 |
|
Ветеринарна деонтологія.
• Деонтологія - [від грец. deon - потрібне, необхідне + logos - вчення] - це, по-перше, вчення про етику медичних працівників, принципи поведінки персоналу ветеринарної медицини, спрямовані на максимальну ефективність лікувально-профілактичної роботи: по-друге. це розділ етики, що вивчає проблеми обов'язку, сферу обов'язкових, всі форми моральних вимог та їх співвідношення. Ця наука про лікарський обов'язок охоплює найбільш суттєві питання практичної роботи ветеринарних спеціалістів. Вона вивчає права і обов'язки ветеринарних працівників у їх повсякденній роботі, а також знайомить з відповідальністю при виконанні всього спектру професійної роботи, вивчає лікарські недоліки, помилки і визначає запобіжні заходи. Професійні порушення.
Професійні порушення ветеринарних спеціалістів можна розділити на:
1. Професійні злочини.
2. Лікарські помилки.
3. Необережні дії.
4. Нещасні випадки.
Ці навмисні злочини ветеринарних спеціалістів передбачені Кримінальним Кодексом України.
1. До професійних злочиніввідносять, ненадання допомоги хворій тварині; порушення в зберіганні, відпуску сильнодіючих речовин, які спричинили отруєння тварин, людей; недопустимі масові експерименти на тваринах, внаслідок яких відбулося поширення захворювання; зловживання владою або службовим становищем; недбалість і посадовий підлог; видача фальшивих довідок, свідоцтв.
При ненаданні допомоги хворій тварині - причина цього може бути визначена поважною в тому випадку, якщо сам
лікар був хворий в цей час або неможливо було покинути іншу тяжко хвору тварину. Питання про те, чи є причина поважною, вирішується індивідуально в кожному конкретному випадку після вивчення всіх обставин справи.
Кримінальна відповідальність за порушення правил боротьби з епізоотіями настає у тому випадку, якщо воно спричинило їх поширення заразних захворювань або виникла реальна загроза їх поширення. Порушення правил може виявлятися в приховуванні випадків гострозаразних захворювань, уникнення профілактичних щеплень, порушення карантинного режиму і т.п.
II. Лікарські помилки.До лікарських помилок
відносяться свідомі помилки лікаря, які базуються або на
недосконалості сучасного стану ветеринарної науки і її
методів дослідження, або обумовлені особливим перебігом
захворювання тварини, нестачею знань, досвіду лікаря.
Лікарські помилки можуть відбуватися через:
• недостатню кваліфікацію та малий досвід ветеринарного спеціаліста;
• захворювання, що важко діагностуються і недосконалість методів дослідження;
• погані умови праці.
III. Необережні дії ветеринарних спеціалістів.Злочин,
скоєний через необережність, внаслідок дій або бездіяльності
людини, яка в конкретній ситуації передбачала можливість
настання суспільно-небезпечних наслідків своєї поведінки,
легковажно розраховувала на їх уникнення або загалом не
передбачала, хоч могла і повинна була їх передбачити (ст.
251 КК України).
Необережні або недбалі дії лікарів частіше всього розцінюються як посадові злочини - недбалість (ст. 367 КК України). Вони досить різноманітні.
Ветеринарний спеціаліст може бути притягнутий до відповідальності у випадку, якщо падіж тварин виник з його вини, коли в його діях доведено недбалість, самовпевненість або він знехтував виконанням своїх обов'язків (див. додаток).
Класифікація лікарських помилок, запропонована в гуманітарній медицині М.І. Краковським та Ю.Я. Грицманом, яка удосконалена щодо специфіки роботи лікаря ветеринарної медицини І.С.Паньком, подається нижче.,
Помилки в діагностиці хвороб:
Пропущений діагноз. Інколи лікар при обстеженні хворої тварини не знаходить якихось ознак хвороби, хоча вона й перестала вживати корм. Захворювання ще тільки починає розвиватися, розпізнати його поки складно. Але наявність хворобливого стану вимагає від лікаря детального обстеження тварини та проведення так званого превентивного, профілактичного лікування. Всяка хвороба перебігає двостадійно. На першій, патохімічній, стадії клінічні ознаки не характерні, але за ними лікар може і повинен передбачити розвиток тієї чи іншої хвороби. Лікар іноді просто чекає появи характерних клінічних ознак, не застосовуючи заходів їх недопущення. Неповний діагноз. Інколи лікар правильно діагностує основне захворювання тварини, але при цьому він не звертає увагу на якісь ускладнення чи інші хвороби, що супроводжують основну. Лікування в такому випадку буде неповноцінним.
Помилковий діагноз. В таких випадках тваринний організм переносить на собі вантаж не тільки не розпізнаної лікарем хвороби, а й неправильно призначених лікарських препаратів.
Помилки в тактиці лікування:
Помилка у виборі термінів лікування. Існує ряд хвороб, при яких тварині необхідна термінова допомога. Це випадіння кишок внаслідок проникаючих поранень, защемлення грижі, гострі тимпанії різного походження, отруєння та багато інших. Відкладати лікування при таких хворобах не можна, воно термінове.
Помилки у визначенні основних напрямів лікування. Вони, як правило, є наслідком неповного діагнозу. Неповноцінне лікування (нехтування окремими методами чи напрямами лікування, а також ускладненнями основної хвороби).
Неправильне лікування (необгрунтоване використання різних лікарських препаратів, методів лікування, оперативне втручання без обґрунтування його необхідності і т. д.).
Помилки лікувально-технічні:
Помилки в техніці виконання діагностичних маніпуляцій, інструментальних та спеціальних методів дослідження.
 |
2. Помилки в техніці проведення лікувальних маніпуляцій
(неправильне введення магнітного зонда, неправильне надання допомоги при тяжких пологах у корови і т.д.).
Помилки організаційного характеру,їх допускають спеціалісти ветеринарної медицини часто при плануванні та,, проведенні заходів по ліквідації чи профілактиці інфекційної хвороби в господарствах чи населених пунктах, :при організації роботи лікаря взагалі.
Помилки в поведінці лікаря.Вони заслуговують найсерйознішої уваги. Заздрість, злорадство при помилці колеги •• все це створює вкрай несприятливий клімат в колективі і негативно позначається на результатах його роботи.
Недопустиме "критиканство" свого попередника, який нібито неправильно діагностував хворобу чи проводив лікування.
Лікарі, особливо молоді, прагнучи до своєрідного самоствердження, часто зневажливо ставляться до своїх молодших колег-фельдшерів ветеринарної медицини.
Лікарські помилки можна поділити на об'єктивні, суб'єктивні і змішані
1. Помилки об'єктивного характеру.
Такі помилки, можуть відбуватися через зміни умов Індустріалізації тваринництва,, коли порушується, адаптація, розвивається гіподинамія, порушуються фізіологічні процеси в організмі, що призводить до патологічних зрушень, розвитку складних процесів. Лікар досі ще не має наукових даних, тому як діагностика, так і лікування можуть бути помилковими.
Трапляються помилки, пов'язані з недостатньою підготовкою ветспеціалістів, невмінням системно досліджувати тварину. Одна з причин це те, що в навчальних посібниках схематично, узагальнено описані типові клінічні ознаки хвороби. Ці помилки пов'язані з невідповідністю теорії і практики, з відсутністю досвіду і недостатністю клінічного мислення.
У лікаря-початківця часто помилки пов'язані з недостатнім знанням хвороби, а також невмінням правильно оцінити окремі її симптоми. Часто симптом приймають за діагноз, і тому лікування виявляється не досить ефективним. Досвідчений лікар ставить діагноз за інтуїцією (intuitio -пильно вдивлятися). Практичний етап діагностичного
процесу Повинен підлягати критичному аналізу.
. Однією з причин об'єктивних помилок є недостатня технічна оснащеність ветеринарних лікарів і установ та невміння користуватися приладами, які вже є.
Серед чинників, які можуть стати причиною об'єктивної помилки; слід назвати великий обсяг роботи і коло обов'язків ветеринарного лікаря.
II. Суб'єктивні діагностичні помилки пов'язані з індивідуальними особливостями ветлікаря, вони залежать від типу нервової діяльності, розумових здібностей, професійної цілеспрямованості і т.д.
Лікар, який має сильний, урівноважений і рухливий тип нервової системи, більш працездатний, глибше осмислює наслідки обстеження. З такими ж знаннями і за аналогічних обставин практичний лікар зі слабким, неврівноваженим і інертним типом нервової системи більше допускає лікарських помилок. Такі властивості, як воля, самосвідомість, • самолюбство, зарозумілість і т.д. теж позначаються на лікарській діяльності і можуть стати причиною лікарських помилок. Лікарі з недостатнім клінічним мисленням допускають чимало помилок.
Для лікарської діяльності більш сприятливий спокійний темперамент. Необхідно розрізняти активність лікаря -свідому і стихійну. Остання частіше призводить до помилок, особливо тоді, коли відсутні досвід, почуття відповідальності і здатність до самоконтролю.
'Самовпевненими частіше бувають люди обмежені, схильні до хизування і самореклами.
Немало помилок допускають ветспеціалісти внаслідок невмілого, неправильного, шаблонного використання лікарських речовин. Необхідно розібратися, де симптоми, а де діагноз.
Причиною помилок може бути і нерішучість лікаря, сумніви в своїх висновках і діях.
Біда більшості лікарів полягає не в тому, що вони недостатньо знають, а в тому, що вони недостатньо бачать.
Професійна цілеспрямованість лікаря має також важливе значення в його практичній діяльності. Якщо у лікаря ця моральна якість недостатньо розвинена або відсутня, професійної захопленості чекати не доводиться.
Незнання, як правило, спричиняє необ'єктивність, необґрунтованість думок і є однією з важливих причин
неправильного тлумачення фактів. До числа причин діагностичних помилок відноситься і відсутність самокритичності.
III. Змішані помилки пов'язані з об'єктивними факторами, але ступінь їх виявлення залежить від суб'єктивних властивостей лікаря.
1. Важка діагностика захворювання, яке перебігає зі складною, атиповою клінічною картиною. В цьому випадку лише лікар з певним досвідом зможе правильно поставити діагноз.
2. До клінічної помилки, особливо у лікаря-початківця, може привести неправильний або перекручений аналіз. Тут відіграє роль важливість індивідуального спостереження, складність збирання анамнезу у великих тваринницьких господарствах. Крім цього, часто в захворюванні або загибелі тварини винний обслуговуючий персонал. В цих випадках лікар повинен сподіватися на свої знання.
3. Постановка діагнозу "за інтуїцією": часто інтуїція йде врозріз з точністю, такий діагноз потребує доказів. Діагноз "за інтуїцією" припустимий в окремих випадках І тільки при великому досвіді лікаря. Він повинен будуватися на підставі глибокого і всебічного досвіду в аналізі симптомів, отриманих при дослідженні хворої тварини.
4. Захоплення "модними" діагнозами, "модними" лікувальними прийомами, "модними" лікарськими речовинами може бути причиною помилок. Помилковим слід визнати використання антибіотиків без попереднього визначення мікрофлори і її чутливості до них.
5. Помилкою може бути так зване навіювання діагнозу, особливо шкідливе воно з боку авторитетних осіб, які часто ставлять діагноз за інтуїцією. Якщо ж діагноз поставлений правильно "авторитетом", то його недосвідчений колега допускає нову помилку, продовжуючи лікувати хворобу. При цьому він не враховує, що з часом стан хворого зміниться і раніше поставлений діагноз перестає відповідати справжньому захворюванню.
6. Джерелом діагностичних помилок може бути переоцінювання лабораторного дослідження, показники якого вельми варіабельні. Лаборант здійснює дослідження без зв'язку з хворою твариною. Клініцист повинен піддавати критичному аналізу результати лабораторних
досліджень, а не приведення їх до незаперечної істини. Висновок лабораторії лише поліпшує постановку діагнозу. Значення клінічного дослідження завжди залишається головним, провідним фактором в діагностичному процесі.
Відсутність лабораторного підтвердження не знімає з лікаря відповідальності за встановлений діагноз.
Лікарські помилки можуть бути карні і пекарні. До карних помилок слід відносити в діагностиці прояви недбалості (халатності), несумлінного ставлення і навмисного невикористання наявних засобів діагностики. Внаслідок того, що неправильно поставлений діагноз, неправильним буде й лікування отже, буде завдано матеріальних збитків.
Некарні помилки - коли при сумлінному використанні всіх наявних засобів діагностики, але недостатньому розвитку науки або відсутності специфічних ознак хвороби діагноз поставлено неправильно. Внаслідок цього лікування не дало належного ефекту. Подібні помилки можуть зустрічатися і у висококваліфікованих спеціалістів.
До лікарських помилок не відносяться випадки неправильних дій внаслідок повного неуцтва ветеринарного працівника в спеціальних питаннях.
Неправильний діагноз нерідко ставиться не тому, що лікар недостатньо приділяє уваги пацієнту або кваліфікація його низька, а тому, що відсутні умови для всебічного дослідження або наука не володіє засобами точної діагностики ряду захворювань. Неправильно поставлений діагноз при інфекційних хворобах може призвести до серйозних наслідків у вигляді падежу, марних витрат коштів на щеплення та інш. Помилки в ветеринарній роботі неминучі, але частота і ступінь їх часто залежать від самого спеціаліста, його ставлення до справи.
Помилки бувають діагностичні, терапевтичні і прогностичні.
IV. Нещасні випадки - це випадки захворювання або загибелі тварин з причин, незалежних від лікаря, обслуговуючого персоналу, коли вони не могли передбачити захворювання, загибель тварини. Наприклад, під час кастрації у тварини трапився шок. Лікар не міг передбачити його, тому що шокові явища під час кастрації зустрічаються рідко і для цих випадків правилами професійної роботи не передбачається яких-небудь профілактичних заходів.