 |
|
Трипільська культура
Відкриття В. Хвойки зайняло почесне місце серед яскравих археологічних відкриттів кінця ХІХ – поч. ХХ ст
Проблема походження трипільської культуризалишається дискусійною, і жодна з трьох основних концепцій не може вважатися остаточно доведеною: Основою життєдіяльності трипільських племен було землеробство. Поступово розвивалося і скотарствое “культурою пересувних землеробівОкрім землеробства і скотарства, трипільці займалися збиральництвом, полюванням, прядінням, ткацтвом. Жили трипільці в невеликих обмазаних глиною дерев’яних будинках на одну, а іноді декілька сімей. В трипільських поселеннях, які вважають протомістами, будинки групувалися навколо великої центральної будівлі кільцеподібними вулицями (Майданецьке городище на Черкащині) площею 200 га з 1575 будівлями.Вірування і світоглядВідтворити цілісну картину первісних уявлень трипільців про світобудову досить важко, бо головна інформація такого роду зафіксована не в пам’ятках писемності, як це було, наприклад в культурах Стародавнього Сходу, а в “керамічній міфології” – зображеннях й орнаментах, що прикрашали керамічний посуд і культові фігурки.Розпис трипільського поліхромного посуду свідчить, що в основі космологічних уявлень носіїв цієї культури лежали так звані солярні вірування, коли Сонце сприймалося як верховне божество Всесвіту, від якого залежало усе. Навколо такого солярного центру й будувалася картина світу з дво, чотиричастковим поділом.Культові обряди та церемонії проводились як у звичайних житлах, так і у спеціальних святилищах. Одна з таких споруд на поселенні Сабатинівка (басейн Південного Бугу) являла собою будинок з коридором. У віддаленій від входу частині приміщення знаходилась піч, біля якої були розставлені зернотерки, глиняні жіночі статуетки і посуд (в одному з горщиків виявлені кістки бика).Вздовж стіни був зведений глиняний вівтар, а поряд з ним, в кутку, – масивне глиняне крісло, спинка якого закінчувалась двома роговидними виступами, – так званий “рогатий трон”. На вівтарі виявлено 16 глиняних сидячих жіночих фігурок та мініатюрні моделі кріслець з “рогами” на кінцях спинок, пофарбованими в червоний чи білий кольори. Поряд стояв великий горщик із рельєфним зображенням чотирьох жіночих грудей, котрий, вірогідно, призначався для води. Мабуть, це святилище було своєрідним жіночим будинком, в якому випікали ритуальний хліб.
Уявлення про потойбічний світ обумовили форми поховального обряду. Якщо на ранньому етапі померлих спалювали, то пізніше їх стали закопувати у скорченому вигляді, що нагадував ембріон, бо уявляли, що після смерті людина переходила з одного світу в інший — перенароджувалася. Над похованням зводився курган. Насипи оточувалися кам’яними кромлехами, що утворювали коло і служили розмежуваннями двох світів – дійсного та потойбічного.
Художня культураЗооморфні та антропоморфні уявлення про космогонію і світобудову виявляються в різних видах художньоїдіяльності трипільців, найхарактернішим з яких було керамічне виробництво і антропоморфна пластика.
Керамічний посуд виготовлявся з гончарської глини з домішками кварцового піску і черепашок прісноводних молюсків. Він ліпився без гончарного кола на твердій основі, товщина днища була більшою за товщину стін, а форма посуду не була ідеально правильною. Великий посуд ліпився з двох окремих частин. Зовнішня поверхня була рівною і вкривалася нанесеною до розпису і обпалення червоною фарбою. За формою посуд був різних типів: Посуд прикрашався орнаментом – переважно спірально-меандровим (від гр. Maiandros – Меандр, грецька назва звивистої річки в Малій Азії), що поєднує спіралеподібні та прямокутні мотиви. Пізній період характеризується мотузковим і штамповим орнаментом, типовим для культур епохи бронзи.Зооморфізм і антропоморфізм обумовили відповідні форми посуду. Так, вже на ранньому етапі існували птахоподібні посудини, рогоподібні наліпи-букранії, посудини на ніжках, які мислилися як тварини в цілому. Великого поширення набуло надання людських рис не тільки посуду, але й предметам побуту. Це грушоподібні посудини, які зображували спочатку постать без голови, але з ознаками жіночої статі, а в середньому Трипіллі цей тип посудин поєднується з покришками, тобто “отримує голову”. До цієї ж групи можна віднести й посудини із “личиною”, й стільці-трони з антропоморфними спинками.Антропоморфна пластика є одним з варіантів палеолітичних венер з їхніми типологічними ознаками: відсутністю обличчя, схематизмом, підкреслено розвинутими сідницями як ознакою життєродної сили жінки. Як і в інших стародавніх культурах, ці венери мали ритуальний, культовий характер, уособлюючи культ Землі-Праматері. На пізньому етапі з’являються портретні зображення, натомість нижча частина тіла передається схематично. Зображення ці стають настільки реалістичними, що вчені навіть вважають за можливе визначити за ними антропологічний тип трипільців. Жіночі статуетки свідчать і про матріархальний характер устрою трипільського суспільства. Але у всякої культури є початок і кінець. Були вони і у Трипілля. З приводу її поступового зникнення висловлюється кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства; й певне похолодання клімату; і спроба перебудувати землеробську основу економіки на скотарську; і внутрішні протиріччя та протистояння трипільських общин. Вірогідно, що була не одна, а декілька причин зникнення. Близько 2000 р. до н. е. трипільська культура занепадає.
СКИФСКАЯ КУЛЬТУРА — культура индоевропейских по происхождению племён, обитавших в VII—II вв. до н. э. в степных районах Северного Причерноморья, между реками Днестр и Дон.
Скифами также условно называли родственные им полукочевые племена, занимавшие степные пространства Евразии вплоть до Забайкалья и Северного Китая.
Собственно скифы появились в Северном Причерноморье, вероятно, в конце VIII в. до н.э., где постепенно смешались с местными племенами.
Государство скифов, достигшее наибольшего могущества в IV в. до н. э., включало племена скотоводов и земледельцев, находившиеся на стадии разложения родоплеменного строя и сложения военной демократии.
Скифы вели обширную торговлю с античными городами Северного Причерноморья.
Теснимое с востока сарматами, государственное объединение скифов пришло в упадок к III-II вв. до н. э.
Скифам приписывают ряд укреплённых поселений с земляными валами и рвами и неукреплённых городищ VI-IV вв. до н. э. на территории Украины.
В многочисленных надмогильных курганах скифов с богатыми захоронениями племенной знати найдены оружие, конское снаряжение с декоративными бляшками, посуда, ювелирные изделия как местного, так и переднеазиатского и греческого производства.
Погребальные сооружения скифов многообразны: на севере Скифии под курганами сооружались склепы из деревянных срубов или вертикально поставленных брёвен, на Днепре — захоронения типа катакомб.
Курганы знати здесь выделялись высотой насыпи (до 20 м; «царские» курганы Чертомлык и Солоха близ Никополя).
В Прикубанье под курганами сооружались помещения с рядами столбов, перекрытые бревенчатыми шатрами (курганы Келермесские, Костромской).
В районах расположения близ греческих городов строились каменные склепы, иногда с ложным сводом (курган Куль-Оба близ Керчи).
Среди художественных изделий, обнаруженных в курганах скифов, наибольшую ценность представляют предметы, декорированные в так называемом скифском «зверином стиле».
Наряду с фигурами животных (оленя, лося, пантеры, зайца, хищных и фантастических птиц) на них встречаются сцены борьбы зверей, а также сильно стилизованные изображения их отдельных частей (голов, глаз, клювов, лап и т. п.).
Изображения выполнялись в невысоком рельефе при помощи ковки, чеканки, литья, тиснения и резьбы чаще всего из золота, серебра, бронзы и железа, реже — из кости и дерева.
Восходящие к образам тотемных предков, в скифское время они играли роль амулетов. «Звериный стиль» скифов Северного Причерноморья сформировался, по-видимому, в северных районах Ирана, о чём говорит так называемый Саккызский клад (найден близ г. Секкеза, или Саккыза, в Иранском Курдистане, кон. VII в. до н. э.), а также наиболее древние богатые захоронения (Келермесские и др. курганы, VI в. до н. э.).
Найденные в них предметы сочетают месопотамские сюжеты с чисто скифскими мотивами (например, фигура оленя с поджатыми ногами и вытянутыми вдоль спины орнаментально трактованными рогами).
Наиболее яркое художественное выражение скифский «звериный стиль» нашёл в золотых бляхах для щитов в форме идущей пантеры (из Келермесских курганов) и лежащего оленя (из Костромского кургана; обе — VI в. до н. э.).
Живость передачи характерных черт животного сочетается в них с обобщённой моделировкой объёмов и дробной, графической трактовкой деталей.
При свойственных изображениям лаконизме и замечательной приспособленности к форме предметов им присущи внутренняя напряжённость композиции, динамика и экспрессия образов.
В V—III вв. до н. э. в искусстве скифов усилилось влияние Древней Греции и Малой Азии.
В курганах IV-III вв. до н. э. обнаружено множество греческих изделий, специально рассчитанных на скифский быт и включающих скифские сюжеты. Ряд из них относится к числу шедевров эллинистического искусства (серебряная ваза из кургана Чертомлык со стилизованным растительным узором и рельефными сценами укрощения лошадей; золотые обкладки колчанов-торитов с рельефными мифическими композициями из Мелитопольского и Чертомлыкского курганов, электровый (греч. elektros — янтарь, а также сплав золота с серебром) сосуд из кургана Куль-Оба со сценами жизни скифов, и другое — всё IV в. до н. э.).
В собственно скифском искусстве IV—III вв. до н. э. образы животных получали всё более плоскостную и орнаментальную трактовку (находки из Семибратних и Елизаветинских курганов в Прикубанье).
Скифам приписывают также ряд сильно упрощённых и схематизированных каменных изваяний воинов.
В III-II вв. до н. э. искусство скифов утратило своеобразие и постепенно вытеснилось продукцией греческих мастеров.
Культура позднескифского государства в Центральном Крыму (II в. до н. э. — II в. н. э.) говорит об эллинизации жизненного уклада скифов (остатки каменных укреплений, домов, общественных зданий с портиками и фресками, рельефов и др. в г. Неаполь Скифский близ Симферополя).