Главная | Обратная связь

Феномен української радянської культури.

Цей період включає в себе і добу злету 20-х рр. покоління ”розстріляного відродження”, яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв, і добу “відлиги” з рухом так званих “шістдесятників”, і період подальшої русифікації та утисків української культури. 20-ті рр. в Україні стали періодом небувалого національного-культурного піднесення. Це справді яскравий феномен в історії української культури. Це відродження охопило різні сфери життя, і перед усім – освіту, науку, літературу, мистецтво.

Справа в тому, що революція привела в рух різні соціальні сили, дала відчуття свободи, створення нового, незвіданого. Радянська влада в галузі ідеології, культури проводила політику коренізації, яка в Україні отримала назву українізації. Українізація 1920—30-х — тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізація - здійснювалась з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УСРР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також висування на керівні посади представників українського(корінного) населення.

Освіта:серйозні успіхи були досягнуті в ліквідації неписьменності. Активно діяло добровільне товариство «Геть неписьменність!», до початку 1930 року в Україні було близько 30 тисяч пунктів ліквідації неписьменності , зросло асигнування держави на освіту. Виник новий тип шкіл - фабрично-заводська семирічка, яка давала учням загальну і політехнічну освіту, готувала їх до продовження навчання в профшколах і технікумах.Кількість студентів вищих навчальних закладів зростала не тільки за рахунок випускників шкіл, але і за рахунок підготовчих курсів, робітничих факультетів. 1921 р.. Великими центрами освіти традиційно були Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ.

Наука:у розвиткові української науки найактивнішу участь взяли видатний природознавець зі світовим ім'ям В.Вернадський, мікробіолог і епідеміолог Д.Заболотний, математик М.Крилов, О.Богомолець, який працював в галузі експериментальної патології, Є.Патон. Серед гуманітарних підрозділів Академії наук особливу активність виявила історична секція, роботу якої очолив М.Грушевський. У 1929 р. був заснований інститут мікробіології та епідеміології.

Література: В літературі з'явився такий напрям, як пролеткультівство. Це була лівацька течія, теоретики якої заперечували значення класичної спадщини, пропагували створення "лабораторним шляхом" "чисто пролетарської культури", яка відповідала б "пролетарській психіці". В Україні теоретиками й активними пропагандистами пролеткультівських теорій були В.Блакитний, Г.Михайличенко, М.Семенко, М.Хвильовий. Оформилися організації футуристів. Футуристи войовничо нападали на прихильників традиційних форм в літературі і мистецтві, пропагували урбанізацію культури й експериментаторство, європеїзацію та модернізацію . У першій половині 20-х років з'являється "теорія боротьби двох культур"(української і російської), яку активно відстоював один з лідерів комуністичної партії України Д.Лебідь. Виникла Спілка селянських письменників "Плуг" (А.Головко, О.Копиленко). У своїй платформі ця Спілка ставила завдання спрямовувати творчість на організацію психіки і свідомості сільської інтелігенції в дусі пролетарської революції. Учасники Спілки пролетарських письменників "Гарт", серед яких були В.Сосюра, І.Кулик, М.Хвильовий, П.Тичина підкреслювали свою підтримку комуністичної партійності, головний теоретик "Гарту" - В.Блакитний. Гострій критиці в офіційній пресі, літературознавстві була піддана ВАПЛІТЕ.

Кіномистецтво: всесвітня слава прийшла до одного з фундаторів українського кіномистецтва О.Довженка разом з фільмами “Звенигора", “Арсенал", “Земля". Стилістика, створена Довженком, поклала початок напряму, який визначають як “український поетичний кінематограф".

Мистецтво: поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розписи В.Єрмілова Харківського партійного клубу). Крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу досягла станкова графіка та живопис. Київський художній інститут став справжнім центром авангардного образотворчого мистецтва.

Музика: активним було музичне життя України. Були створені Республіканська капела під керівництвом О.Кошиця, капела "Думка". Почалася діяльність музично-театрального інституту в Києві, перша оперна трупа з'явилася в Києві і Харкові.

Архітектура: пройшла досить складний шлях розвитку. Головні якості архітектури - це користь, міцність, краса (функціональне, конструктивне, естетичне). . В українській архітектурі помітний слід залишили такі напрями, як раціоналізм- це прагнення знайти раціональні начала в образному аспекті архітектури, максимально освоїти досягнення сучасної науки і техніки;конструктивізм - спроба створити життєвий простір за допомогою нової техніки, її логічних доцільних конструкцій.

58. Творчий доробок О.Довженка.

Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянській родіні на Чернігівщіні. В липні 1921 р направлено на роботу за кордон - Спочатку до консульства у Варшаву , а згодом у Берлін. Там він продовжує малювати й студіюваті малярство.

У 1923 році О. Довженко повертається в Україну. Він влаштовується на роботу в газету «Вісті», працюючи там карикатуристом та художником-ілюстратором. На тридцять третьому році життя він приїжджає до Одеси, де починає працювати режисером на кіностудії. Першою пробою став фільм «Ягідка кохання», що мав комедійній характер, але Довж. ніколи не зараховував йо до свого творчого доробку. Точкою відліку свого кінематографічного життя він розпочинав зі стрічки «Сумка діпкур'єра», в якій окрім всього знявся і в ролі кочегара.

У 1928 році він за сто днів знімає фільм «Звенигора» - Історію українського народу від давнини до сивої сучасності.Наступною роботою О. Довженка стає стрічка «Арсенал», а ще через рік, у 1930 р., на екрани вийшов неперевершений шедевр світової кінокласики - « Земля ». Цей фільм - Гімн життю - було названо серед двадцяти кращих кінострічок усіх часів і народів. Фільм, у якому О. Довженко звернув увагу до трьох одвічніх загальнолюдських тем: життя і смерть, людина і земля, старе і нове - уже знімався на Кіївській кінофабріці, яку тільки розпочали будувати.

Напередодні Війни працює над фільмом «Щорс», з основною темою - народ у війні. За цю роботу митець був удостоєній Державної премії СРСР. З початком Війни він добровольцем іде на фронт захищаті рідну землю. Працює в газетах «Красная Армия», «Червона зірка», «Известия».

Пише серію оповідань. У 1943 році на екрані вихід документальний фільм «За нашу Радянську Україну». У травні 1945 року з'являється одна стрічка «Перемога на Правобережній Україні». Після Війни О. Довженко знімає документальний фільм про Вірменію «Рідна країна», у 1949 році - стрічку «Мічурін».

На початку п'ятдесятих років режисер в основному займається педагогічною та викладацький роботів в Інституті кінематографії. Пише сценарії та кіноповісті: «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна». Сповнений творчих планів, О. Довженко Раптовий помірає 25 листопада 1956 року. Вже після його смерті дознімаються дружиною Ю. Солнцевою «Поема про море», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна». У 1959 році за Сценарій фільму «Поема про море» О. П. Довженку посмертно присуджується Ленінська премія.

59.Культура українського народу в контексті європейської культури.

Кожна з більш ніж двох тисяч національніх культур, що існують у світі, має свою специфіку, яка і робіть її неповторної й унікальною. Ця своєрідність виникає на основі впливу географічного чинника, особливостей історічного шляху народу, взаємодії з іншимі етнокультурами.

У будь-якій національній культурі основоположне і базисне є народна культура. Потім на її основі поступово формуються професійні наука, література, мистецтво. Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання, Польсько-литовська експансія, Залежність від Російської та Австрійської імперій) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Коли верхівка козацької старшини русифікувалася, українське суспільство розвивалось значною мірою без повноцінної національної культурної еліти. Справжніми творцями и носіями культури продовжували залишатися низи суспільства. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалась як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві - народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладного мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовження традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, стався підйом української культури .У ту ж годину відчутні и негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Багато талановитих людей, які народились і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською, іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.

Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію, роль України-Русі як центру християнства в східнослов ' янському світі, а кож як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури - К. Острозьким, П.Конашевичем-сагайдачним, І. Мазепою та ін . - все це дозволило піднесті культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягтути значних успіхів у науці.

Багатий матеріал дає творча спадщина Г. Сковороди, Ф. Прокоповича, П. Куліша. На відміну від філософської думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур'я думки подолали шляхом ТЕХНІЧНОГО прогресу, підвіщення продуктивності праці, за допомогою зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкодить розлучитися з благополуччям, обмеження життєвіх потреб, надання переваги духовному над матеріальним - це ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі.

Майбутнє незалежної України тісно пов'язане з розвитком гуманітарної сфери, продовженням національніх культурних традицій.