 |
|
Дослідження і твори
Археологічні
Як археолог-дослідник запорізької старовини, Яворницький написав розвідки:
«Запорожская печера над Днепром» (1885),
«Раскопка Кургана „Мухина гора“» (1885),
«Раскопка Кургана в д. Вороной» (1885).
Готуючися до археологічного з'їзду 1905, що відбувся у Катеринославі, він розкопав близько 200 могил; завдяки його старанням створено колекцію матеріальних пам'яток — 75 000 експонатів, зв'язаних з Запоріжжям і Півднем України, які зберігаються в Дніпропетровському державному історичному музеї.
Яворницький досліджував старі церкви:
«Церковные памятники Запорожья» (1893),
«Церковное устройство у запорожских казаков» (1890),
і зібрав понад 600 експонатів церковної старовини, переважно з XVIII ст.
Історичні
В історичних дослідах основну увагу Яворницький присвятив історії Запорізької Січі, серед них:
«История запорожских казаков», т. 1 (загальний огляд території запорожців, їхнього устрою і побуту, 1892, 2 вид. 1900), т. 2 — історія до 1686 (1895), т. З — історія до 1734 (1897);
«Очерки по истории запорожских казаков и Новороссийского края» (1889),
«Вольности запорожских казаков» (1898),
«Иван Дмитриевич Сирко, славный кошевой атаман запорожских низовых казаков» (1894).
Багато матеріалів про Запоріжжя Яворницький зібрав і містив у «К. Ст.»:
«Жизнь запорожских казаков по рассказу современника-очевидца» (1883),
«Топографический очерк Запорожья» (1884),
«Число и порядок Запорожских Сечей» (1884),
«Остров Хортица на реке Днепре» (1886),
«Архивные материалы для истории Запорожья» (1886),
«Последний кошевой атаман П. И. Калнышевский» (1887);
«Главнейшие моменты из истории запорожского казачества» (в «Русской Мысли», 1897),
«Гетман Петр Конашевич Сагайдачный» (1913),
«Кошовий отаман Осип Михайлович Гладкий» (1928),
«Дніпрові пороги» (1928).
Цінні фактичними даними зб. Я.:
«История города Екатеринослава» (1888),
«Сборник материалов для истории запорожских казаков» (1888),
«Источники для истории запорожских казаков», т. І — II (1903),
«До історії Степової України» (1929).
Значення Яворницького як історика полягає насамперед у зібранні й упорядкуванні джерельних матеріалів, бо в монографічних працях він не завжди додержувався об'єктивної методи та систематичного викладу розвитку української історії. Радянська історіографія закидає Яворницькому «ідеалізацію історичного минулого України», мовляв, «він не розумів ролі клас і класової боротьби … і стояв на помилкових позиціях націоналістичної концепції про безкласовість українського народу».
Етнографічні
Яворницький зібрав багатий етнографічний і фольклорний матеріал; ще за студентських років він записав понад 1 000 пісень і близько 500 оповідань; серед праць на ці теми варті згадки:
«Запорожье в остатках старины и преданиях народа», т. том перший — том другий (1888), в якому вміщено 55 малюнків і 7 планів місцевостей (деякі малюнки виконав І. Рєпін);
«По следам запорожцев» (1898), де зафіксовано зустрічі і розмови з нащадками запорожців, подано пісні про Запоріжжя, описи ігор, народних танців, матеріалів народної медицини тощо;
«Древнейшие обыватели Южной России» (1899),
«Малороссийские народные песни, собранные в 1878 — 1905 гг.» (1906), де зібрано 830 пісень, колядок, щедрівок, веснянок, переважно записаних з голосу;
«Рибальчі заводи на низу Дніпра» (1927).
У 1906 — 36 Я. зібрав 2 302 пісні, з них 255 з нотами, які, однак, лишилися в рукописі.
На відтинку лексикографії Яворницький склав «Словник української мови» (т. І, А — К, 1920). Частину лексичного матеріалу, зібраного ним, використано в словнику Б. Грінченка.
Художні
Яворницький також був автором низки літературних творів:
збірки поезій «Вечірні зорі» (1910),
повістей і оповідань
«Наша доля — Божа воля» (1901 і 1905),
«У бурсу!» (1908),
«Поміж панами» (1911),
«Драний хутір» (1911),
«Русалчине озеро» (1911),
«Де люди — там і лихо» (1911),
«Три несподівані стрічі» (1912);
роман «За чужий гріх» (1907).
Яворницький підтримував творчі зв'язки з сучасними йому українськими культурними діячами, служив порадами І. Репінові до виконання картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» і позував до образу писаря. Журнал «Жовтень» у Львові з ч. 4, 1988, друкує «Історію запор. козаків» Яворницького.