Главная | Обратная связь

Суб'єкти інфраструктури товарного ринку

Інфраструктура товарного ринку складається з різних суб'єктів. Суб'єкти інфраструктури товарного ринку— це підприємства та організації, які займаються купівлею-продажем товарів чи спеціалізуються на наданні однорідних послуг власни­кам товарів на шляху їхнього руху від виробника до споживача. При цьому вони можуть безпосередньо (активно) або непрямо стосуватися товару (рис. 2.1).

До активних суб'єктів інфраструктури товарного ринку належать:

• підприємства оптової торгівлі з повним і обмеженим цикла­ми обслуговування;

• підприємства роздрібної торгівлі (у тому числі підприємства громадського харчування і власники об'єктів дрібнороздрібної мережі).

Ці підприємства здійснюють купівлю-продаж товарів за свій рахунок і є замовниками послуг, що надаються непрямими су­б'єктами інфраструктури товарного ринку.

До непрямих суб'єктів інфраструктури належать підприємства й організації, що надають послуги з просування товарів виробни­ку й активним суб'єктам, зокрема:

• посередницькі структури, що не мають права власності на товар;

• організатори оптового обороту (товарні біржі, виставки й оптові ярмарки, аукціони, оптові продовольчі ринки);

• торгово-промислові палати;

• митниці і регіональні митниці;

• митні брокери;

• власники складів тимчасового зберігання і митних ліцензій­них складів;

• транспортні організації та підприємства-експедитори;

охоронні організації і підприємства;

• рекламні агентства, засоби масової інформації та інші розповсюджувачі реклами;

• маркетингові та інформаційно-комерційні центри;

• інші суб'єкти інфраструктури товарного ринку.

Основна відмінність непрямих суб'єктів інфраструктури това­рного ринку від активних суб'єктів полягає в тому, що непрямі не мають права власності на товар, щодо якого надаються послу­ги. Непрямі суб'єкти одержують винагороду від власника товару у вигляді відсотків від його вартості або як плату за виконану ро­боту на основі встановлених чи узгоджених у договорі тарифів.

Можна було б продовжити список непрямих суб'єктів інфра­структури товарного ринку, оскільки кожний товар на шляху свого руху до споживача зіштовхується з діяльністю підпри­ємств, які є специфічними для нього. Так, для бензину це будуть підприємства паливно-енергетичного комплексу і транспортні організації, для зерна— товарні біржі, транспортні організації, власники елеваторів, і в меншому ступені — підприємства роз­дрібної торгівлі. Тому в цьому навчальному посібнику ми обме­жимося лише основними суб'єктами інфраструктури, що впли­вають на процес товароруху, і з якими майбутній маркетолог чи менеджер-комерсант матиме справу на практиці.

Підприємства оптової торгівлі з повним і обмеженим цикла­ми обслуговування здійснюють закупівлю товарів у постачальни­ків за свій рахунок, зберігають їх на складах, займаються фасуванням, підсортуванням, доставкою товарів у роздрібну мережу або іншим оптовим покупцям. Такі підприємства мають власну матеріально-технічну базу (склади автотранспорт, вантажно-розвантажувальну техніку тощо).

 

 

Підприємства роздрібної торгівлі здійснюють продаж товарів населенню через магазини, павільйони, палатки, автомагазини тощо. До роздрібної торгівлі також належать заклади і підприєм­ства громадського харчування (ресторани, кафе, закусочні та ін.).

На практиці поширені оптово-роздрібні підприємства, що одночасно виконують функції оптової і роздрібної торгівлі (на­приклад компанія «Фозі»).

Посередницькі структури дуже різноманітні. До них належать торгові посередники, які не мають права власності на товари, а са­ме: агенти, оптовики-консигнатори, оптовики-комісіонери, броке­ри. Їх характеристика подається в наступному розділі посібника.

Організатори оптового обороту — це торгові посередники, які створюють умови для здійснення актів купівлі-продажу това­рів між продавцями і покупцями (виставки, оптові ярмарки, това­рні біржі, аукціони). Вони функціонують як підприємства, і як тимчасові об'єднання підприємств на період проведення заходу.

Торгово-промислова палата України та її регіональні палати в усіх областях країни сприяють розвитку міжнародного еконо­мічного співробітництва та інвестиційної діяльності, займаються організацією виставок і ярмарків, ведуть недержавний реєстр українських підприємств, надають підприємствам різноманітні довідково-інформаційні послуги, здійснюють експертизу і серти­фікацію товарів, надають патентно-ліцензійні, перекладацькі, ми­тно-брокерські послуги та ін. Торгово-промислова палата Украї­ни об'єднує понад 4 тис. українських підприємств і організацій різних форм власності та підприємців.

До митних органів належать: регіональні митниці і митниці. Вони здійснюють стягування митних платежів, контролюють пе­реміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України, супроводжують цінні та інші вантажі. До митних орга­нізацій належать підприємства, які мають ліцензії або дозволи на здійснення певних видів діяльності, пов'язаних з переміщенням товарів через митний кордон України, а саме: митні брокери, власники митних ліцензійних складів і складів тимчасового збе­рігання, власники магазинів безмитної торгівлі.

Митні брокери та власники митних ліцензійних складів нада­ють послуги підприємствам з декларування товарів, подання ми­тниці документів, представлення вантажів і транспортних засобів для митного оформлення. Власники митних ліцензійних складів, крім зазначених послуг, зберігають експортні, імпортні і транзи­тні товари на своїх складських площах, стягуючи за це з підпри­ємств плату відповідно до умов договору. Митні ліцензійні склади зазвичай створюються великими підприємствами, що мають відповідну матеріально-технічну базу.

Транспортні організації та експедитори надають послуги су­б'єктам ринку з підготовки вантажів до перевезення, з транспорту­вання і супроводження, розвантаження транспортних засобів у пункті призначення, оформлення здавання-прийняття вантажів. Перевезення може здійснюватися організаціями залізничного, по­вітряного, морського, річкового, автомобільного транспорту.

Охоронні організації і підприємства надають послуги суб'єк­там товарного ринку з охорони колективної і приватної власнос­ті, вантажів, громадян, а також послуг з монтажу, ремонту і про­філактичного обслуговування засобів охоронної сигналізації. Охоронну діяльність в Україні мають право здійснювати струк­турні підрозділи Державної служби охорони при МВС України і недержавні охоронні підприємства, що мають ліцензії на ці види підприємницької діяльності. Охоронні підприємства охороняють склади, магазини і території торговельних підприємств, офісні приміщення та ін. Від їх роботи залежить схоронність товарно-матеріальних цінностей і безпека персоналу.

Рекламні агентства, засоби масової інформації та інші роз­повсюджувачі реклами — це підприємства, що надають послуги з виробництва і/чи поширення реклами товарів. За своєю суттю рекламне агентство є посередником між рекламодавцем, вироб­ником і/чи розповсюджувачем реклами, одержує комісійну вина­городу з обох сторін. Проте останнім часом більший успіх мають рекламні агентства з повним циклом послуг з виробництва і по­ширення реклами.

Маркетингові та інформаційно-комерційні центри включа­ють великі багатофункціональні закордонні консультаційні фір­ми, українські підприємства, підрозділи (відділи) державних установ. Вони надають інформацію і консультують з маркетин­гових, фінансових, юридичних та інших питань. За надану інфо­рмацію і консультацію з клієнтів стягується плата.

Проблеми розвитку

Найважливіше місце в інфраструктурі товарного ринку України посідають підприємства оптової і роздрібної торгівлі.

До моменту лібералізації економічних відносин оптова тор­гівля України становила досить потужну, стабільну та єдину в територіальному плані структуру. Розрив господарських зв'язків, загальний спад виробництва і нестача товарних ресурсів в умовах скорочення платоспроможного попиту населення призвели до руйнування оптової ланки. Підприємства оптової торгівлі через оренду з викупом були приватизовані, а їх нові власники вишу­кували напрямки і шляхи одержання прибутків. У результаті цьо­го оптові підприємства втрачали свою спеціалізацію, порожні приміщення здавалися в оренду і суборенду. Великі оптові під­приємства з потужною матеріально-технічною базою, які раніше використовували регіональні потенціали промисловості, пере­творилися на універсальні «товарні готелі» без спеціалізації.

У порівнянні з 1991 р. кількість складів оптової торгівлі в Україні скоротилася на 1/5. Зараз на ринку працюють переважно невеликі підприємства. Середня площа одного складу в оптовій торгівлі становить близько 700 кв. м. Невеликі обсяги закупівель, обмежений асортимент товарів не забезпечують ритмічного по­стачання в роздрібну торговельну мережу товарів у достатньому асортименті. До того ж, на шляху від виробника (імпортера) до підприємств роздрібної торгівлі товар кілька разів перепродуєть­ся без складської переробки, що невиправдано збільшує його роздрібну ціну.

На деформацію розвитку підприємств оптової торгівлі протя­гом більш ніж десяти років впливали такі чинники:

• відсутність інвестицій в реконструкцію старих і будівництво нових складів з прогресивними технологіями;

• нестача обігових коштів для закупівлі товарів у зв'язку з по­ширенням практики товарного кредиту (з відстрочкою платежів);

• непомірне зростання цін на технологічне устаткування, під­йомно-транспортні механізми і транспортні засоби;

• низький рівень механізації складських операцій.

З наведених причин оптова торгівля і досі не забезпечує по­вною мірою виконання своїх функцій, основними з яких є пере­творення виробничого асортименту в торговий, своєчасне поста­чання товарів у роздрібну торговельну мережу в оптимальних обсягах і достатнього асортименту, оцінка кон'юнктури товарних ринків, маркетингове обслуговування виробників і роздрібних підприємств, стримування зростання роздрібних цін.

Проте в сучасних умовах ряд чинників впливають на розвиток підприємств оптової торгівлі цілком позитивно, особливо в останні роки. До цих чинників належать:

• підйом економіки України і нарощування обсягів виробниц­тва вітчизняними виробниками;

• розвиток міжнародної торгівлі, постачання імпортних то­варів;

• збільшення власників дрібнороздрібної мережі (малих під­приємств, підприємців);

• розширення виробничого асортименту товарів та його онов­лення;

• збільшення кількості дрібних товаровиробників, які не мають можливості самостійно постачати товари в роздрібну мережу;

• ускладнення прямих господарських зв'язків за схемою «ви­робник — роздрібний торговець», у результаті чого виробник за­цікавлений в просуванні своїх товарів через оптову ланку;

• визначення виробниками своєї спеціалізації, яка територіа­льно віддаляє їх від районів споживання.

Перехід на ринкові відносини сприяв формуванню системи організаторів оптового обороту, до яких належать виставки, оптові ярмарки, аукціони, товарні біржі, оптові продовольчі рин­ки. Головним завданням цих суб'єктів є створення умов для за­купівель і продажу оптових партій товару. Поява і функціону­вання організаторів оптового обороту обумовлені як інтересами виробників, яким необхідна надійна і ритмічно функціонуюча система збуту товарів, так і інтересами підприємств роздрібної торгівлі, зацікавлених у побудові своєї системи безперервного товаропостачання.

Останніми роками українські та іноземні фірми проявляють великий інтерес до роздрібної торгівлі. її привабливість полягає в тому, що вона є завершальною ланкою у просуванні товарів від виробника до споживача, і тому за рахунок грошової виручки від продажу товарів можна швидше відшкодовувати свої витрати і отримувати прибуток.

У 90-х роках роздрібною торгівлею почали займатися вироб­ничі та оптові підприємства, створюючи власні фірмові магазини. Проте загальна кількість магазинів роздрібної торгівлі в Україні мала тенденцію до стрімкого скорочення. Так, протягом 1999-2002 pp. їх кількість зменшилася з 121 тис. до 67 тис, або майже в 2 рази.

Також намітилася тенденція до зменшення розміру магазинів в усіх областях України. Середній розмір торгової площі магази­ну на початок 1991 р. становив 94 кв. м, а на початок 2003 р. — 68 кв. м. У промислових областях магазини крупніші, ніж у захі­дних регіонах, де роздрібна мережа традиційно відрізнялася не­великими площами.

Таке скорочення роздрібної мережі є наслідком зменшення рі­вня реальної заробітної плати, появи безробіття, поширення пла­тного навчання і медичного обслуговування, підвищення плати за комунальні послуги та інших чинників, що призвели до скоро­чення платоспроможного попиту на товари широкого споживан­ня. Це підтверджується даними статистики: у 2002 р. обсяг роз­дрібного товарообороту в Україні у співставлених цінах 1990 р. зменшився майже на 60 %.

З переходом на ринкові відносини роздрібною торгівлею по­чали займатися не тільки підприємства, а й фізичні особи, зареєс­тровані як підприємці. В умовах нестачі первісного капіталу під­приємцям набагато легше відкрити власний кіоск, палатку або інший пункт дрібнороздрібного продажу товарів і робити на цьому бізнес. На відміну від виробничого підприємництва не треба залучати великі фінансові, матеріальні і трудові ресурси, налагоджувати складний технологічний процес для виробництва конкурентоспроможної продукції. Однак в Україні протягом 1991— 2002 рр. кількість кіосків і палаток зменшилася з 25 до 23 тис.

Підприємці віддавали перевагу торгівлі на роздрібних ринках, кількість яких за той самий період збільшилася з 1,6 до 2,9 тис. Роздрібні ринки приваблювали підприємців як місця концентра­ції потенційних покупців і відносно низькою вартістю організації торгівлі порівняно з орендованими приміщеннями і площами в магазинах. Втім, і досі не зникає проблема якості торговельного обслуговування, дотримання санітарних норм і правил, пожежної безпеки та ін.

До проблем роздрібної торгівлі, вирішення яких сприятиме її розвитку, належать:

• складні процедури одержання дозвільних документів в орга­нах державного контролю;

• незнання і порушення правил продажу товарів і гарантійно­го обслуговування;

• низький контроль за якістю товарів, які надходять у роздрі­бну мережу від виробників і підприємств оптової торгівлі;

• застаріла матеріально-технічна база роздрібної мережі та роздрібних ринків, особливо в сільській місцевості;

• порушення правил розміщення торгових точок уздовж доріг, що змушує пішоходів виходити на проїжджу частину, заважаючи руху транспорту;

• самовільне захоплення ринками охоронних зон під високо­вольтними лініями, проїжджої частини доріг у приватному жит­ловому секторі та ін.;

• «вулична» торгівля та її негативні наслідки як для покупців, так і для підприємств роздрібної торгівлі;

• фальсифікація товарів;

• згортання роздрібної мережі в сільській місцевості, труднодоступних і малонаселених районах;

• високі ціни і низька якість продукції підприємств громадсь­кого харчування, розташованих у навчальних закладах.

Питання для самоперевірки

1. Дайте визначення інфраструктури товарного ринку.

2 Визначте роль інфраструктури товарного ринку для економіки України.

3. Що таке «суб'єкти інфраструктури товарного ринку»?

4 За якою ознакою суб'єкти інфраструктури товарного ринку поділяються на активні й непрямі?

5. Наведіть приклади активних і непрямих суб'єктів ін­фраструктури товарного ринку.

6. Дайте порівняльну характеристику підприємств опто­вої і роздрібної торгівлі.

7 Яким суб 'єктам товарного ринку надають послуги орга­нізатори оптового обороту?

 

Розділ 3