 |
|
Баланс на 31 січня 1399 р.
| А К Т И В: | |||
| Зміст статей | Сума в барселонській валюті | ||
| фунти | шилінги | пенси | |
| Готівка в касі: Каса | |||
| Рахунки депозитів в банку | |||
| Спеціальний рахунок | |||
| Рахунки до отримання: Місцеві торговці по проданих товарах | |||
| Місцеві дебітори по векселях | |||
| Місцеві дебітори по страхуванню | |||
| Заборгованість іннокореспондентів: Венеція | |||
| Генуя | |||
| Авіньйон | |||
| Монпельє | |||
| Париж | |||
| Піза | |||
| Брюгге | |||
| Флоренція | |||
| Перпіньян | |||
| Відділення Датіні в інших місцях: Мальорка | |||
| Венеція | |||
| Флоренція | |||
| Товарні запаси: Товари на складі | |||
| Рухоме майно: Конторське устаткування | |||
| Марта, наша рабиня | |||
| Продовження табл. 7 | |||
| Різні статті: Витрати майбутніх років | |||
| Рахунок, пред’явлений Сімоні де Андреа | |||
| Нестача в касі | |||
| Виправлення різних помилок | |||
| Сумнівні борги | |||
| Невивірена помилка, допущена при складанні балансу | |||
| Всього по активу | |||
| П А С И В: | |||
| Рахунки до оплати: Місцеві купці (в основному акцептовані векселя) | |||
| Розрахунки з іннокредиторами: Мальорка | |||
| Валенсія | |||
| Парпіньян | |||
| Монпельє | |||
| Париж | |||
| Брюгге | |||
| Болонья | |||
| Флоренція | |||
| Генуя | |||
| Піза | |||
| Венеція | |||
| Відділення Дантіні в інших місцях: Флоренція | |||
| Генуя | |||
| Авіньйон | |||
| Мальорка | |||
| Валенсія | |||
| Розрахунки по консигнаційних продажах | |||
| Резерв по неоплачених податках і непередбачених витратах | |||
| Доля власника в коштах підприємства Франческо ді Марко Датіні да Прето | |||
| Чистий прибуток від товарних та валютних операцій | |||
| Наступні виправлення | |||
| Всього по пасиву |
З табл.7 можна зробити висновок, що баланс має дві частини: актив - де відображаються господарські засоби і пасив - де показані джерела формування цих засобів.
За віки, що пройшли , змінилась тільки структура балансу. Сьогоднішні баланси в порівнянні з середньовіковими є більш узагальнюючими і згрупованими. Це зумовлено тим, що з початку виникнення подвійної бухгалтерії не існувало поділу рахунків на узагальнюючі (синтетичні) і конкретні (аналітичні). Це і приводило до перевантаження статтями балансів середньовікових фірм. Так баланс Святого Георгія (на 1. 04. 1409 р.) включав в себе 95 статей активу і 310 статей пасиву. Баланс Барселонського відділення компанії Датіні на 31.01.1399 р. - більше 110 статей в активі і біля 60 статей в пасиві (табл. 7). Зауважимо, що табл. 7 представляє не реконструйований, а тільки ущільнений баланс, який грунтується на двох копіях оригіналу, які зберігаються в архівах Датіні. Публікація тут всього матеріалу вимагала би багато місця, і не мала би практичної цінності. Тому було необхідно ущільнити баланс, згрупувавши дані за відповідними рубриками, не проводити інших змін. Суми в балансі наведені в барселонських фунтах. Їх не треба змішувати з англійськими фунтами, або фунтами стерлінгів. Біля 1400 р. цінність барселонського фунта була рівна (в англійських фунтах) тільки 3 шилінга 10 пенсів.
Цікавим в складанні балансу середньовічними практиками було те, що різниця між дебетовими і кредитовими оборотами, яка виникла в результаті арифметичних помилок при підрахунках, не звірялась, а списувалась на прибутки, або збитки. Так з нашого балансу (див. табл. 7) видно, що помилка складає 17 фунтів 18 шилінгів 6 пенсів. За часів середньовіччя баланс як бухгалтерська категорія ще остаточно не сформувався. Навіть Лука Пачіолі вважав, що баланс це спосіб перенесення змісту однієї Головної книги в іншу, коли першу необхідно замінити новою, так як вона вся списана.
Поступово з розвитком матеріального виробництва сформувались різні школи бухгалтерського обліку, зокрема: італійська, французька, англо-американська, німецька. Італійська і французька школи трактували баланс як такий, який випливає з рахунків, правда перші, щодо змісту трактували баланс як рівність прав і обов’язків, а другі - як рівність доходів і видатків. Англо-американська школа, не надаючи принципового відношення балансу до рахунків, трактувала його як рівність засобів з кредиторською заборгованістю і капіталом.
Найбільш, на нашу думку, вірний напрямок в німецької школи, яка рахувала, що рахунки випливають з балансу, а баланс за змістом це рівність дебетових і кредитових залишків. Перш за все німецька школа, представниками якої були І.Ф. Шер, Е. Шмаленбах, А. Кальмес, Г. Нікліш, Е. Папе, Г. Хольцер, В. Ле Кутр та інші в пошуках сутті бухгалтерського обліку не вдавались до посторонніх наук, підходам до обліку з зовнішньої сторони, а формували принципи обліку в ньому самому. Свій головний твір І.Ф. Шер назвав “Бухгалтерія і баланс”. На початку ХХ століття бухгалтерія трансформувалась в балансоведення, або в балансовий облік. Хоча потім, з часом почала переважати англо-американська школа, але те, що зробила німецька школа в визначенні місця балансу в методиці ведення бухгалтерського обліку, залишилось актуальним і до теперішнього часу.