Природне і поляризоване світло. Закон Малюса
Наслідком теорії Максвелла є твердження про поперечність світлових хвиль: вектори напруженості електричного
і магнітного
полів електромагнітної хвилі взаємно перпендикулярні і коливаються перпендикулярно до вектора швидкості
поширення хвилі. При розгляді світлових електромагнітних хвиль усі міркування зазвичай проводять для вектора
, який називається світловим вектором, тому що він має визначальний вплив при дії світла на речовину. Площина, в якій відбувається коливання вектора
, називається площиною поляризації, а перпендикулярна до неї площина – площиною коливань.
Світло є сумарним електромагнітним випромінюванням множини атомів. Атоми випромінюють світлові хвилі незалежно один від одного у вигляді хвильового цугу, в якому вектор
коливається в одній площині. Хвильові цуги неперервно накладаючись змінюють один одного. Тому світлова хвиля, що випромінюється тілом, характеризується рівноймовірними напрямками коливань світлового вектора
.
Природним (неполяризованим) називається світло з усіма можливими рівноймовірними орієнтаціями вектора
(отже, і
) (рис. 2.14,а).
Поляризованим називається світло, в якому напрямки коливань вектора
певним чином упорядковані.
Якщо коливання вектора
світлової хвилі відбуваються в одній певній площині, то світло називається лінійно поляризованим (плоскополяризованим (рис. 2.14,б). У випадку, коливектор
описує еліпс в площині перпендикулярній до напрямку поширення променя, то така хвиля називається еліптично поляризованою, а якщо коло - поляризованою по колу (циркулярно поляризованою).
Коли вектор
обертається проти годинникової стрілки в площині перпендикулярній до напрямку поширення променя, то поляризація називається правою, а в протилежному випадку – лівою.
Якщо внаслідок яких-небудь зовнішніх впливів має місце переважаючий напрямок коливань вектора
, то світло є частково поляризованим (рис. 2.14,в).
Для характеристики поляризаційного стану використовують величину, яку називають ступінню поляризації:
, (2.37)
де
і
– відповідно, максимальна і мінімальна інтенсивність світла, що відповідають двом перпендикулярним компонентам вектора
. Для природного світла
=
і Р=0. Для плоскополяризованого –
=0 і Р=1.
Поляризацією світла називається виділення лінійно поляризованого світла з природного або частково поляризованого.
Плоскополяризоване світло можна отримати з природного за допомогою приладів, які називаються поляризаторами. Ці прилади вільно пропускають коливання, паралельні до площини поляризації, яка називається головною площиною, і повністю або частково затримують коливання, які перпендикулярні цій площині. В ролі поляризаторів можуть бути середовища, які анізотропні відносно коливань вектора
, наприклад, кристали. Одним із природних кристалів, які використовуються як поляризатори, є турмалін. Прилади, за допомогою яких аналізують ступінь поляризації світла, називають аналізаторами.
Якщо на поляризатор падає природне світло (рис. 2.15), то при вході в поляризатор падаючу хвилю, вектор напруженості
електричного поля якої коливається у площині, що утворює з головною площиною поляризатора р–р кут
, можна зобразити у вигляді двох коливань у взаємно перпендикулярних площинах (рис. 2.15). Причому амплітуди коливань можна виразити таким чином:
;
.
Перше коливання з амплітудою
пройде через поляризатор, а друге з амплітудою
буде затримане поляризатором. Отже, при цьому
. Оскільки інтенсивність світла
пропорційна квадратові амплітуди світлового вектора
(
), то співвідношення
можна записати таким чином:
, (2.38)
де
– інтенсивність коливань з амплітудою
.
В природному світлі всі значення j рівноймовірні. Тому частка світла, що пройшло через поляризатор, буде дорівнювати середньому значенню
, тобто
і
.
Якщо на аналізатор падає лінійно поляризоване світло, отримане за допомогою поляризатора, головна площина якого p–p утворює кут
з головною площиною аналізатора a–a, то значення інтенсивності світла на виході з аналізатора буде виражатися формулою
. (2.39)
Якщо аналізатор і поляризатор не є абсолютно прозорими, то
, (2.40)
де
– кофіцієнт прозорості поляризатора,
- коефіцієнт прозорості аналізатора.
Отримані співвідношення (2.39) і (2.40) виражають закон Малюса.
З співвідношень (2.39) та (2.340) випливає, що зі зміною кута
між головними площинами поляризатора і аналізатора змінюється інтенсивність світла
: якщо
, то після аналізатора буде спостерігатися максимальна інтенсивність світла (світло повністю проходить через аналізатор), якщо
, то
=0 − мінімальна інтенсивність світла (світло повністю гаситься).
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.