 |
|
Кінематограф як особливий вид мистецтва
Кінематограф – наймолодший вид мистецтва, виникнення якого безпосередньо пов'язане з розвитком науково-технічного прогресу, передусім у галузі оптики, хімії, фотографії
Водночас кінематограф жодною мірою не можна назвати «технічним» мистецтвом. Споконвічна потреба людини в образному осмисленні дійсності породила цей масовий вид мистецтва.
Кіно – синтетичне за своєю природою, воно поєднує елементи літератури, театру, живопису, музики, хореографії. Саме тому кінематограф оперує багатьма виражальними можливостями, запозиченими з інших видів мистецтва.
Водночас кіно володіє власними специфічними засобами та прийомами, зокрема: ракурсом (кут зору кінокамери), зміною планів (загальний, середній та великий), монтажем, що об'єднує окремі кадри у логічній послідовності та дає змогу передати емоційне й психологічне напруження епізоду.
Кінематограф має свою жанрово-родову структуру.
На відміну від інших видів мистецтва, дату народження кінематографа можна назвати абсолютно точно – 28 грудня 1895 р. Саме в цей день у Парижі брати О. і Л. Люм'єр продемонстрували свою першу кінопрограму, що містила коротенькі документальні замальовки: «Вихід робітників з фабрики», «Прибуття поїзда» та ін. Фільми братів Люм'єр започаткували тенденцію до створення документального кінематографа, адже у всіх їхніх картинах було зафіксовано певну миттєвість реальної дійсності.
Водночас з братами Люм'єр свої пошуки у кінематографі розпочав Ж. Мельєс, з іменем якого пов'язане виникнення феномена ігрового кіно («Червона шапочка», «Синя борода», «Подорож на Місяць» тощо). Саме у надрах ігрового кіно і почне складатися система жанрів, серед яких особливою популярністю користувалися мелодрама, комічна драма, авантюрний фільм. Вони існували на екрані і самостійно, і доповнювали один одного.
У цей самий час у мистецтві кіно формується надзвичайно цікаве явище – «система зірок». Фактично у кожному жанрі ігрового кінематографа сяяли свої «зірки». У мелодрамі це були Ф. Бертіні, Е. Сантос, М. Якобіні (Італія), А. Нільсон (Данія), В. Холодна та І. Мозжухін (Росія), Р. Валентино (США); в авантюрному фільмі – Мюзідора (Франція), У. Харт та Д. Фербенкс (США); успіх комічної драми був пов'язаний з іменем великого французького актора М. Ліндера, творчий доробок якого мав значний вплив на розвиток цього жанру у світовому кіно взагалі і на творчість класика світової комедії Чарлі Чапліна зокрема.
Творчий доробок Ч. Чапліна привертав увагу дослідників, які намагалися зрозуміти причину надзвичайної популярності цього актора. Можливо, секрет успіху великого митця полягав у тому, що його герой – бродяга Чарлі – дивився на світ очима дитини; він міг примусити глядача і сміятися, і співчувати водночас.
Ч. Чаплін розпочав свій шлях у кінематографі на студії «Кістоун філм». Її очолював патріарх американської комічної М. Сеннетт, школу якого також пройшли відомі коміки Б. Кітон та Г. Ллойд.
Проте справжнім «хрещеним батьком» американського кінематографа початку XX ст. безперечно був Д. У. Гріффіт (1875– 1948). Його фільми, серед яких особливо слід відзначити картини «Народження нації» та «Нетерпимість», збагатили новими виражальними засобами, удосконаленням специфіки монтажу (паралельний монтаж) не тільки кіно США, а й увесь світовий кінематограф.
Надзвичайно цікаві експерименти відбуваються у цей же час і по другий бік океану – в країнах Східної Європи, зокрема у Росії, де активно працюють режисери Я. Протазанов, В. Гардін, Є. Бауер, творчість яких була пов'язана з розквітом жанру мелодрами.
Чаплін Чарлз Спенсер (1889–1977) – американський кіноактор і кінорежисер. Феномен Ч. Чапліна є уособленням теорії «авторського кіно» (митець водночас виступав сценаристом, режисером, актором, композитором у більшості своїх фільмів). Його художній доробок назавжди залишиться в історії світового кіномистецтва як яскравий взірець інтерпретації категорії «комічного». Творчий шлях Ч. Чапліна включає в себе три етапи. Перший – це період становлення митця, коли відбувалося накопичення досвіду, йшло активне експериментування у галузі форми і стилю, образної структури.
Логічним підсумком пошуків Ч. Чапліна стали фільми «Бродяга», «Малюк», «Пілігрим», «На плече» та ін. Другий етап – це розквіт таланту кіномитця, про що переконливо засвідчив вихід на екрани його визнаних шедеврів – «Вогні великого міста» та «Нові часи». Перший і другий етапи творчості Ч. Чапліна об'єднує між собою образ бродяги Чарлі – аііег е^о самого режисера. Третій етап у спадщині митця – етап високого професіоналізму, що асоціюється з фільмами «Великий диктатор», «Король у Нью-Йорку». «Месьє Верду» та ін.
Фільми Ч. Чапліна – це твори, що зробили вагомий внесок у розробку образної системи кінематографа, його монтажної структури та виконали надзавдання мистецтва – здобули любов і визнання глядачів усього світу.
20-ті роки XX ст. увійшли до історії світового кіномистецтва як надзвичайно цікавий період експериментування і новаторства. Відбувався процес пошуку нових форм, зображувальних засобів і прийомів, усвідомлення монтажно-поетичної природи кінематографа, тобто у надрах кіно складалась своя естетична система.
Авангардистські експерименти охоплюють практично всі провідні кінематографії світу.
Яскрава сторінка в історії кіномистецтва 20-х років пов язана з кінематографом радянського періоду, зокрема з творчістю Л. В. Кулешова (1899–1970) – «Надзвичайні пригоди містера Веста в країні більшовиків», «Промінь смерті» тощо, – який, спираючись на власну «теорію натурщика», створив Першу школу кіноактора (О. Хохлова, Б. Барнет, В. Пудовкін, С. Комаров та ін.); Дзиґи Вертова (1896–1954) – видатного документаліста, фундатора публіцистичного кінематографа («Шоста частина світу», «Симфонія Донбасу»), та групи ФЕКС (фабрика ексцентричного актора), що була організована Г. М. Козінцевим та Л. 3. Траубергом, які у своїх художніх експериментах спиралися на принципи ексцентризму («Шинель», «СВД», «Новий Вавилон»).
Проте всесвітня слава кінематографа радянського періоду 20-х років XX ст безперечно, була пов'язана з іменами його класиків – С. М. Ейзенштейна (1898–1948), В. І. Пудовкіна (1893–1953) та нашого великого співвітчизника О. П. Довженка.
Творчий доробок С. М. Ейзенштейна був представлений не тільки його фільмами «Страйк», «Панцерник «Потьомкін»», «Жовтень», що сприяли збагаченню кіномови і кінообразності у кіномистецтві взагалі, а й вагомими теоретичними розробками у галузі «інтелектуального кіно», проблем монтажу тощо.
Картини В. І. Пудовкіна «Мати», «Кінець Санкт-Петербурга». «Нащадок Чингісхана» зробили вагомий внесок у розвиток образної природи кінематографа, сприяли збагаченню його монтажної специфіки.
Західний авангард 20-х років яскраво репрезентований у французькому кіномистецтві, зокрема у фільмах Р. Клера (1890– 1981) – «Париж заснув». «Антракт»; А. Ганса (1889–198'!) – «Колесо», «Наполеон»; у сюрреалістичних стрічках Л. Беунюеля (-[900_1983) – «Андалузький пес», «Золотий вік» та у кінематографі Німеччини, х,надрах якого виник напрям, що отримав назву кіноекспресіонізму. Його яскравими представниками були Р. Віне (1881–1938) – режисер фільму«Каб!нет доктора Калігарі», що вважається маніфестом цього напряму, Ф. Ланг (1890–1976) – «Нібелунги», «Втомлена смерть»: Ф. Мурнау (1889–1931) – «Носферату», «Остання людина».
Теоретичною основою західного авангарду стала психоаналітична концепція 3. Фрейда, головним завданням якої було проникнення у схованку людської психіки та пояснення специфіки позасвідомого. Експерименти французьких авангардистів і німецьких експресіоністів стали яскравими кіноілюстраціями психоаналітичної теорії.