) втрати від браку;
11) інші виробничі витрати;
12) попутна продукція (вираховується).
В межах загальних рекомендацій підприємства самостійно визначають калькуляційні статті витрат (можливе окреме виділення витрат на підготовку та освоєння виробництва, транспортно-заготівельних витрат тощо). Якщо калькулювання ведеться за методом повної собівартості, то до перелічених статей додаються:
13) адміністративні витрати;
14) витрати на збут.