 |
|
Право приватної, державної, комунальної власності на землю: суб’єктно-об’єктний склад.
Суб´єктами права приватної власності на землю ст. 80 ЗКУ визначає громадян [України] та юридичних осіб. З урахуванням змісту ст. 81 та ін. норм ЗКУ, це положення слід розуміти розширено, оскільки суб´єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.
Законодавство визначає, які земельні ділянки можуть належати кожному із перерахованих суб´єктів.
Щодо громадян України обмеження по об´єктному складу земель, що можуть перебувати у їх власності, практично відсутні (див. ч. 1 ст. 81 ЗКУ).
Іноземні громадяни та особи без громадянства, відповідно до ч.2ст. 81 ЗКУ, «... можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні
ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об´єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.»
З ч. 4 ст. 81, ст. 145 ЗКУ випливає, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення ці особи також мають право набувати, проте лише у спадщину, і протягом року зобов´язані їх відчужити. У разі невиконання цієї вимоги настають передбачені п.«д» ст. 143 ЗКУ наслідки, а саме, право власності на земельну ділянку може бути примусово припинене.
Специфіка права державної власності полягає насамперед у суб´єкт-об´єктному складі. Певні особливості має також порядок набуття та припинення права власності (див. тему «Набуття, перехід та припинення права власності на земельні ділянки»).
Суб´єктний склад. Відповідно до ст. 80 ЗКУ, суб´єктом права власності на землі державної власності є держава, яка «реалізує це право через відповідні органи державної влади». «Відповідними органами державної влади» ЗКУ у ст. ст.. 13, 16, 17, 17-1 та 84 визначає (1) КМУ, (2) Раду Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації - (3) районні і (4) обласні та Київську та Севастопольську міські державні, та (5) державні органи приватизації. Повноваження цих органів розмежовуються ст. ст.. 118,122, 129, 149,150 ЗКУ. На період до розмежування земель державної та комунальної власності чинне законодавство (глави 2, 3, п. 12 розділу X «Перехідні положення» ЗКУ, п. 1 Розділу VIII «Прикінцеві положення» ЗУ «Про оренду землі») надає повноваження із розпорядження державними землями також (6) місцевим радам і встановлює тимчасові правила щодо розподілу компетенції з розпорядження державними землями. Незважаючи на існування законодавства про розмежування земель, поки що в Україні розмежування земель державної та комунальної власності знаходиться на підготовчій стадії (детальніше див. п. 3.3.).
Суб´єктний склад. Ст. 142 Конституції України, ст. ст.. 80, 83 ЗКУ визначають суб´єктом права комунальної власності відповідні територіальні громади, що здійснюють право власності або безпосередньо (за допомогою місцевого референдуму, загальних зборів громадян - ст. ст. 7, 8 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»), або через органи місцевого самоврядування. Цими органами, відповідно ст. ст. 8-12, 80 та ін. ЗКУ, є відповідні місцеві ради: сільські, селищні, міські - щодо земель територіальних громад, районні, обласні та Верховна Рада АР Крим - щодо земель спільної власності територіальних громад. Питання регулювання земельних відносин вирішується радами виключно на пленарних засіданнях (п. 34 ст. 26, п. 21 ст. 43 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Специфіка об´єктного складу. Певні землі комунальної власності не можуть передаватись у приватну власність (ч. З ст. 83 ЗКУ):
«а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);
б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об´єктами повітряного і трубопровідного транспорту;
в) землі під об ´єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;
т) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;
д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування;
е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об ´єктів, або на земельних ділянках дна водних об´єктів.»