 |
|
Стилістична диференціація слова
Слова сучасної української літературної мови неоднакові щодо їх використання в різних функціональних стилях - розмовно-побутовому, науковому, публіцистичному, офіційно-діловому, художньому. Деякі з них вживаються без будь-якого обмеження в усіх стилях літературної мови, в її усному і писемному різновидах. Одні стилістично нейтральні, загальновживані. Інші ж поширені лише в певних стилях.
Лексика в стилістичному плані може бути представлена різними словами :
1. слова літературно-нормативні й позанормативні. При вживанні слів літературної мови не виникає уявлення про конкретну сферу спілкування, історичну епоху, професійне чи соціальне середовище. Лише потрапляючи у контекст, нейтральне слово літературної мови набуває відповідного відтінку;
2. семантично повнозначні й неповнозначні (службові) слова;
3. власномовні й запозичені слова;
4. історично позначені й непозначені слова (неологізми, архаїзмі, історизми);
5. нейтральна та експресивна лексика (нейтральна лексика - лише засіб комунікації, експресивна - і засіб комунікації, і засіб вияву експресивно-емоційних нюансів).
Усі слова української мови становлять її словниковий склад. Він є найбільше рухливим, бо в ньому відбиваються усі зміни в житті суспільства, проте переважна частина слів є нейтральною із стилістичного погляду і вживається у різних стилях мови. Ці слова належать до загальновживаної лексики, бо зрозумілі кожній людині, яка володіє українською мовою (родина, вітер, читати, лікувати). Загальновживана лексика становить основу лексики офіційно-ділового стилю мови.
У словниковому складі української мови є значна частина професійної лексики, пов'язаної з назвами різних знарядь, матеріалів, процесів виробництва. У кожній галузі виробництва, професійної діяльності створюється своя лексика (іменник, морфологія, руда, азот та ін.).
У складі професійної, наукової та науково-технічної лексики значне місце належить термінам.
Термін - це спеціальне слово, що вживається для найменування конкретного поняття з якоїсь галузі знання. Більшість термінологічної лексики співвідносна з певними науковими, виробничими, технічними та іншими галузями знань (бактерія, хлорид, інтеграл, планета, нація, кредит, хірургія, акорд).
Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство, справочинство); запозичується із інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою частин іншомовних слів або із запозичених складників (фотокамера).
В основному значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Ось чому терміни і повинні вживатися лише в зафіксованому значенні.
Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні, астрономічні, фізичні і т.д. Проте деякі з них мають кілька значень, особливо в діловодстві. Наприклад, справа - означає один документ, а також сукупність документів, інше значення має словосполучення юридична справа. Правильне значення того чи іншого терміна допомагає з'ясувати контекст. При утворенні похідних форм терміна необхідно користуватися лише тими формами, які подаються у довіднику, бо вільне словотворення може стати причиною неправильного використання.
для офіційно-ділового стилю теж властива спеціальна термінологія (акт, заява, протокол, нарада, паспорт, резолюція, посада, доручення).
Деякі слова сучасної української літературної мови функціонують переважно в усному мовленні, а інші - в писемному. На цій підставі у словниковому складі мови виділяють лексику розмовну (морока, балакун) і книжну(корифей, маніфестація). До розмовної лексики належить розмовно-знижена лексика (лупити, братва), лексика з позитивним (добряк, дівчинонька) і негативним (ненажера, нализатись) забарвленням, іронічна (тихоня), фамільярна (директорша), вульгарна (мерзотник) лексика.
До книжної лексики належать слова, що означають абстрактні поняття (істина, мислити), слова із значенням урочистості (велич, торжество), старослов'янізми, історизми (страж, дворянин), слова іншомовного походження (аномалія, вето), слова-терміни (модернізм, юстиція). Однак поділ лексики на розмовну й книжну - умовний, бо чіткої межі між ними не може бути.
Лексика сучасної української мови складалася й збагачувалася поступово протягом багатьох епох, тому й неоднорідна за своїм походженням. У ній розрізняються корінні українські слова й слова іншомовного походження.
Власне українська лексика є кількісно найбільшим шаром у словниковому складі української мови, те, чим вона на лексичному рівні відрізняється від інших слов'янських мов. Переважна більшість власне українських слів виникла на основі лексичного складу давньоруської і спільнослов'янської мов. Ці слова за будовою частіше є похідними (батьківщина, щодня). Специфічність власне української лексики зумовлюється, насамперед, вживанням особливих іменникових суфіксів:
-ин(а): година, хвилина;
-ин(и): роковини, заручини;
-анин(а): біганина;
-щин(а): Київщина;
-ник, -ниц(я): візник, заступниця;
-івник, -альник: газівник;
-ець: промовець;
-к(а): вчителька;
-ень: красень;
-ання: змагання.
Ознакою власне української лексики є подовження попередніх приголосних в іменниках середнього роду на -я(гілля, волосся, зусилля), а також утворення слова префіксальним способом; словотворчими в цьому випадку є префікси: су- (сузір'я, суміш), перед-(передмова), між- (міжгір'я), по- (подвір'я), прі- (прізвище); слова, утворені словоскладанням двох слів, одним з яких є частки: аби- ,де-, будь-, хтозна- (абихто, дехто, хтозна-який).
Власне українські слова - це ті, що виникли вже на українському ґрунті, у період або після того, як на основі давньоруської мови сформувалися три східнослов'янські мови - російська, українська і білоруська (хист, лелека, мрія, міркувати).
Українська мова, як і будь-яка інша, постійно збагачується також за рахунок запозичених слів з інших мов. Між народами постійно здійснюються різні зв'язки - економічні, політичні, культурні та ін. Унаслідок цього до кожної мови проникають слова з інших мов, здебільшого позначаючи в ній нові поняття .
У складі іншомовної лексики, що вживається в українській мові, багато слів слов'янського (білизна, влада, табір) та неслов'янського походження (бібліотека, філософія, драма, календар, клімат, декрет, фізика).
Велика кількість запозичених українською мовою слів поширена й у багатьох інших мовах. Ці слова називаються інтернаціоналізмами (гімн, документ, педагог).
У діловому стилі запозичені слова та інтернаціоналізми часто виступають як терміни, які не мають стилістичного навантаження. Вони створюють колорит офіційності, сухості, книжності; помітне переважне вживання іншомовного слова при наявності українського відповідника (рентабельний - вигідний) тому, що воно позбавлене багатосторонніх зв'язків (семантичних, лексичних, граматичних) з лексичними елементами в різних стилях мови. Але вживання запозичених слів повинно бути доречним.
Словниковий склад української мови весь час змінюється, оскільки змінюються окремі предмети і явища, які оточують людину. В мові відбувається два протилежних процеси - одні слова у словниковому складі з'являються, а інші зникають.Це відбувається поступово. Нові і застарілі слова вживаються у мові рідко, тому їх відносять до пасивної лексики.
Застарілі слова є двох типів - історизми й архаїзми.
Історизми - це слова, що означають назви предметів і понять, які вийшли з ужитку (очіпок, пістоль). історизми вживаються або у спеціальній історичній літературі, або в художніх творах, коли треба відтворити певну історичну епоху.
Архаїзми - це ті слова, що позначають існуючі й нині предмети, явища, процеси, але з якихось причин перестали активно вживатися у мові чи й зовсім зникли з її словника (уста - губи). Архаїзми вживаються з певною стилістичною метою: для передачі урочистості, для вираження зневаги, іронії, сарказму.
В офіційно-діловому стилі застарілі слова вживаються дуже рідко.
Неологізми - це нові слова, що з'являються у мові разом з виникненням нових предметів, явищ, понять, процесів у суспільному житті (бистрозір, космодром).
Причини виникнення неологізмів різні: потреба називати нові предмети, явища (атомник, гідропоніка); для заміни вже існуючої назви іншою (причал - пірс).
Крім загальновживаних, існують ще індивідуально-авторські або стилістичні неологізми, створені письменниками.
Деякі неологізми тепер стали загальновживаними, а деякі зникли зовсім.
Неологізми, які поповнили словниковий склад сучасної української мови, міцно увійшли в мову ділової документації. Це назви нових установ, нових органів управління, нових професій, посад, виробничих дій та ін. Серед новотворів є значна кількість абревіатур (у зв'язку з тенденцією до уникнення надлишкової інформації та сама кількість інформації передається в скороченому слові меншою кількістю знаків, ніж у співвідносному словосполученні). Установлено норми, які регламентують вживання абревіатур у діловому стилі: правила скорочення слів, доцільність і межі вживання їх у документі, написання та ін. Серед абревіатур у писемному діловому мовленні розрізняють скорочення, призначені лише для зорового сприймання, і скорочення, придатні для вживання як в усній, так і в писемній мові (тов., м-цв).
Частина лексики сучасної української мови характеризується наявністю експресивності та емоційності.
Емоційно-експресивна лексика - це така категорія слів, які мають об'єктивне лексичне значення. До складу цієї лексики належать слова, які в своєму значенні містять позитивну або негативну оцінку й називають відчуття, настрої, процеси (нудьга, сум, кохання, пестити). Ці слова можуть виражати позитивну чи негативну оцінку явищ з точки зору мовця або будь-якої суспільної групи (щирий, любий, нещасний, страшно, чудово).
Частина слів української мови не має постійного емоційного забарвлення, а набуває його залежно від контексту. Для ділового стилю емоційно-експресивна лексика не властива. Лише в окремих видах документації, де поєднується ділова інформація з елементами публіцистики, можливе вживання слів і словосполучень, що не лише називають явища, а й виражають наше ставлення до них (керівник - глава, події - звершення). Лексика цього типу може вживатися в деяких резолюціях, наказах та ін.
Певна міра емоційності може бути виявлена в службовому листуванні, де слова якісної оцінки використовуються для досягнення більшої переконливості, створюють враження емоційності тексту. А взагалі мова службових документів емоційно нейтральна.