Здавалка
Главная | Обратная связь

Методи калькулювання собівартості у комплексних виробництвах.



Комплексні виробництва – це виробництва з технологічними процесами, які дають змогу одержувати одночасно декілька видів продукції.

Відмінною рисою при комплексній переробці сировини виступає одночасне отримання в одному технологічному процесі декілька видів продуктів (або напівфабрикатів) із одного і того ж виду сировини на одній або декількох стадіях. Причому в таких виробництвах одночасно отримують як готову продукцію, так і напівфабрикати. Неможливо чітко встановити межу між основними, поточними та попутними продуктами та відходами виробництва.

Саме тому не лише витрати на обслуговування і управління виробництвом, але і витрати на сировину, енергію, паливо виступають загальними, що і відображає труднощі в калькулюванні собівартості різних видів продукції, оскільки витрати прямим способом практично не можливо віднести до жодного із видів продукції.

Єдиного підходу до визначення витрат на виробництво окремих видів продукції у комплексних виробництвах не існує. Використовують різні методи, які відображають специфіку галузі та сформовані традиції.

Найбільш частіше зустрічаються 3 методи калькулювання витрат в комплексних виробництвах: виключення витрат; розподілу витрат; комбінування.

За методом виключення витрат із загальних виробничих витрат вираховують витрати попутних видів продукції. Планову собівартість попутної продукції визначають або за собівартістю виготовлення відповідної продукції у відокремленому виробництві або розрахунковим шляхом для конкретного виробництва. Решта суми ділиться на обсяг виробництва основного продукту. Даний метод відносно простий. Але його можливо реалізувати у випадку обмеженої кількості одночасно вироблених продуктів і коли питома вага попутної продукції в загальному випуску (в загальних витратах) незначна.

Даний метод використовують, якщо даний продукт переважає в загальному випуску продукції; існує відокремлене виробництво попутних видів продукції, обсяги і вартість яких незначні; вихід окремих видів продукції відносно стабільний.

Метод розподілу витрат використовують у випадках, коли виробляють декілька видів основної продукції і відсутня побічна продукція.

Загальні витрати на виробництво розподіляють між видами продукції пропорційно масі окремих її видів, вмісту в них корисної речовини, собівартості, цінам на аналогічні або еквівалентні продукти в індивідуальних виробництвах (роздільних виробництвах). У випадку вибору для розподілу витрат аналогічних видів продукції, даний метод має назву “метод еквівалентів”.

Даний метод достатньо простий і використовується в однорідних виробництвах. Його використання в багатостадійних виробництвах має труднощі.

Метод комбінування використовують у випадках, коли отримують декілька основних та декілька попутних продуктів. Витрати на попутну продукцію виключають, а решта суми розподіляється.

Названі методи калькулювання собівартості у комплексних виробництвах дають змогу отримати собівартість одиниці продукції в цілому. Структура ж витрат може бути визначена виходячи із загальної структури витрат на комплекс продуктів або за структурою собівартості аналогів.

16. Контроль за виконанням плану по собівартості.

Для контролю за виконанням плану по собівартості продукції (робіт, послуг) традиційно використовуються наступні джерела інформації: планова собівартість продукції; аналітичні розрахунки, норми й нормативи споживання ресурсів; звітна інформація (ф. 2 „Звіт про фінансові результати”, ф. 1-ПВ „Звіт з праці”, дані оперативного обліку (первинні документи, зведення, реєстри відпуску матеріалів на виробництво, табелі про нарахування заробітної плати, норми витрат матеріалів, відхилення від норм; матеріали обстежень, перевірок, спостережень, нарад, технологічної документації, паспортні дані).

Основним методом контролю традиційно виступає метод порівняння, а саме: співставлення планових і фактичних показників для оцінки ступеня виконання плану; порівняння фактичних показників з нормативними, що дозволяє здійснити контроль за витратами та сприяє впровадженню ресурсозберігаючих технологій; співставлення фактичних показників з показниками минулих років для визначення тенденцій розвитку витратності; порівняння показників аналізованого підприємства з досягненнями науки і передового досвіду інших підприємств для пошуку резервів; співставлення результатів діяльності до і після зміни будь-якого фактора для розрахунку впливу факторів при підрахунку резервів.

Методика аналізу собівартості продукції (робіт, послуг), рівно як і її планування, передбачає проведення дослідження з розрахунком наступних узагальнюючих показників:

1) собівартість одиниці продукції;

2) собівартість товарної продукції;

3) собівартість реалізованої продукції;

4) виконання плану зниження собівартості порівнянної товарної продукції;

5) витрати на 1 грн. товарної продукції.

Аналіз собівартості товарної продукції починають із загальної оцінки виконання плану собівартості, визначають відхилення звітних показників від планових, їх динаміку, виявляють фактори, що вплинули на це відхилення, роблять відповідні висновки. На наступному етапі аналізу виявляється вплив кожного фактора на абсолютне відхилення повної фактичної собівартості всієї проду­кції від планової. Для цього абсолютні відхилення витрат на одну гривню продукції кожного фактора помножуємо на фактичний випуск продукції в оптових цінах підприємства. Треба, однак, пам'ятати, що на абсолютне відхилення фактичної собівартості всієї продукції від планової, крім перелічених вище факторів, впливає зміна обсягу випуску продукції. Цей вплив визначається як добуток планової собівартості гривні продукції та абсолютного відхилення фактичного обсягу випуску від планового

Аналіз витрат за економічними елементами уможливлює, у свою чергу, вивчення їхнього складу, питомої ваги кожного еле­мента, частку живої і уречевленої праці в загальних витратах на виробництво. Порівнювання фактичної структури витрат за кіль­ка періодів виявляє динаміку і напрямок зміни окремих елемен­тів, матеріаломісткості, фондомісткості, енергоємності, трудоміс­ткості, собівартості продукції і вплив технічного прогресу на структуру витрат.

На наступному етапі аналізу вивчається собівартість продукції за калькуляційними статтями, що дає змогу встановити цільові напрями витрат, зв'язок з техноло­гічним процесом, а також підрахувати собівартість окремих видів одиниці продукції, узагальнити витрати за місцем виникнення (дільниця, бригада, цех), забезпечити контроль за місцем виникнення витрат та використанням ресурсів підприємства за призначенням.

Аналіз собівартості продукції закінчується зведеним підрахунком резервів її зниження та розробкою заходів, спрямо­ваних на використання виявлених резервів.

Виявлені резерви зниження собівартості продукції ділять на три групи:

а) упущені можливості – непродуктивні витрати, безгоспода­рність, неритмічна робота, порушення технології та ін.;

б) прямі резерви зниження собівартості – відхилення собіварто­сті за рахунок невиконання запланованих заходів, якими передбача­лось доведення собівартості до рівня передового підприємства;

в) перспективні резерви – можливі резерви зниження собівар­тості до рівня передового підприємства (не передбачені планом).







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.