 |
|
Юридична природа орендної плати за земельні ділянки
Поширеною формою використання земельних ділянок державної і комунальної власності для здійснення господарської діяльності є їх оренда. Відносини оренди землі врегульовані ЗК і ЗУ "Про оренду землі". Найважливішою економічною складовою цих відносин як для орендодавця ( ОДВ,ОМС), так і для орендаря є орендна плата.
Аналіз чинного законодавства та практики його застосування свідчить про нормативно закріплену подвійну правову природу орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (як договірного, так і обов’язкового платежу) та про поширення компетенції органів Державної податкової служби на відносини щодо контролю за її сплатою.Так, відповідно до положень ст. 1 ЗУ "Про оренду землі" (далі - Закон про оренду) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.Своєю чергою, згідно з чч. 1, 2 ст. 21 Закону про оренду орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, а розмір, форма і строки внесення такої плати встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, окрім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (далі - плата), які встановлюються відповідно до ЗУ "Про плату за землю" (далі - Закон про плату).
Отже, законодавець виніс строки внесення плати за межі договірного регулювання, що є першим "натяком" на її публічно-правові ознаки. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 14 Закону
Як бачимо, оренда землі ґрунтується на договорі, у якому визначається і розмір плати (приватно-правові ознаки). Однак строки її внесення визначає Закон про плату, а контроль за обчисленням і справлянням податкового платежу здійснюють органи ДПС (публічно-правові ознаки).
Правова природа плати полягає в тому, що вона є платежем за договором оренди земельної ділянки і вноситься орендарем у якості компенсації за її використання, на користь чого свідчать згадані положення ст. 1, 21 Закону про оренду. Згідно з ними єдиною підставою виникнення земельних орендних правовідносин, а отже, обов’язку орендаря ділянки вносити плату є саме договір оренди, у якому і зазначають конкретний розмір плати. Договір у цьому разі розуміється саме як двосторонній правочин, що підтверджують також положення ст. 792 Цивільного кодексу України, яка бланкетно врегульовує відносини оренди землі, відсилаючи до конкретного регулювання - насамперед на рівні Закону про оренду.
Другим аргументом на користь приватно-правової природи плати є юридична підстава її внесення. Ст. 13 Закону про плату визначає, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки. Більше того, розмір плати де-юре також визначається договором оренди, внаслідок погодження волі його сторін, у передбачених законодавством межах. Це дозволяє стверджувати, що єдиною підставою внесення плати є саме договір оренди землі.
Оскільки підставою внесення плати є договір, а плата за своєю суттю є платежем за таким договором, відносини, у межах яких вона вноситься, також мають бути договірними, приватно-правовими.