 |
|
Поняття та особливості змісту права власності на землю
1. Право власності на землю виникає з принципу суверенітету держ. над природними ресурсами в межах своєї території. Цей принцип відображена в ряді м-п актів: 1) Резолюція Генасамблеї ООН "Невід'ємний суверенітет над природними ресурсами" (1962); 2) декларації, прийняті на сесіях ООН в 1972, 1992 (ЮНЕП).
В Укр. цей принцип з'явився в Декларації про держ. с суверенітет, ЗУ "Про економ. самостійність", "Про власність". КУ такого принципу не закріпила в прямому вигляді, але є ст. 13, 14 про право власності. Ст. 78 ЗК каже, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися зем. ділянками (суб'єктивне визначення).
Наукове визначення права власності на землю(вузьке) - сукупність повноваження різних суб'єктів (Укр. народу, громад, фіз./юр. осіб) щодо володіння, користування, розпорядження належними їм на юр. титулі права власності зем. ділянками. Проблема - якщо власник передав ділянку в оренду, він позбувся права володіння і користування, то він не є власником? У суб’єктивному розумінні- повноваження(правомочності) суб’єктів по відношенню до землі(зем.діл)як об’єкта права. Право найбільш повного панування над землею(зем.діл.), з обмеженнями,встановленими законом або договором, яке особа здійснює за власною волею, незалежно від волі інших осіб.
В об’єктивному розумінні-система правових норм, що рег. відносини щодо набуття та здійснення суб’єктивного права власності на землю.
Особливості:
1. В більшості випадкі, коли йдеться про суб’єктивне п.вл. на землю, йдеться не про власне “землю”, а про “земельну ділянку”;
2. Форми прав на землю визначені законодавством "за суб'єктом". Конституцією України установлено, що земля може перебувати в державній, комунальній і приватній власності. Таким чином, визначено коло суб'єктів, що володіють правом власності на майно, а також встановлено, що в залежності від суб'єкта, який володіє правами па землю, визначається обсяг прав і обов'язків, що складають зміст того чи іншого виду права власності на землю.
3. Особливості набуття та припинення права власності на землю залежать від того, чи знаходиться земля у власності громадянина, юридичної особи або державного чи комунального територіального утворення. Дані особливості можуть установлюватися лише законом.
4. Право власності на землю відрізняється також за своїм змістом (повноваження з володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою)
Правомочності володіння дають можливість володіти землею на основі закону, тобто рахувати її на балансі, визначати земельну ділянку як частину свого господарства. Крім того, власник на підставі цього права може вимагати повернення землі із будь-якого незаконного володіння. Користування дає можливість вилучати із землі корисні властивості. Власник може використовувати землю так, як буде вважати за потрібне, але в межах цільового призначення земельної ділянки. Самовільно власник землі змінити цільове призначення використання не має права. Правомочність розпорядження проявляється в тому, що власник на свій вибір може продати, подарувати, обміняти, успадкувати, здати в оренду, закласти земельну ділянку, тобто на основі і в порядку, передбачених законом, визначити її долю.
Крім того, власники земельних ділянок можуть створювати спільну дольову (пайову) власність шляхом добровільного об'єднання належних їм земельних ділянок, земельних паїв. Право власності на землю гарантується Конституцією України і захищається способами, встановленими законодавством.
5. Затвердження державної, комунальної і приватної форм власності на землю засвідчило факт про те, що ці форми власності є інститутами не лише земельного, але й цивільного права. І це є закономірним і природним для конструювання права власності взагалі. Наслідком "проникнення" цивільного права в регулювання відносин земельної власності виявляється в тому числі ускладнення ролі державних і комунальних органів в управлінні земельними ресурсами.
Суб'єкт права власності на землю - це особа, що здійснює володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою на підставі закону. Права всіх суб'єктів права власності на землю рівні і захищаються способами, встановленими законом.Особливості набуття та припинення права власності на землю залежать від того, чи знаходиться земля у власності громадянина, юридичної особи або державного чи комунального територіального утворення. Дані особливості можуть установлюватися лише законом. Об'єктом права власності на землю виступає земельна ділянка, яка згідно з цивільним правом має такі ознаки, як: - обігоспроможності, тобто земельна ділянка може вільно відчужуватися або переходити від одної особи до іншої (внаслідок наслідування, реорганізації юридичної особи) чи іншим способом, якщо вона не вилучена із обігу чи не обмежена в обігу; - земельна ділянка як об'єкт цивільного права є нерухомим майном.