Главная | Обратная связь

ПРО ПОЯВИ БОЖОЇ МАТЕРІ В ГАЛИЧИНІ В 1954 і 1955 РР.

Ніде правди діти, але воно таки так є: Божа Мати не забуває про наш нарід, і як та добра мати, що завсіди спішить до тієї дитини, що терпить, так і тепер Вона не тільки в небі заступається за нами перед престолом Всевишнього Бога, але Вона сходить з неба і ходить по нашій Галицькій Землі, щоб людей потішати й у вірі утверджувати.

Різні вістки приходять тут до нас з Української Землі, як наприклад, про різні чудесні події, обновлення святих ікон і тому подібне. Але вістка, що певно провірена, дійшла до нас останніми часами, що Мати Божа обявилася одній нашій дівчині, на імя Анна, що їй виявила Свою святу волю, то це, щось небувале, то це щось надзвичайне, щось дуже великого значення.

Дня 20. грудня 1954 р., згадана дівчина була на Службі Божій у Дубовиці, парафіяльній церкві села Середнє, Войнилівського району, Станиславівської області. Перед освяченням, тобто перед тим, як священик силою Ісуса Христа перемінює хліб і вино в Найсвятіші Тіло і Кров Христову, щось сталося з Анною небувале: вона не бачила ані престола, ані священика, ані людей в церкві – все це наче зникло з-перед її очей. Вона тоді бачила те, чого в жаден спосіб годі подумати, щоб у церкві те можна було видіти. Що ж вона бачила? Вона бачила Середнянську гору, те місце, де була криниця й джерела, хоч ця дівчина ніколи там не була й ніколи того всього не бачила.

На тій горі вона побачила, як стояла жива Мати Божа, вбрана в білу суконку перепоясану голубим поясом, а довкола її голови було 12 зір, які кидали світло довкола, розсіваючи його проміннями аж до небозводу, ноги Матері Божої були без обуви і були білі наче сніг. Руки мала розпростерті, повні Божих благодатей.

Пречиста Діва поглянула на Анну і відізвалась до неї сумним голосом: "Доню, доню, доню, – ти бачиш, яку я маю повноту благодатей та не маю кому роздати, бо скільки є доньок і синів, то майже всі відвернулися від Мене і ніхто Мене про ніщо не просить. Я бажаю зробити велике звільнення для бідних грішників, бо погибіль близька, як за часів Ноя; не потопом, але вогнем буде знищення, потопом вогню нарід буде знищений, бо протрішився перед Богом. Такого упадку ще не було від початку світу як тепер! Тепер є царство Сатани. Я буду перебувати на цій горі. Звідси я бачу всю вселенну, бачу багато грішників і буду роздавати свої ласки через це джерело, з якого тут випливає водиця. Хто буде приходити, каятися за свої гріхи і приймати цю воду з вірою, того Я уздоровлю на душі і тілі, і той не згине, як прийде погибіль".

Дальше Мати Божа доручила Анні, щоб на тому місці, де Вона стояла своїми ногами, аби там приготовили печеру і поставили ікону Непорочного Зачаття Діви на знак, щоб люди знали, де обявилася Божа Мати. Окрім цього доручила ще Мати Божа, щоб приготовлено джерело для посвячення води, щоб вона пішла до греко-католицького священика, аби посвятив ці джерела на свято Непорочного Зачаття, але, щоб все це робити в тайні.

Коли те все видіння скінчилося, здавалося тій дівчині, що вона не на землі, а в небі. Якась така велика любов наповнила її серце, що, якби не Божа поміч – то не видержала б цього пережиття.

Після Служби Божої – Анна пішла вперше в своєму житті на цю гору в Середнім, і перша на тому місці зложила поклін Пресвятій Божій Матері та, цілуючи ті місця, що Пречиста на них стояла в часі обявлення.

Друга поява Пречистої Матері Божої була в день Непорочного Зачаття в 1954 р. На горі була печера гарно прибрана, а в ній – жона Непорочного Зачаття Пресвятої Богоматері. Зібралося шіснадцять осіб найвірніших, прийшов священик, віддав поклін Божій Матері і посвятив джерело на велику радість зібраних там людей. Незабаром після відходу священика-пароха, прийшло ще двох священиків, один греко-католицький, а другий римо-католицький; вони принесли з собою Найсвятіші Тайни й умістили їх на переді статуї Божої Матері. Після Молебня, греко-католицький священик виголосив прегарну проповідь. Після Благальної пісні (Суплікації), благословення Найсв. Тайнами, відспівано многоліття Святішому Отцеві, Духовенству і Українському Народові. По скінченій відправі, священики сповідали і причащали. Після того зірвалася, тільки на горі, буря, світло погасло. На місці, де була відправа, залягла густа мряка, яка заслонила всіх там присутніх людей перед злобним світом. Однак, тим людям видавалося, що вони наче в небі. Буря тривала так довго, як довго люди були на горі, а як люди розійшлися, буря втихомирилася і хмари розійшлися.

На відправу опізнилися дві особи, і хоч вони добре знали про те місце, не могли одначе туди трапити, бо хмари все прислонили. Того дня поміж 6 а 7 год. вся гора Середнянська заясніла. Здалеку видавалося немов би село горіло, а зблизька не було видно ніякої полуміні, тільки вся гора виглядала ніби золотом облита, а над нею ясніло небо і чути було ангельські співи. Це чудо бачили всі ближчі дальші села з району і области. Луну, що била з тієї гори, було видно в місті Долині й у Львові.

Багато-багато людей йшло, не шукаючи дороги, а навпростець почерез рови і замерзлі потоки, аби побачити, що діється, що це за ясність. Люди падали на коліна, щиро молилися, цілували ту святу землицю, що на ній стояла Божа Мати.

Після того дня на горі зявилася наперед Мати Божа, а потім Ісус Христос.

На Стрітення 1955 р. Божа Мати знову являється і вказує рукою на зранене своє серце. При тім сказала до Анни: "Ти молишся до Мене, щоб я помилувала грішників, але вони по більшій частині приходять тут з цікавости, а не з розкаяння і тим своїм невірством ранять Моє серце".

На Благовіщення 1955 р. Пречиста Божа Мати знову зявилася, і тоді, дивлячись, що нема майже нікого на горі, що ніхто не користується джерелами, промовила жалісним голосом тричі: Покути, Покути, Покути.

Першого травня 1955 р. зявився на цій горі Ісус Христос – дививсь на полуднє; був одягнений у червоному одязі, а в руці держав жезл. Так як у першу неділю Посту, так у половині травня (15. V.), а відтак на Вознесіння Господнє зявилась Божа Мати на горі в Середнім. Тільки, що в день Вознесіння Господнього було на горі багато людей. Тоді Мати Божа висказала своє бажання, щоб на горі був священик і хрест, показала два місця, де повинен би стояти хрест.

В навечеря останньої неділі травня 1955 р., зібралося на горі около 70 осіб. Ще з вечора прибрали печеру цвітами, вінками і поставили ікону Непорочно Зачатої Матері Божої. Засвітили свічки і молилися. Опісля зійшлося більше людей і тоді відправили Молебень до Матері Божої. Поміж людьми були наші монахині, були мужчини, жінки, старші й молодші. Всі очікували на одного нашого дуже ревного священика з підземельної Церкви. Около другої години вночі священик прийшов. На його привітання нарід заспівав пісню в честь Матері Божої: "Радуйся Царице Мати Милосердя..." Почалася сповідь. По скінченні сповіді, а перед Службою Божою, священик сказав дуже зворушливу проповідь, закликаючи нарід до покути. Около 5-ої години ранку почалася Служба Божа. Під час Служби Божої всі люди завважили, що цей старий священик наче перемінився, стояв коло престола наче молодий ангел, а не людина, особливо в часі Освячення і Св. Причастя. В часі Служби Божої люди мали різні видіння. А впродовж цілого дня було чути на горі спів невидимого хору.

В часі 16-ої появи Пречистої Божої Матері, якийсь голос на горі Середнянській, між іншим говорив таке:

"...Через Середнянську гору пошириться католицька віра в цілім світі – всі полинуть на гору Господню – Дух Божий переможе всяку злобу – настане обнова народу, який встане з гріхів пітьми, воскресне до нового життя – буде одне стадо і один пастир, одне серце, один дух, одна слава – всі подивлятимуть велике Боже милосердя. Тут дізнаватимуть Божих благодатей – на тій горі зєднаються народи в любові – і настане Божий мир".

В часі 17-ої появи Божої Матері, Пречиста журилася, що погибіль недалека, а люди не користають з Божих благодатей. Кілька кроків перед Пречистою стояв Архангел Михаїл, у правій руці держав вогняно-золотистий меч. Лицем звернений був на південь.

Двадцята поява була дня 21 листопада. В той день Анна (чи як її кличуть Ганя) мала таке видіння: Бачила як множество померлих душ, звернених лицем до кивот з витягненими руками – просили помочі. Після того Анна просила деяких людей, щоб давали на Службу Божу за душі померлих. Коли ця Служба Божа відправлялася, тоді Анна мала видіння, як Мати Божа роздавала їм ласки зі Служби Божої, а обличчя душ, що перед тим були темні – ставали опісля ясними.

Стільки, милі Браття і Сестри, в листі з-поза залізної заслони. Лист писала достовірна особа. Але, що там наша Церковна влада не має змоги перевести розсліду тих появ у Середньому, то мусимо здержатися з їх оцінкою. Треба нам всім молитися, щоб Господь прояснив цю справу, бо це ж справді щось велике перед нами, коли Божа Мати ходить по нашій землі, а навіть сам Христос – як Цар являється з жезлом у руці.

Милі Браття і Сестри! Не пропустіть ні одного дня, щоб не почитати Пресвяту Богородицю. Користайте з всякої нагоди, яку св. Церква подає, щоб виявляти Матері Божій нашу любов. В її торжественні свята приступаймо до св. Тайн Покаяння і Евхаристії, а особливо наслідуймо її чесноти. Тоді Пречиста Божа Мати не опустить нас з-під свого Покрову.

 

"ПОД ТВОЮ МИЛОСТЬ ПРИБІГАЄМ..."

Сотки літ наш нарід стояв на сторожі християнської культури і своїми грудьми здержував на своїй рідній землі різні орди і ватаги Гунів, Ґерман, Печенігів, Половців, Турків і Татар. У цій останній світовій війні наш нарід платив важкими втратами, невинною кровю своїх дітей, стаючи в обороні своєї Церкви і свого народу.

Така оце важка доля нашого народу... Гинули наші прадіди, закуті в кайданах, на далекому Сибірі, на Соловках та в Казахстані та всі вони і з ними ми звертаємо свої очі до Пречистої Діви Марії – Цариці Українського Народу, та просимо, щоб не випускала нас зі своєї опіки.

Хто ж не знає цієї зворушливої молитви-пісці, яку наш нарід співає так щиро, так сердечно, клячучи перед чудотворними іконами Пречистої Діви Марії?.. Цієї зворушливої пісні, що несеться з кожної нашої церкви, з кожної нашої молитовниці, в небесні простори, ген аж перед небесний престол нашої Небесної Неньки?..

"Под Твою милость прибігаєм Богородице Діво..." Неначе чую цей пориваючий спів цієї нашої прегарної молитви, як з міліонів грудей наших братів і сестер у Старому Краю, зі степів і гір, з долів і лугів – несеться в небесні простори до Тебе Божа Мати... Міліони очей звернені до Твоїх святих чудотворних ікон, шукають свого рятунку в Тебе, о Мати Милосердя. А скільки гарячих сліз спливає з очей, скільки ж уст сердечно просять: "Молитов наших не презри во скорбіх..." Не погорди нашими молитвами в журбах... О, Маріє! Ми всі прибігаєм до Тебе, під Твій святий омофор, всі з довірям і упованням підносимо руки до Тебе і щиро-щиро просим: "Молитов наших не презри во скорбіх..."

Так моляться діти, що хочуть бути радістю для своїх родичів. Так молиться молодь, коли ударяють на неї покуси, а вона хоче зберегти дорогоцінний скарб невинности. Такою молитвою Пречиста Діва Марія ніколи не погордить. І ви нещасні, що згрішили – не попадайте в розпуку – Пречиста Діва Марія не погордить вашим розкаянням і для вас випросить благодать навернення І витривалости в добрім. "Молитов наших не презри" – лине щира молитва до Богоматері з уст подругів, з уст родичів. Пречиста Діва Марія знає всі ваші журби, Вона розуміє Ваші зітхання й Ваші просьби... "Не презри" – о, Маріє, прихили своє ухо до тих стареньких, опущених, до хворих і вмираючих – вони ледве чутним, дрижачим голосом Тебе благають "Не презри – не погорди!.."

Бідні сироти коло домовини тата або мами благають Тебе, о, Пречиста ,,во скорбіх – в журбах". Родичі благають за навернення розпусного сина, за впавшу доньку". А коли у воєнному лихолітті, тяжкі удари долі нищать родинне вогнище, добробут, до кого ж тим нещасним було звертати свої очі, як не до Тебе всіх скорбящих радосте і покривджених заступнице?.. Бо Ти Єдина розумієш розбиті серця і вливаєш у них співчуття і розраду...

"Но от бід ізбави нас..." Це значить, особливо освободи нас від гріхів і нагод до гріхів... Бо ,,нема миру безбожним!" (Ісая, глава 57, стих 21), бо "смута і тривога на всяку душу чоловіка, що чинить зле" (Рим. II, 9).

А може хтось, що чує ці мої слова, може "Прибіжище грішників" – дає в цей спосіб нагоду для застанови над станом своєї душі, щоб у цей спосіб допомогти йому зірвати з гріхом, з грішним життям... Брате! Сестро! Якщо справді маєш добру волю стати з грішного життя, то молися гарячо: "Но от бід ізбави нас", а ця твоя молитва буде напевно вислухана.

Є ще одна біда, якої мусимо всі зазнати – а це є смерть. Пречиста Діва Марія і в цій біді може нам дуже багато помогти. Вона може захоронити нас в годині смерти від злого ворога та щасливо перепровадити до Свого Сина. Щасливий, хто вмирає в присутності Небесної Неньки. Про цю благодать треба нам молитися "но от бід ізбави нас..." "Єдина чистая і благословенная..." Так кінчиться ця чудова й чарівна молитва до Пречистої Діви Марії, що нею наш нарід віками прославляє Пресвяту Богородицю – нашу Небесну Неньку. Де цієї молитви не шепчуть людські уста, де не співає її розмолений наш нарід? Вона лине в небесні простори і з бідної хати і з заможних хоромів і з тюрем, і з заслань, і з неволі і звідтам, де на руках наших земляків бряжчать важкі кайдани. Всюди там наш нарід звертає свої очі до Тебе о Маріє, й милости в Тебе сердечно просить. В часі, коли західні області України дісталися під большевицьку займанщину, зараз таки вислано на заслання в татарські степи Туркестану багато наших рідних. Коли одного дня в 1944 році, по скінченій цілоденній важкій праці, наші нещасні невольники двадцятого століття, заспівали перед нічним спочинком "Под Твою милость прибігаєм". вийшло напроти них багато Татар і питаються:

– Чи ви Галичани?

– Так, – відповідають наші земляки. – Ми Українці-Галичани.

– А чи ви вірите ще в того самого Бога і любите Божу Матір, так як ваші прадіди?

– Віримо, – відповідають здивовані наші земляки, чудуючись, чому Татари так випитують їх про їхню віру.

– А чи вмієте співати пісню "Под Твою милость? – Так, ми якраз щойно її проспівали.

Тоді Татари в найбільшій радості провадять їх на гріб свого давнього вождя Тімур-Хана і просять:

– Заспівайте тут "Под Твою милость".

І заспівали наші рідні пісню до Пресвятої Богородиці. На звуки цієї пісні Татари, наче скошена трава, впали на землю. А пісня "Под Твою милость" лунала-лунала. То наче плач дитини, то наче голос розпуки зболілого серця, ген аж по-під зорі звіздистого степу... то знову безсильно спадала на землю... аж тихо-тихесенько вмовкала, наче завмираючі струни козацької бандури...

Тоді виступив старенький чоловік, Татарин і каже: "Вже минуло сімсот літ, як у 1243 р., наші прадіди під проводом Тімур-Хана, вертаючись, з далекого походу, напали на манастир і людей, що скрилися були в печерах – видусили димом. А монахів, що прийшли просити помилування для тих, що в печерах, вирізали, навіть не дали їм доспівати цієї пісні "Под Твою милость..." І як повернулись наші із того походу – вихвалялися, як то вони перебили монахів, не давши їм скінчити пісні, що її перед своєю смертю співали. Тоді наші татарські священики засумувалися і предсказали, що велика Божа кара впаде за це на наш нарід, і не буде вона знята з нас, аж як прийдуть тут Галичани і заспівають цю пісню "Под Твою милость...", до Матері свого Спасителя, Божого Сина. І так сталося, бо ми попали наперед в неволю білого царя, а тепер стогнемо в неволі червоного тирана. Але ми віримо, що нині знята з нас Божа кара. А ви, Українці-Галичани будьте благословенні, бо хоч і ви в кайданах, але ви принесли нам розраду і надію на кращу майбутність".

Милі Браття і Сестри! Коли Господь Бог зберіг у татарському племені надію, що прийде для них день прощення – то і над нами змилосердиться "Єдина чистая і благословенная" і дасть нам ще нашими очима побачити кращу майбутність нашого многострадального народу і наше власне воскресіння до вічної слави...

Але не забуваймо про почитання наших рідних чудотворних ікон Матері Божої. Молімся перед ними до Пречистої Божої Матері і з глибини серця благаймо її, щоб нас зберігала під своїм омофором, цією пречудною молитвою-піснею "Под Твою милость прибігаєм..."